Білоруська письменниця Світлана Алексієвич у 1993 році написала книжку «Зачаровані смертю» – історію 17 співвітчизників, які добровільно пішли з життя. Тоді Алексієвич писала про розчарування білорусів розпадом СРСР, втрату ідеалів, невлаштованість у новому світі, – що, на її думку, і штовхали людей до фатального рішення про самогубство.
Саме ці проблеми 1994 року підштовхнули населення Білорусі до обрання президентом людини, яка обіцяла їм повернути радянські зразки соціального захисту. Але крива графіку суїцидів у Білорусі далі йшла і йде вгору. За останні роки самогубства удвічі виросли навіть серед дітей, гострою проблемою стали самогубства серед міліціонерів. Загалом же щороку понад 3000 білорусів гинуть від власних рук, удвічі більше людей роблять невдалі спроби суїциду.
У такої сумної статистики дуже багато причин, зазначає мінський лікар-психіатр Ігор Сорокін. «І те, що суспільство наше секуляризоване, не має віри. Досить часто здійснюються суїциди в стані, коли економічна нестабільність у суспільстві. Значною мірою накладає свій відбиток алкоголізація. Недостатня інсоляція (мало сонячних днів у порівнянні з південними країнами, де суїцидів менше). Інститут сім'ї розпадається – забуваємо цінності сім'ї, живемо тільки своїми власними задоволеннями. Це все разом, напевно», – зауважує лікар.
Справу про доведення до самогубства опозиціонерів не порушували
Але Ігор Сорокін не врахував ще одну причину суїцидів: тиск влади на маленьку людину. Частими є випадки самогубства серед критиків режиму. Минулого року у білоруському місті Солігорську засудили правозахисницю Яну Полякову. А у 2001 році співробітник білоруського КДБ у Гомелі грубо вербував активіста опозиції Андрея Зайцева. Обоє вирішили за краще самостійно закінчити своє життя. Справу про доведення до їх самогубства навіть не порушували.
Йдуть із життя люди різного віку і різними способами. Але до цього їх штовхає одна і та ж причина, вважає активіст опозиції з Вітебської області Микола Петрушенко. «Головна причина одна і в неї соціальне коріння: це життєва невлаштованість і відсутність перспектив, – каже він. – Життя собаче! Безвихідне. Одних воно штовхає до горілки, інші закінчують життя самогубством».
Політичний режим не лише придушив ініціативу
Ініціативним людям у Білорусі справді немає можливостей для реалізації, говорить мінський соціолог Костянтин Скуратович. «Питання життя і смерті – філософське. Його просто не вирішити, – зауважує соціолог. – Буває, що людина зненацька замислиться і вирішить накласти на себе руки… У сучасній Білорусі дуже складно жити. Я дивлюся на обличчя людей, я бачу кожний день білорусів у селі, у місті, у райцентрі… Всі ходять якісь стурбовані, пригнічені, всі чогось шукають. Може, це перебільшення, але таке складається враження, що майже як полонені».
Костянтин Скуратович каже, що політичний режим, який сформувався в Білорусі, не лише придушив ініціативу, але й не вирішив основних світоглядних проблем: Білорусь із Європою чи з Росією, чи незалежна держава, чи в союзі з Москвою, чи ринкова економіка чи соціалізм.
«Відсутність чіткої позиції в державі, виразної позиції в політиці, в економіці, в культурі, бути білорусом чи не бути, говорити білоруською мовою чи змиритися з тим, що вже більше ніхто ніколи в цій країні нею не буде розмовляти… Цей вибір проходить через кожного, через серце та душу», – наголошує соціолог.
Письменниця Світлана Алексієвич, на робочому столі в якої лежить нова книжка про ментальність білорусів під назвою «Час second hand – кінець червоної людини», стверджує, що білоруси мають «геніальний досвід виживання, філософію життя вони поміняли на філософію виживання», а «авторитарний режим у Білорусі з його пропагандою діє на людей, як міцний наркотик». Але, як і кожний наркотик, вимагає в кінці страшної ціни.
Саме ці проблеми 1994 року підштовхнули населення Білорусі до обрання президентом людини, яка обіцяла їм повернути радянські зразки соціального захисту. Але крива графіку суїцидів у Білорусі далі йшла і йде вгору. За останні роки самогубства удвічі виросли навіть серед дітей, гострою проблемою стали самогубства серед міліціонерів. Загалом же щороку понад 3000 білорусів гинуть від власних рук, удвічі більше людей роблять невдалі спроби суїциду.
У такої сумної статистики дуже багато причин, зазначає мінський лікар-психіатр Ігор Сорокін. «І те, що суспільство наше секуляризоване, не має віри. Досить часто здійснюються суїциди в стані, коли економічна нестабільність у суспільстві. Значною мірою накладає свій відбиток алкоголізація. Недостатня інсоляція (мало сонячних днів у порівнянні з південними країнами, де суїцидів менше). Інститут сім'ї розпадається – забуваємо цінності сім'ї, живемо тільки своїми власними задоволеннями. Це все разом, напевно», – зауважує лікар.
Справу про доведення до самогубства опозиціонерів не порушували
Але Ігор Сорокін не врахував ще одну причину суїцидів: тиск влади на маленьку людину. Частими є випадки самогубства серед критиків режиму. Минулого року у білоруському місті Солігорську засудили правозахисницю Яну Полякову. А у 2001 році співробітник білоруського КДБ у Гомелі грубо вербував активіста опозиції Андрея Зайцева. Обоє вирішили за краще самостійно закінчити своє життя. Справу про доведення до їх самогубства навіть не порушували.
Йдуть із життя люди різного віку і різними способами. Але до цього їх штовхає одна і та ж причина, вважає активіст опозиції з Вітебської області Микола Петрушенко. «Головна причина одна і в неї соціальне коріння: це життєва невлаштованість і відсутність перспектив, – каже він. – Життя собаче! Безвихідне. Одних воно штовхає до горілки, інші закінчують життя самогубством».
Політичний режим не лише придушив ініціативу
Ініціативним людям у Білорусі справді немає можливостей для реалізації, говорить мінський соціолог Костянтин Скуратович. «Питання життя і смерті – філософське. Його просто не вирішити, – зауважує соціолог. – Буває, що людина зненацька замислиться і вирішить накласти на себе руки… У сучасній Білорусі дуже складно жити. Я дивлюся на обличчя людей, я бачу кожний день білорусів у селі, у місті, у райцентрі… Всі ходять якісь стурбовані, пригнічені, всі чогось шукають. Може, це перебільшення, але таке складається враження, що майже як полонені».
Костянтин Скуратович каже, що політичний режим, який сформувався в Білорусі, не лише придушив ініціативу, але й не вирішив основних світоглядних проблем: Білорусь із Європою чи з Росією, чи незалежна держава, чи в союзі з Москвою, чи ринкова економіка чи соціалізм.
«Відсутність чіткої позиції в державі, виразної позиції в політиці, в економіці, в культурі, бути білорусом чи не бути, говорити білоруською мовою чи змиритися з тим, що вже більше ніхто ніколи в цій країні нею не буде розмовляти… Цей вибір проходить через кожного, через серце та душу», – наголошує соціолог.
Письменниця Світлана Алексієвич, на робочому столі в якої лежить нова книжка про ментальність білорусів під назвою «Час second hand – кінець червоної людини», стверджує, що білоруси мають «геніальний досвід виживання, філософію життя вони поміняли на філософію виживання», а «авторитарний режим у Білорусі з його пропагандою діє на людей, як міцний наркотик». Але, як і кожний наркотик, вимагає в кінці страшної ціни.
