Одним iз пріоритетів внутрішньої політики держави, що має велике значення для збереження соціально-економічної стабільності, національної безпеки та міжнародного авторитету України – є забезпечення необхідних умов для повернення, облаштування, соціальної адаптації та інтеграції колишнiх депортованих громадян в українське суспільство.
Ефективність зусиль української держави щодо відновлення прав та задоволення потреб кримських татар, знижується внаслiдок недосконалості законодавчої бази забезпечення процесу репатріації та відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою; невiдповiдностi бюджетних асигнувань реальним потребам з виконання державних програм в сфері облаштування та інтеграції репатріантів; недостатнього рівня державної підтримки соціокультурного розвитку корінних народів та національних меншин у регіоні.
Недофінансування й відчуження
За даними Державного комітету у справах національностей та релігій України, у 2009 році на реалізацію На розселення та облаштування депортованих кримських татар i осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та iнтеграцii в українське суспільство на період до 2010 року виділено лише 53,3056 мільйони гривень, при потребі у 108,622 мільйони.
Загальне недофінансування даної Програми за період 2006-2009 роки склало 103 мільйони гривень. У черзі на отримання державного житла у міських i сільських радах перебувають понад 7 тисяч сiмей (27 тис. осiб) та 16 тисяч сiмей (64 тис. осiб) індивідуальних забудовників з числа кримських татар.
Нагальність проблеми підтверджується даними соціології: у 2008 році 62,9% жителів Криму визнали існування в автономії проблем в мiжетнiчних відносинах.
Розв’язання проблеми ускладнює вiдсутнiсть цiлiсної стратегії регулювання етнополiтичних відносин у регіоні. Державна програма соцiально-економiчного розвитку Автономної Республiки Крим на перiод до 2017 року, затверджена постановою Кабiнету Міністрів України вiд 30 серпня 2007 року № 1067, орієнтована, передусім, на розв’язання соціально-економічних, а не етнополiтичних проблем регіону.
Існування великого комплексу соціально-економічних, політико-правових та соцiогуманiтарних проблем у сфері інтеграції кримських татар до українського соціуму негативно відбивається на етнополiтичнiй ситуації в регіоні. Дані соціологічних досліджень демонструють, що в АР Крим зберігається високий рівень дистанцiйованостi до кримських татар з боку російськомовного населення, існують прояви дискримінації, простежується тенденція анклавізації кримських татар.
Це підтверджують дані соціологічного опитування Центру Разумкова: бiльшiсть кримських татар (58,5%) визнають прояви дискримінації, ще 23,8% упевнені, що вона існує в Криму як явище.
Спостерігається зростання рівня конфліктності у стосунках між кримськими татарами та російськомовним населенням Криму. В її основі: суттєві культурні та релiгiйнi відмінності мiж різними етнічними групами населення; неефективність політики щодо регулювання етнополітичної ситуації на пiвостровi; загальне незадоволення громадян рівнем своєї соціальної та правової захищеності.
Попри значну роботу з вивчення цих проблем, проведену державними органами України та представницькими органами кримськотатарського народу, до цього часу немає повного взаєморозуміння мiж його полiтичним керiвництвом i державною владою з питань вiдновлення економiчних, соцiальних, культурних i полiтичних прав кримськотатарського народу, визначення його мiсця у правовому просторi України та її державнiй системi. Це призводить до втрати довіри до влади, як української, так i кримської, погiршення мiжнацiональних вiдносин у Криму.
Найгостріша проблема – земля
Проблема земельних відносин в АР Крим, наявний диспаритет у доступі до земельних ресурсів мiж різними верствами населення має переважаючий вплив на етнополiтичну ситуацію, динаміку соціально-економічних процесів на пiвостровi. Лише у Пiвнiчному Криму актуальнiсть земельної проблеми та їi вплив на сферу мiжетнiчних відносин є мінімальними.
