«Будучи тимчасовим священиком в с. Кам'янці Карло-Марксівського району, він вів агітацію серед селян проти безбожників-комуністів. У січні 1929 року в церкві при великому скупченні селян виголосив проповідь на тему «Чи був Христос». Це матеріали зі справи сільського священика о. Миколи Олександровича. За проповідь у храмі його покарали як на ті часи м’яко – засланням до Казахстану.
Пожухлі сторінки справ, протоколи допитів, фотографії. Православні митрополити, настоятелі церков і монастирів, звичайні сільські священики, ченці, дяки… У кожного з них своя трагічна доля – звинувачення у приховуванні хліба, «одурманюванні релігією мас», в непокірності радянській владі, участі у підпільних націоналістичних організаціях. Протоколи допитів свідчать: багато церковнослужителів врешті-решт підписувались під зізнаннями в антирадянській діяльності, та від віри не відрікались.
Долю священиків вирішували «трійки» та «двійки»
Скільки їх, засланих у табори і розстріляних, наразі не знають ні історики, ні представники силових структур. 2000-го року до Держархіву Дніпропетровської області СБУ передала майже 11 тисяч справ про репресованих краян, серед них – 133 священнослужителі. Усі вони були засуджені у 30-50-ті роки несудовими органами ГПУ-НКВС-МГБ. Долю людей, заарештованих з політичних мотивів, вирішували «трійки», до складу яких входили представники обкомів партії і прокуратури, та «двійки» (комісія НКВС і Прокуратури СРСР). Багатьох покарали смертю, розповідає один із організаторів виставки, керівник Дніпропетровського центру православної культури «Лествиця» Ігор Собко.
«Тут зафіксоване життя тих священиків та мирян, які натерпілися, настраждалися через віру. Вони полюбили правду», – каже Ігор Собко.
Найбільша кількість слідчих справ щодо служителів церкви припадає на період масових репресій 1937-1938 років. «Трійки» цих років виносили найсуворіші вироки. 1937-38-го тільки один священик з Дніпропетровщини був засуджений до 5-ти років таборів, решта – до розстрілів.
Доля багатьох досі невідома
Історики нарікають: попри те, що чимало матеріалів розсекречено, про долю багатьох священиків, засуджених у 30-ті роки, досі не відомо. Приміром, архівно-слідчих справ священнослужителів за 1934-1936 роки у них немає, каже директор Державного архіву Дніпропетровської області Ніна Кіструська.
«На жаль, ці документи належать до документів з конфіденційною інформацією. Для цієї виставки ми відібрали 11 кримінальних справ священиків, репресованих у 30-50-ті роки», – розповідає керівник архіву.
Інформацію про репресованих священнослужителів наразі збирають не тільки православні, а й інші релігійні та національні громади Дніпропетровщини. Нещодавно у Дніпропетровську відкрили дошку в пам'ять про десятьох священиків римо-католицької парафії, загиблих у часи сталінських репресій.
Пожухлі сторінки справ, протоколи допитів, фотографії. Православні митрополити, настоятелі церков і монастирів, звичайні сільські священики, ченці, дяки… У кожного з них своя трагічна доля – звинувачення у приховуванні хліба, «одурманюванні релігією мас», в непокірності радянській владі, участі у підпільних націоналістичних організаціях. Протоколи допитів свідчать: багато церковнослужителів врешті-решт підписувались під зізнаннями в антирадянській діяльності, та від віри не відрікались.
Долю священиків вирішували «трійки» та «двійки»
Скільки їх, засланих у табори і розстріляних, наразі не знають ні історики, ні представники силових структур. 2000-го року до Держархіву Дніпропетровської області СБУ передала майже 11 тисяч справ про репресованих краян, серед них – 133 священнослужителі. Усі вони були засуджені у 30-50-ті роки несудовими органами ГПУ-НКВС-МГБ. Долю людей, заарештованих з політичних мотивів, вирішували «трійки», до складу яких входили представники обкомів партії і прокуратури, та «двійки» (комісія НКВС і Прокуратури СРСР). Багатьох покарали смертю, розповідає один із організаторів виставки, керівник Дніпропетровського центру православної культури «Лествиця» Ігор Собко.
«Тут зафіксоване життя тих священиків та мирян, які натерпілися, настраждалися через віру. Вони полюбили правду», – каже Ігор Собко.
Найбільша кількість слідчих справ щодо служителів церкви припадає на період масових репресій 1937-1938 років. «Трійки» цих років виносили найсуворіші вироки. 1937-38-го тільки один священик з Дніпропетровщини був засуджений до 5-ти років таборів, решта – до розстрілів.
Доля багатьох досі невідома
Історики нарікають: попри те, що чимало матеріалів розсекречено, про долю багатьох священиків, засуджених у 30-ті роки, досі не відомо. Приміром, архівно-слідчих справ священнослужителів за 1934-1936 роки у них немає, каже директор Державного архіву Дніпропетровської області Ніна Кіструська.
«На жаль, ці документи належать до документів з конфіденційною інформацією. Для цієї виставки ми відібрали 11 кримінальних справ священиків, репресованих у 30-50-ті роки», – розповідає керівник архіву.
Інформацію про репресованих священнослужителів наразі збирають не тільки православні, а й інші релігійні та національні громади Дніпропетровщини. Нещодавно у Дніпропетровську відкрили дошку в пам'ять про десятьох священиків римо-католицької парафії, загиблих у часи сталінських репресій.
