– Коли розпочалася активна діяльність «Солідарності», комуністичний режим у Польщі був ще досить потужний. Пане Ліс, чи не боялися Ви, що цей рух спалахне і погасне, що йому не вдасться об’єднати 10 мільйонів поляків?
– Ми не були впевнені, що це матиме успіх. Ми добре розуміли, що все може закінчитися зовсім не так, як ми розраховували. Проте ми дуже хотіли тих прав, за які боролися, і в нас не було іншого способу їх вибороти.
– Пане Боровчак, а Ви відчували страх перед таким опонентом, як комуністичний режим?
– Страйк починали молоді люди, нам тоді було трохи за двадцять. Ризик і відвага, як відомо, притаманні цьому віку. До того ж, ми мали непоганий приклад: поляки боролися за свою незалежність понад півтора століття. Люди, які розпочинали цей рух, були дуже сміливими: вони знали, що їх будуть арештовувати, бити, але так само розуміли, що з ними так чинитимуть лише тому, що їх бояться.
– Пане Ліс, свого часу «Солідарність» об’єднала дуже різних людей, в тому числі ідейно. Що ж вас усе-таки об’єднало?
– У комуністичній Польщі всі мали б бути однакові. Але це фікція хоча б тому, що кожна людина має свої переконання. Нам вдалося виокремити цілі, які були спільними для багатьох поляків. До того ж, люди відрізняли фальш від правди, вони розуміли, що комуністична влада їх обманює.
– Пане Боровчак, а чи можете Ви розповісти, що ж зрештою завадило протриматися учасникам «Солідарності» разом більше, ніж десятиліття?
– Нас було 10 мільйонів тоді, коли був один на всіх ворог – комунізм. Коли у 1989 році «Солідарність» подолала комунізм, ми вирішили, що монополія «Солідарності» вже непотрібна. Адже якби така монополія залишилася, вона була б нічим не краща за монополію комуністичної влади.
– Пане Ліс, чи відчували активісти «Солідарності» підтримку з інших країн комуністичного табору, наприклад, із України?
– Ми намагалися тримати контакти з друзями з закордону, проте у деяких країнах за зв’язки з «Солідарністю» людей кидали за грати. Наприклад, румунський робітник Юліус Філіп за те, що надіслав одному з членів профспілки вітальну листівку, отримав у себе на батьківщині 8 років в’язниці.
– Пане Боровчак, чи дуже відрізняється та Польща, за яку Ви боролися, від тієї, в якій живете нині?
– Мої мрії здійснилися приблизно на 90 відсотків. Польща вільна, ми вступили до Євросоюзу та НАТО, і єдине, за що ще варто поборотися, так це за справедливість. Щоб рівень життя поляків був приблизно однаковий, адже зараз надто великий розрив між тими, хто заробляє 100 тисяч євро і тими, хто заробляє лише тисячу. Ми повинні справедливо поділити дохід держави.
– Пане Ліс, а чи Ви задоволені Польщею, яку вибороли?
– Можливо, вона не зовсім така, про яку ми мріяли, але точно значно краща за ту Польщу, яка була у 80-х роках.
– Ми не були впевнені, що це матиме успіх. Ми добре розуміли, що все може закінчитися зовсім не так, як ми розраховували. Проте ми дуже хотіли тих прав, за які боролися, і в нас не було іншого способу їх вибороти.
– Пане Боровчак, а Ви відчували страх перед таким опонентом, як комуністичний режим?
– Страйк починали молоді люди, нам тоді було трохи за двадцять. Ризик і відвага, як відомо, притаманні цьому віку. До того ж, ми мали непоганий приклад: поляки боролися за свою незалежність понад півтора століття. Люди, які розпочинали цей рух, були дуже сміливими: вони знали, що їх будуть арештовувати, бити, але так само розуміли, що з ними так чинитимуть лише тому, що їх бояться.
– Пане Ліс, свого часу «Солідарність» об’єднала дуже різних людей, в тому числі ідейно. Що ж вас усе-таки об’єднало?
– У комуністичній Польщі всі мали б бути однакові. Але це фікція хоча б тому, що кожна людина має свої переконання. Нам вдалося виокремити цілі, які були спільними для багатьох поляків. До того ж, люди відрізняли фальш від правди, вони розуміли, що комуністична влада їх обманює.
– Пане Боровчак, а чи можете Ви розповісти, що ж зрештою завадило протриматися учасникам «Солідарності» разом більше, ніж десятиліття?
– Нас було 10 мільйонів тоді, коли був один на всіх ворог – комунізм. Коли у 1989 році «Солідарність» подолала комунізм, ми вирішили, що монополія «Солідарності» вже непотрібна. Адже якби така монополія залишилася, вона була б нічим не краща за монополію комуністичної влади.
– Пане Ліс, чи відчували активісти «Солідарності» підтримку з інших країн комуністичного табору, наприклад, із України?
– Ми намагалися тримати контакти з друзями з закордону, проте у деяких країнах за зв’язки з «Солідарністю» людей кидали за грати. Наприклад, румунський робітник Юліус Філіп за те, що надіслав одному з членів профспілки вітальну листівку, отримав у себе на батьківщині 8 років в’язниці.
– Пане Боровчак, чи дуже відрізняється та Польща, за яку Ви боролися, від тієї, в якій живете нині?
– Мої мрії здійснилися приблизно на 90 відсотків. Польща вільна, ми вступили до Євросоюзу та НАТО, і єдине, за що ще варто поборотися, так це за справедливість. Щоб рівень життя поляків був приблизно однаковий, адже зараз надто великий розрив між тими, хто заробляє 100 тисяч євро і тими, хто заробляє лише тисячу. Ми повинні справедливо поділити дохід держави.
– Пане Ліс, а чи Ви задоволені Польщею, яку вибороли?
– Можливо, вона не зовсім така, про яку ми мріяли, але точно значно краща за ту Польщу, яка була у 80-х роках.
