Рівно половина із 46 тисяч безробітних на Прикарпатті – молоді люди віком до 35 років. Наталя Олексюк, студента коледжу технології і бізнесу сподівається, що до їхнього числа не потрапить. Адже вона вирішила завчасно потурбуватися про те, щоб знайти собі роботу. Сьогодні вона – учасниця проекту, який проводить Молодіжний громадський центр «Еталон» за підтримки посольства Королівства Нідерландів в Україні.
Із шести тематичних майстерень, які студентам запропонували на вибір, Наталю Олексюк зацікавила тема «вчимося + працюємо: вторинна зайнятість та її різновиди». Наталя вчиться в коледжі, і вже три роки влітку підпрацьовує в інтернет-клубі. Каже, що це добра наука.
«Там навчили мене користуватися комп’ютером, нові програми вивчаю. Це така освіта, яка дається не тільки в коледжі. Це вже правила роботи з людьми, поведінки. Зовсім по-іншому себе почуваєш», – розповідає Наталя Олексюк.
Без досвіду на роботу не хочуть брати, а де його набути?
Працедавці хочуть людей із досвідом, а молодим його бракує. Та мало хто використовує можливість набуття такого досвіду під час навчання в коледжі чи університеті. За два роки існування обласного молодіжного центру праці лише кожний шостий з тих, хто бував на зустрічах, презентаціях центру, зверталися сюди у пошуках роботи, та і то на старших курсах, зазначає директор центру праці Леся Аронець.
«До нас, на жаль, звертаються уже студенти, які отримали дипломи, випускники. П'ять років навчання в інституті – це дуже дорогий час витрати на тільки навчання, тому що сьогодні перша вимога ринкової економіки – конкурентоздатність. Диплом – це знання, але працедавець, який шукає на вакансію працівника, хоче, крім знань, мати спеціаліста з навичками роботи. Сама теорія без практики сьогодні не є конкурентоздатною на ринку», – говорить директор центру праці Леся Аронець.
За кордоном широко використовується система стажування, а то і волонтерства на підприємствах, де згодом студент хотів би працювати. За словами пані Аронець, українські студенти не вміють пропонувати і показувати себе. А ідея створення бюро кар’єр, які діють при багатьох закордонних навчальних закладах, у нас підтримки не знаходить. На Прикарпатті таких лише два – в Івано-Франківському коледжі готельного бізнесу і сервізу та в Болехівському лісогосподарському. Нема таких бюро у найбільших прикарпатських вишах.
Вибір між «хочу», «можу» і «треба»
Керівнику Молодіжного громадського центру «Еталон» Мар’яні Озорович 26 років. Для себе знаходила додаткову роботу з 16 років. Але для декого з ровесників, за її словами, дуже важко зорієнтуватися на ринку праці, їм необхідні поради, де і як шукати роботу. Кожному учаснику проекту дали посібники «Цеглинки моєї кар’єри», запропонували заповнити мотиваційну анкету, завдяки якій відберуть 30 до тренінгової групи. Згодом вони зможуть навчати своїх ровесників.
За словами Мар’яни Озорович, однією з причин зростання рівня молодіжного безробіття є брак знань студентів про реальну ситуацію на ринку праці і не зовсім реальна оцінка своїх здібностей.
«Передусім повинні визначитися, що вони хочуть робити і що можуть робити, – каже вона. – Тобто чітко знати: я можу запропонувати роботодавцеві те, те, те. Звісно, я можу хотіти те, те, те, але для цього мені треба навчитися ще чомусь. І тільки після цього шукати працедавців, яким підходять. Тому що працівників, які зараз шукають роботу, дуже багато. І працедавці мають право вибору компетентних людей».
Із шести тематичних майстерень, які студентам запропонували на вибір, Наталю Олексюк зацікавила тема «вчимося + працюємо: вторинна зайнятість та її різновиди». Наталя вчиться в коледжі, і вже три роки влітку підпрацьовує в інтернет-клубі. Каже, що це добра наука.
«Там навчили мене користуватися комп’ютером, нові програми вивчаю. Це така освіта, яка дається не тільки в коледжі. Це вже правила роботи з людьми, поведінки. Зовсім по-іншому себе почуваєш», – розповідає Наталя Олексюк.
Без досвіду на роботу не хочуть брати, а де його набути?
Працедавці хочуть людей із досвідом, а молодим його бракує. Та мало хто використовує можливість набуття такого досвіду під час навчання в коледжі чи університеті. За два роки існування обласного молодіжного центру праці лише кожний шостий з тих, хто бував на зустрічах, презентаціях центру, зверталися сюди у пошуках роботи, та і то на старших курсах, зазначає директор центру праці Леся Аронець.
«До нас, на жаль, звертаються уже студенти, які отримали дипломи, випускники. П'ять років навчання в інституті – це дуже дорогий час витрати на тільки навчання, тому що сьогодні перша вимога ринкової економіки – конкурентоздатність. Диплом – це знання, але працедавець, який шукає на вакансію працівника, хоче, крім знань, мати спеціаліста з навичками роботи. Сама теорія без практики сьогодні не є конкурентоздатною на ринку», – говорить директор центру праці Леся Аронець.
За кордоном широко використовується система стажування, а то і волонтерства на підприємствах, де згодом студент хотів би працювати. За словами пані Аронець, українські студенти не вміють пропонувати і показувати себе. А ідея створення бюро кар’єр, які діють при багатьох закордонних навчальних закладах, у нас підтримки не знаходить. На Прикарпатті таких лише два – в Івано-Франківському коледжі готельного бізнесу і сервізу та в Болехівському лісогосподарському. Нема таких бюро у найбільших прикарпатських вишах.
Вибір між «хочу», «можу» і «треба»
Керівнику Молодіжного громадського центру «Еталон» Мар’яні Озорович 26 років. Для себе знаходила додаткову роботу з 16 років. Але для декого з ровесників, за її словами, дуже важко зорієнтуватися на ринку праці, їм необхідні поради, де і як шукати роботу. Кожному учаснику проекту дали посібники «Цеглинки моєї кар’єри», запропонували заповнити мотиваційну анкету, завдяки якій відберуть 30 до тренінгової групи. Згодом вони зможуть навчати своїх ровесників.
За словами Мар’яни Озорович, однією з причин зростання рівня молодіжного безробіття є брак знань студентів про реальну ситуацію на ринку праці і не зовсім реальна оцінка своїх здібностей.
«Передусім повинні визначитися, що вони хочуть робити і що можуть робити, – каже вона. – Тобто чітко знати: я можу запропонувати роботодавцеві те, те, те. Звісно, я можу хотіти те, те, те, але для цього мені треба навчитися ще чомусь. І тільки після цього шукати працедавців, яким підходять. Тому що працівників, які зараз шукають роботу, дуже багато. І працедавці мають право вибору компетентних людей».