У суспiльствi традиційно поширені негативні стереотипи щодо самозахоплень землі виключно з боку кримських татар. Але існує ряд фактів, що спростовують подібне твердження: земельні самозахоплення здійснюють громадяни різної етнічної належності.
Етнонацiональний фактор, стереотипи в цій сфері використовуються як ширма для непрозорої діяльності державних органів у земельній сфері.
Земля для кримських татар не просто матеріальний ресурс, це частина їхньої ідентичності.
Однією з причин загострення земельної проблеми останніми роками є рішення Кримського облвиконкому 1989 року про заборону прописувати кримських татар, які поверталися до Криму, у Сiмферополi й районі, у Великій Ялті, Великій Алушті, Судаку, Феодосії, Євпаторії й Бахчисарайському районі, тобто саме там, де вони й жили до депортації.
Репатріанти були змушені селитися у депресивних сільськогосподарських степових регіонах півострова з найбільшим рівнем безробіття, зруйнованою інфраструктурою, безліччю соціальних та економічних проблем.
Попри десятки різних мiжвiдомчих нарад i засідань, в тому числі РНБО, Кабміну України, Ради міністрів Криму, створення цілої низки комiсiй i робочих груп, земельна проблема репатріантів не втрачає своєї гостроти.
Рада міністрів АР Крим затвердила «План заходiв iз облаштування i соцiально-культурного розвитку депортованих громадян в АРК» на 2010 рік. У ньому йдеться про пiдвiз води, оздоровлення дітей, видання навчальної й художньої літератури кримськотатарською мовою, зміцнення бази освітніх i культурних закладів, але нічого немає про земельну проблему.
Водночас кримський уряд ухвалив перелік земельних ділянок обсягом 707 гектарів, які ближчим часом будуть виставлені на аукціон.
Земельна проблема є актуальною темою i у сфері міжконфесійних відносин, зокрема стосовно виділення землі під будівництво культових споруд.
Маючи соціально-економічну складову, земельні суперечки впливають на мiжконфесiйнi відносини, що веде до актуалізації конфліктів у Криму (Бахчисарайський район, конфлікт навколо землі Свято-Успенського монастиря).
Існуюча правова бази демонструє свою непридатність для регулювання ситуацій, коли релігія стає ресурсом або інструментом у полiтичнiй боротьбі.
Нормативні акти, що передбачають повернення майна релігійних організацій, неузгоджені з іншими нормативно-правовими актами, не містять чіткої атрибуції типів об’єктів, що підлягають поверненню, чітких часових рамок щодо визначення термінів для подачі претензій, так i історичної точки вiдлiку, на момент якої певний об'єкт вважався власністю тієї чи іншої релігійної громади.
Конфліктним є й питання доцiльностi повернення у Криму історичних (кримськотатарських) топонімів. Зміна топонiмiв свідчитиме про зміни в «символiчно-цiннiсному просторі» Криму на користь кримськотатарської спільноти, а володіння цим простором відбиває володіння матеріальним простором з усіма його ресурсами.
Як показали дослідження Центру Разумкова, 70% кримських татар вважають це за доцільне, а 70 відсотків представників слов'янської спільноти – не доцільним, що й зумовлює значний конфліктний потенціал цього питання.
Відсутність регіонального підходу до освітньої політики в мовному вимірі стосовно Криму, підтримки мовно-культурних прав етнічних груп створюють додатковий фактор напруги. 3адоволення освітніх потреб є важливим чинником, що забезпечує збереження національно-етнічної самобутності спільноти і впливає на соціальне самопочуття громадян.
Ситуація з покращення рівня освіти кримськотатарською мовою гальмується обмеженими бюджетними можливостями органів місцевого самоврядування, а також обмеженою кiлькiстю фахових вчителів, що не може не позначитися на якості освітнього процесу.
