Давня архітектура кам’яних замків і дивовижний гірський краєвид. Дахи з червоної черепиці та цікаві музеї. Додаймо до цього переліку ще сувенірні крамнички, ресторанчики – і перед вами (на перший погляд) типове середньовічне містечко, яких багато в Італії. Однак, далеко не в кожному з них жителі вважають себе щасливими. А санмаринці про себе саме такої думки.
У центральній Італії на горі Титано клаптик скелястої землі площею 61 квадратний кілометр заселяють трохи більше, ніж 22 тисячі мешканців. Майже всі вони, якщо не родичі між собою, то просто друзі чи добре знайомі сусіди. Тому населення часто називають єдиною великою родиною.
Життя та устрій
«Про Сан-Марино поширений позитивний образ. Він полягає, зокрема, в тому, що в цій Республіці не піддалися сусідньому впливу і спромоглися уникнути італійського бруду як, наприклад, корупції... Одним словом, це дивний «острів»! Таке враження, що тут завжди свято. В інших регіонах є понеділок, вівторок..., а тут завжди вихідний. Я думаю, що бути санмаринцем – це привілей», – поділився враженнями італійський культуролог Вітторіо Сґарбі.
До санмаринських привілеїв можна віднести той факт, що країна має не одного, а двох правителів. Це два капітани-регенти, їх обирає Велика генеральна рада – вищий законодавчий орган країни. Глави держави змінюються кожних півроку – найкоротший термін правління, якщо порівнювати з європейськими сусідами.
Республіка офіційно визнана вільною економічною зоною з низьким рівнем оподаткування. Населення звільнене від високих італійських податків, тому товари та послуги коштують значно дешевше, ніж в Італії. Отримують освіту і лікуються санмаринці за рахунок держави. Місцеві пенсіонери забезпечені гарними пенсіями і насолоджуються життям на лоні розкішної природи.
Економіка країни процвітає переважно завдяки туризму. Щороку крихітну державу відвідують до 3 мільйонів іноземних гостей. Великі прибутки надходять ще від продажу поштових марок та монет, які високо цінуються серед колекціонерів усього світу. Годі говорити про розвинену мережу банків, де зберігають солідний капітал міжнародні інвестори.
Справа Святого Марино
Сан-Марино не тільки одна з найменших, а ще й найдавніша республіка Європи. У IV столітті нашої ери, втікаючи від переслідувань римського імператора Діоклетіана, християнин Марино дістався на гору Титано неподалік Адріатичного узбережжя і влаштував там притулок.
З часом до нього приєдналися інші знедолені, християнська громада більшала і в IX столітті оголосила про свою незалежність. Життя анклаву базувалося на самоуправлінні на відміну від тиранії сусідніх італійських феодалів.
Перед смертю Святий Марино вимовив слова, які визначили долю країни і які досі пам’ятає кожний її мешканець: «Вільними вас залишаю від інших людей».
Нащадкам Святого Марино протягом століть вдалося відстояти свободу і незалежність за всяку ціну, не вступаючи при цьому у воєнні конфлікти. Це найбільше досягнення, чим пишаються санмаринці. Невипадково при в’їзді до столиці гостей зустрічає гасло: «Ласкаво просимо до старої землі свободи!»
У центральній Італії на горі Титано клаптик скелястої землі площею 61 квадратний кілометр заселяють трохи більше, ніж 22 тисячі мешканців. Майже всі вони, якщо не родичі між собою, то просто друзі чи добре знайомі сусіди. Тому населення часто називають єдиною великою родиною.
Життя та устрій
«Про Сан-Марино поширений позитивний образ. Він полягає, зокрема, в тому, що в цій Республіці не піддалися сусідньому впливу і спромоглися уникнути італійського бруду як, наприклад, корупції... Одним словом, це дивний «острів»! Таке враження, що тут завжди свято. В інших регіонах є понеділок, вівторок..., а тут завжди вихідний. Я думаю, що бути санмаринцем – це привілей», – поділився враженнями італійський культуролог Вітторіо Сґарбі.
До санмаринських привілеїв можна віднести той факт, що країна має не одного, а двох правителів. Це два капітани-регенти, їх обирає Велика генеральна рада – вищий законодавчий орган країни. Глави держави змінюються кожних півроку – найкоротший термін правління, якщо порівнювати з європейськими сусідами.
Республіка офіційно визнана вільною економічною зоною з низьким рівнем оподаткування. Населення звільнене від високих італійських податків, тому товари та послуги коштують значно дешевше, ніж в Італії. Отримують освіту і лікуються санмаринці за рахунок держави. Місцеві пенсіонери забезпечені гарними пенсіями і насолоджуються життям на лоні розкішної природи.
Економіка країни процвітає переважно завдяки туризму. Щороку крихітну державу відвідують до 3 мільйонів іноземних гостей. Великі прибутки надходять ще від продажу поштових марок та монет, які високо цінуються серед колекціонерів усього світу. Годі говорити про розвинену мережу банків, де зберігають солідний капітал міжнародні інвестори.
Справа Святого Марино
Сан-Марино не тільки одна з найменших, а ще й найдавніша республіка Європи. У IV столітті нашої ери, втікаючи від переслідувань римського імператора Діоклетіана, християнин Марино дістався на гору Титано неподалік Адріатичного узбережжя і влаштував там притулок.
З часом до нього приєдналися інші знедолені, християнська громада більшала і в IX столітті оголосила про свою незалежність. Життя анклаву базувалося на самоуправлінні на відміну від тиранії сусідніх італійських феодалів.
Перед смертю Святий Марино вимовив слова, які визначили долю країни і які досі пам’ятає кожний її мешканець: «Вільними вас залишаю від інших людей».
Нащадкам Святого Марино протягом століть вдалося відстояти свободу і незалежність за всяку ціну, не вступаючи при цьому у воєнні конфлікти. Це найбільше досягнення, чим пишаються санмаринці. Невипадково при в’їзді до столиці гостей зустрічає гасло: «Ласкаво просимо до старої землі свободи!»
