Офіційно інформація про те, як часто в Білорусі людей засуджують до смертної кари, залишається закритою. Але правозахисники стверджують, що за останні 10 років у Білорусі були приведені до виконання 54 смертних вироки, і лише одну людину помилував президент. Минулого року до смертної кари засудили двох осіб. Цього року вже чотирьох. Двох із них розстріляли, двоє чекають відповіді на свої прохання про помилування. Але президент Олександр Лукашенко ці прохання практично не задовольняє.
На адресу влади Білорусі було багато звернень із вимогою зупинити смертні вироки. Нова кампанія Ради Європи з цього приводу відрізняється наполегливістю й інтенсивністю.
Представники Ради Європи тепер часто бувають у Мінську, зустрічаються з депутатами парламенту, зокрема вони провели круглий стіл, відкрили виставку плакатів «Смерть – це не правосуддя»... Тобто, вони взялися по-серйозному переконувати.
По-друге, Рада Європи у цьому об’єднала зусилля з іншими правозахисними організаціями, як міжнародними, так і білоруськими.
По-третє, перед офіційним Мінськом поставлено чітку дилему: Білорусі буде повернений статус спеціально запрошеного у Парламентській асамблеї Ради Європи, якщо вона скасує смертну кару чи хоча б запровадить мораторій на її виконання. Смертна кара залишається перешкодою на шляху Білорусі і до членства в Раді Європи. Наразі Білорусь залишається єдиною державою континенту поза цією організацією.
Мінськ досі ігнорував заклики і посилався на результати референдуму
Різних звернень до Мінська із закликами зупинити покарання смертю було дуже багато, але, як виглядає, влада Білорусі фактично не хоче їх чути.
Конкретний приклад. Після того, як весною цього року прозвучала чергова вимога до білоруського уряду про скасування кари смертю чи хоча б про мораторій, що була озвучена в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, в Білорусі розстріляли двох засуджених. Це викликало справжній шок у Страсбурзі. Цих людей розстріляли, незважаючи на те, що їхні справи були прийняті до розгляду Комітетом ООН з прав людини, і з офісу Верховного комісара ООН з прав людини до білоруського уряду надійшло прохання не приводити вироки у виконання до завершення цього розгляду. Але білоруська влада проігнорувала прохання.
Виходить, що з одного боку, президент Білорусі Олександр Лукашенко заявляє, що хоче йти на зближення з Європою, а з іншого – офіційний Мінськ фактично зациклився на проблемі смертної кари. Чиновники кажуть, що це справа майбутнього, хоча для того, щоб запровадити мораторій на смертну кару, достатньо лише указу президента.
Цього року в парламенті Білорусі створили групу для обговорення проблеми смертної кари – це, мабуть, єдина поступка Мінська міжнародному суспільству в цьому питанні.
Білоруські чиновники постійно посилаються на те, що у 1996 році проти скасування смертної кари на національному референдумі проголосувало 80 відсотків білорусів. Але білоруська громадська думка з того часу істотно помінялася.
За даними соціологічної лабораторії «Новак», тепер за збереження смертної кари виступає 48 відсотків населення Білорусі, за скасування – 40. На думку соціологів, якщо буде певна кампанія в ЗМІ, більшість можуть набрати противники смертної кари. Особливо, коли всім стане відомо про те, в яких умовах виконуються такі вироки. А зокрема те, що згідно з законом, після виконання вироку тіло страченого для поховання родичам не видається, і про місце поховання їх не повідомляють.
На адресу влади Білорусі було багато звернень із вимогою зупинити смертні вироки. Нова кампанія Ради Європи з цього приводу відрізняється наполегливістю й інтенсивністю.
Представники Ради Європи тепер часто бувають у Мінську, зустрічаються з депутатами парламенту, зокрема вони провели круглий стіл, відкрили виставку плакатів «Смерть – це не правосуддя»... Тобто, вони взялися по-серйозному переконувати.
По-друге, Рада Європи у цьому об’єднала зусилля з іншими правозахисними організаціями, як міжнародними, так і білоруськими.
По-третє, перед офіційним Мінськом поставлено чітку дилему: Білорусі буде повернений статус спеціально запрошеного у Парламентській асамблеї Ради Європи, якщо вона скасує смертну кару чи хоча б запровадить мораторій на її виконання. Смертна кара залишається перешкодою на шляху Білорусі і до членства в Раді Європи. Наразі Білорусь залишається єдиною державою континенту поза цією організацією.
Мінськ досі ігнорував заклики і посилався на результати референдуму
Різних звернень до Мінська із закликами зупинити покарання смертю було дуже багато, але, як виглядає, влада Білорусі фактично не хоче їх чути.
Конкретний приклад. Після того, як весною цього року прозвучала чергова вимога до білоруського уряду про скасування кари смертю чи хоча б про мораторій, що була озвучена в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, в Білорусі розстріляли двох засуджених. Це викликало справжній шок у Страсбурзі. Цих людей розстріляли, незважаючи на те, що їхні справи були прийняті до розгляду Комітетом ООН з прав людини, і з офісу Верховного комісара ООН з прав людини до білоруського уряду надійшло прохання не приводити вироки у виконання до завершення цього розгляду. Але білоруська влада проігнорувала прохання.
Виходить, що з одного боку, президент Білорусі Олександр Лукашенко заявляє, що хоче йти на зближення з Європою, а з іншого – офіційний Мінськ фактично зациклився на проблемі смертної кари. Чиновники кажуть, що це справа майбутнього, хоча для того, щоб запровадити мораторій на смертну кару, достатньо лише указу президента.
Цього року в парламенті Білорусі створили групу для обговорення проблеми смертної кари – це, мабуть, єдина поступка Мінська міжнародному суспільству в цьому питанні.
Білоруські чиновники постійно посилаються на те, що у 1996 році проти скасування смертної кари на національному референдумі проголосувало 80 відсотків білорусів. Але білоруська громадська думка з того часу істотно помінялася.
За даними соціологічної лабораторії «Новак», тепер за збереження смертної кари виступає 48 відсотків населення Білорусі, за скасування – 40. На думку соціологів, якщо буде певна кампанія в ЗМІ, більшість можуть набрати противники смертної кари. Особливо, коли всім стане відомо про те, в яких умовах виконуються такі вироки. А зокрема те, що згідно з законом, після виконання вироку тіло страченого для поховання родичам не видається, і про місце поховання їх не повідомляють.