Активізація ісламського фактора
В останні два-три роки спостерігається активізація ісламського фактора у житті Криму. Можна говорити про ісламізацію кримськотатарського руху, що дає можливість залучати до нього не тільки увагу міжнародної спільноти (як це було зроблено лiдером Меджлісу Джемiльовим під час виступу у Європарламенті у березні 2010 року), але й підтримку впливових мусульманських кіл Саудівської Аравії, Туреччини, Пакистану, Ірану, Йорданії.
Крим відвідує багато релiгiйних місіонерів з ісламських держав, розповсюджується література ісламсько-фундаменталістської спрямованості.
Серед прибічників ісламського фундаменталізму в Криму багато молоді, що проходить підготовку в ісламських навчальних закладах як на території автономії, так i за кордоном.
Половина (50,6%) кримських татар, які вважають себе мусульманами, дотримуються думки, що мусульманин повинен виконувати заповіді Ісламу, залишаючись при цьому лояльним громадянином своєї держави.
А 20% представників цієї групи вважають, що мусульманин повинен прагнути до перебудови держави, в якій він проживає, на ісламських принципах, а 25,6% – домагатися відновлення Халіфату (Всесвітньої Ісламської держави).
Етнополiтичну ситуацію в АР Крим ускладнює використання окремими кримськими 3МІ та громадськими органiзацiями «мови ворожнечі», поширення в інформаційному просторі негативних етностереотипів.
Вiдсутнiсть державної стратегії зі врегулювання ситуації в Криму, переважання політики ситуативного реагування на окремі проблеми, або їхнє ігнорування сприяє посиленню сепаратистських настроїв кримського населення.Така ситуація сприяє посиленню зовнішніх впливів на ситуацію в АР Крим в економiчнiй, полiтичнiй, релiгiйнiй та iнформацiйнiй сферах.
Не всі можна зараховувати до розряду негативних, але значна їхня частина спрямована на цілковите відмежування Криму вiд політичного та соціокультурного простору України або перетворення його на чинник політичної й культурної дезінтеграції українського соціуму i держави.
Цей аналіз опублікований за згодою НІСД і є додатком до доповіді «Концептуальні засади безпекової політики держави у сфері ідентичності та міжетнічних відносин».
Ефективність зусиль української держави щодо відновлення прав та задоволення потреб кримських татар, знижується внаслiдок недосконалості законодавчої бази забезпечення процесу репатріації та відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою; невiдповiдностi бюджетних асигнувань реальним потребам з виконання державних програм в сфері облаштування та інтеграції репатріантів; недостатнього рівня державної підтримки соціокультурного розвитку корінних народів та національних меншин у регіоні.
Недофінансування й відчуження
За даними Державного комітету у справах національностей та релігій України, у 2009 році на реалізацію На розселення та облаштування депортованих кримських татар i осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та iнтеграцii в українське суспільство на період до 2010 року виділено лише 53,3056 мільйони гривень, при потребі у 108,622 мільйони.
Загальне недофінансування даної Програми за період 2006-2009 роки склало 103 мільйони гривень. У черзі на отримання державного житла у міських i сільських радах перебувають понад 7 тисяч сiмей (27 тис. осiб) та 16 тисяч сiмей (64 тис. осiб) індивідуальних забудовників з числа кримських татар.
Нагальність проблеми підтверджується даними соціології: у 2008 році 62,9% жителів Криму визнали існування в автономії проблем в мiжетнiчних відносинах.
Розв’язання проблеми ускладнює вiдсутнiсть цiлiсної стратегії регулювання етнополiтичних відносин у регіоні. Державна програма соцiально-економiчного розвитку Автономної Республiки Крим на перiод до 2017 року, затверджена постановою Кабiнету Міністрів України вiд 30 серпня 2007 року № 1067, орієнтована, передусім, на розв’язання соціально-економічних, а не етнополiтичних проблем регіону.
Існування великого комплексу соціально-економічних, політико-правових та соцiогуманiтарних проблем у сфері інтеграції кримських татар до українського соціуму негативно відбивається на етнополiтичнiй ситуації в регіоні. Дані соціологічних досліджень демонструють, що в АР Крим зберігається високий рівень дистанцiйованостi до кримських татар з боку російськомовного населення, існують прояви дискримінації, простежується тенденція анклавізації кримських татар.
Це підтверджують дані соціологічного опитування Центру Разумкова: бiльшiсть кримських татар (58,5%) визнають прояви дискримінації, ще 23,8% упевнені, що вона існує в Криму як явище.
Спостерігається зростання рівня конфліктності у стосунках між кримськими татарами та російськомовним населенням Криму. В її основі: суттєві культурні та релiгiйнi відмінності мiж різними етнічними групами населення; неефективність політики щодо регулювання етнополітичної ситуації на пiвостровi; загальне незадоволення громадян рівнем своєї соціальної та правової захищеності.
Попри значну роботу з вивчення цих проблем, проведену державними органами України та представницькими органами кримськотатарського народу, до цього часу немає повного взаєморозуміння мiж його полiтичним керiвництвом i державною владою з питань вiдновлення економiчних, соцiальних, культурних i полiтичних прав кримськотатарського народу, визначення його мiсця у правовому просторi України та її державнiй системi. Це призводить до втрати довіри до влади, як української, так i кримської, погiршення мiжнацiональних вiдносин у Криму.
Найгостріша проблема – земля
Проблема земельних відносин в АР Крим, наявний диспаритет у доступі до земельних ресурсів мiж різними верствами населення має переважаючий вплив на етнополiтичну ситуацію, динаміку соціально-економічних процесів на пiвостровi. Лише у Пiвнiчному Криму актуальнiсть земельної проблеми та їi вплив на сферу мiжетнiчних відносин є мінімальними.
У суспiльствi традиційно поширені негативні стереотипи щодо самозахоплень землі виключно з боку кримських татар. Але існує ряд фактів, що спростовують подібне твердження: земельні самозахоплення здійснюють громадяни різної етнічної належності.
Етнонацiональний фактор, стереотипи в цій сфері використовуються як ширма для непрозорої діяльності державних органів у земельній сфері.
Земля для кримських татар не просто матеріальний ресурс, це частина їхньої ідентичності.
Однією з причин загострення земельної проблеми останніми роками є рішення Кримського облвиконкому 1989 року про заборону прописувати кримських татар, які поверталися до Криму, у Сiмферополi й районі, у Великій Ялті, Великій Алушті, Судаку, Феодосії, Євпаторії й Бахчисарайському районі, тобто саме там, де вони й жили до депортації.
Репатріанти були змушені селитися у депресивних сільськогосподарських степових регіонах півострова з найбільшим рівнем безробіття, зруйнованою інфраструктурою, безліччю соціальних та економічних проблем.
Попри десятки різних мiжвiдомчих нарад i засідань, в тому числі РНБО, Кабміну України, Ради міністрів Криму, створення цілої низки комiсiй i робочих груп, земельна проблема репатріантів не втрачає своєї гостроти.
Рада міністрів АР Крим затвердила «План заходiв iз облаштування i соцiально-культурного розвитку депортованих громадян в АРК» на 2010 рік. У ньому йдеться про пiдвiз води, оздоровлення дітей, видання навчальної й художньої літератури кримськотатарською мовою, зміцнення бази освітніх i культурних закладів, але нічого немає про земельну проблему.
Водночас кримський уряд ухвалив перелік земельних ділянок обсягом 707 гектарів, які ближчим часом будуть виставлені на аукціон.
Земельна проблема є актуальною темою i у сфері міжконфесійних відносин, зокрема стосовно виділення землі під будівництво культових споруд.
Маючи соціально-економічну складову, земельні суперечки впливають на мiжконфесiйнi відносини, що веде до актуалізації конфліктів у Криму (Бахчисарайський район, конфлікт навколо землі Свято-Успенського монастиря).
Існуюча правова бази демонструє свою непридатність для регулювання ситуацій, коли релігія стає ресурсом або інструментом у полiтичнiй боротьбі.
Нормативні акти, що передбачають повернення майна релігійних організацій, неузгоджені з іншими нормативно-правовими актами, не містять чіткої атрибуції типів об’єктів, що підлягають поверненню, чітких часових рамок щодо визначення термінів для подачі претензій, так i історичної точки вiдлiку, на момент якої певний об'єкт вважався власністю тієї чи іншої релігійної громади.
Конфліктним є й питання доцiльностi повернення у Криму історичних (кримськотатарських) топонімів. Зміна топонiмiв свідчитиме про зміни в «символiчно-цiннiсному просторі» Криму на користь кримськотатарської спільноти, а володіння цим простором відбиває володіння матеріальним простором з усіма його ресурсами.
Як показали дослідження Центру Разумкова, 70% кримських татар вважають це за доцільне, а 70 відсотків представників слов'янської спільноти – не доцільним, що й зумовлює значний конфліктний потенціал цього питання.
Відсутність регіонального підходу до освітньої політики в мовному вимірі стосовно Криму, підтримки мовно-культурних прав етнічних груп створюють додатковий фактор напруги. 3адоволення освітніх потреб є важливим чинником, що забезпечує збереження національно-етнічної самобутності спільноти і впливає на соціальне самопочуття громадян.
Ситуація з покращення рівня освіти кримськотатарською мовою гальмується обмеженими бюджетними можливостями органів місцевого самоврядування, а також обмеженою кiлькiстю фахових вчителів, що не може не позначитися на якості освітнього процесу.
Активізація ісламського фактора
В останні два-три роки спостерігається активізація ісламського фактора у житті Криму. Можна говорити про ісламізацію кримськотатарського руху, що дає можливість залучати до нього не тільки увагу міжнародної спільноти (як це було зроблено лiдером Меджлісу Джемiльовим під час виступу у Європарламенті у березні 2010 року), але й підтримку впливових мусульманських кіл Саудівської Аравії, Туреччини, Пакистану, Ірану, Йорданії.
Крим відвідує багато релiгiйних місіонерів з ісламських держав, розповсюджується література ісламсько-фундаменталістської спрямованості.
Серед прибічників ісламського фундаменталізму в Криму багато молоді, що проходить підготовку в ісламських навчальних закладах як на території автономії, так i за кордоном.
Половина (50,6%) кримських татар, які вважають себе мусульманами, дотримуються думки, що мусульманин повинен виконувати заповіді Ісламу, залишаючись при цьому лояльним громадянином своєї держави.
А 20% представників цієї групи вважають, що мусульманин повинен прагнути до перебудови держави, в якій він проживає, на ісламських принципах, а 25,6% – домагатися відновлення Халіфату (Всесвітньої Ісламської держави).
Етнополiтичну ситуацію в АР Крим ускладнює використання окремими кримськими 3МІ та громадськими органiзацiями «мови ворожнечі», поширення в інформаційному просторі негативних етностереотипів.
Вiдсутнiсть державної стратегії зі врегулювання ситуації в Криму, переважання політики ситуативного реагування на окремі проблеми, або їхнє ігнорування сприяє посиленню сепаратистських настроїв кримського населення.Така ситуація сприяє посиленню зовнішніх впливів на ситуацію в АР Крим в економiчнiй, полiтичнiй, релiгiйнiй та iнформацiйнiй сферах.
Не всі можна зараховувати до розряду негативних, але значна їхня частина спрямована на цілковите відмежування Криму вiд політичного та соціокультурного простору України або перетворення його на чинник політичної й культурної дезінтеграції українського соціуму i держави.
Цей аналіз опублікований за згодою НІСД і є додатком до доповіді «Концептуальні засади безпекової політики держави у сфері ідентичності та міжетнічних відносин».
