– До 2004 року Україна була для мене колишньою радянською республікою зі столицею у Києві. Я мало що знав про цей край. У липні 2004 року на запрошення друзів я потрапив до Харкова, і мені сподобалася ця країна. Кількома місяцями пізніше відбулася Помаранчева революція, і я зацікавився українською політикою. Відтоді двічі на рік я приїздив сюди. Після цих поїздок упродовж 2004-2009 років у мене назбиралося приблизно 8 тисяч фотографій. Відібравши найкращі, я вирішив опублікувати їх, щоб познайомити італійців з цією країною.
– Після ближчого знайомства якою тепер перед Вами постає Україна?
На Андріївському узвозі ікони минулого як сувенір. Плакати із Марксом та Леніним між ятками з антикваріатом і вуличними артистами у «паризькій» атмосфері (фото Massimiliano Di Pasquale)
– Я бачу Україну багатокультурною і багатонаціональною країною із великими контрастами. Попри політичні зміни, що відбулися останніми роками, Україна залишається розділеною. На жаль, помітна явна різниця між Україною Східною і Україною Західною. Буваючи у Західній Україні, я помітив, що люди там набагато відкритіші і готові швидко відгукнутися на допомогу. Там також краще розвинена сфера послуг: наприклад, я опиняюся в готелі у Львові, і там присутня культура гостинності. А в містах Донбасу чи в Криму якість послуг гірша, ціни вищі і вже немає такої уваги до клієнта. І це незалежно від політичних уподобань жителів, це просто питання культури.
– Серед фотографій із краєвидами, спорудами і людьми України є лише одне фото із зображенням українського політика – Юлії Тимошенко. Це говорить про Ваші політичні уподобання?
– Фото із плакатом Юлії Тимошенко не має у даному випадку ніякого стосунку до політики. Насправді я бачу образ цієї жінки як поп-ікону. На зразок різнокольорової Мерілін Монро, як її зобразив художник Енді Ворхол. А в одній київській галереї я побачив аналогічну роботу українського митця з образом Юлії Тимошенко. Це свідчення того, що персонаж Тимошенко перейшов політичну межу, він може подобатися чи ні, але він став потужним символом України у світі. Юлія Тимошенко втратила політичний вплив, хоч і представляє ще надію української опозиції, але її образ із косою дуже ефектний, і це понад політикою.
– Окрему сторінку фотоальбому Ви взагалі присвятили виключно українським жінкам...
– Насправді чим вражають ці світлини? Не тим, що на знімках молоді гарні жінки, а є також жінки середнього і літнього віку. Моя ідея полягала у тому, щоб показати, що жінки – потужний двигун українського суспільства. Це з того, що я побачив: жінки працюють, жінки заробляють, одним словом, жінки – годувальниці, вони утримують родину. Це стосується і багатьох українок, які працюють в Італії. Тож, на мою думку, жіноцтво – сила і потенціал України, саме це я хотів передати, публікуючи згадані фото.
«Жінка в хаті керує у трьох кутках, а чоловік лише в одному», – кажуть в Україні. Це вони – жінки молоді і старші – справжній двигун цієї країни (фото Massimiliano Di Pasquale)
– Чому ця книжка має зацікавити італійців?
– Я сподіваюся, що книжка-фотоальбом зацікавить італійську аудиторію, бо на Апеннінах є багато українців, це незнайома для нас культура. Можливо, через ці фото італійці краще пізнають Україну, уникаючи упереджень, краще зрозуміють її культуру. Зрозуміють, що так, вона неоднорідна, специфічна, але абсурдно змішувати її з російською, бо це два різних народи, дві різних культури. І головне, я би хотів допомогти італійцям зрозуміти, що Україна має дуже глибоке європейське коріння.
Журналіст Массиміліано Ді Паскуале регулярно друкує свої статті на українську тематику в італійських виданнях, є членом Італійської асоціації українських студій. Книжка «В Україні, світлини для щоденника» – перша фоторобота журналіста. Передмову до видання написала культуролог Оксана Пахльовська, а фотоподорож автор супроводжує своїми нотатками.
– Після ближчого знайомства якою тепер перед Вами постає Україна?
– Я бачу Україну багатокультурною і багатонаціональною країною із великими контрастами. Попри політичні зміни, що відбулися останніми роками, Україна залишається розділеною. На жаль, помітна явна різниця між Україною Східною і Україною Західною. Буваючи у Західній Україні, я помітив, що люди там набагато відкритіші і готові швидко відгукнутися на допомогу. Там також краще розвинена сфера послуг: наприклад, я опиняюся в готелі у Львові, і там присутня культура гостинності. А в містах Донбасу чи в Криму якість послуг гірша, ціни вищі і вже немає такої уваги до клієнта. І це незалежно від політичних уподобань жителів, це просто питання культури.
– Серед фотографій із краєвидами, спорудами і людьми України є лише одне фото із зображенням українського політика – Юлії Тимошенко. Це говорить про Ваші політичні уподобання?
– Фото із плакатом Юлії Тимошенко не має у даному випадку ніякого стосунку до політики. Насправді я бачу образ цієї жінки як поп-ікону. На зразок різнокольорової Мерілін Монро, як її зобразив художник Енді Ворхол. А в одній київській галереї я побачив аналогічну роботу українського митця з образом Юлії Тимошенко. Це свідчення того, що персонаж Тимошенко перейшов політичну межу, він може подобатися чи ні, але він став потужним символом України у світі. Юлія Тимошенко втратила політичний вплив, хоч і представляє ще надію української опозиції, але її образ із косою дуже ефектний, і це понад політикою.
– Окрему сторінку фотоальбому Ви взагалі присвятили виключно українським жінкам...
– Насправді чим вражають ці світлини? Не тим, що на знімках молоді гарні жінки, а є також жінки середнього і літнього віку. Моя ідея полягала у тому, щоб показати, що жінки – потужний двигун українського суспільства. Це з того, що я побачив: жінки працюють, жінки заробляють, одним словом, жінки – годувальниці, вони утримують родину. Це стосується і багатьох українок, які працюють в Італії. Тож, на мою думку, жіноцтво – сила і потенціал України, саме це я хотів передати, публікуючи згадані фото.
– Чому ця книжка має зацікавити італійців?
– Я сподіваюся, що книжка-фотоальбом зацікавить італійську аудиторію, бо на Апеннінах є багато українців, це незнайома для нас культура. Можливо, через ці фото італійці краще пізнають Україну, уникаючи упереджень, краще зрозуміють її культуру. Зрозуміють, що так, вона неоднорідна, специфічна, але абсурдно змішувати її з російською, бо це два різних народи, дві різних культури. І головне, я би хотів допомогти італійцям зрозуміти, що Україна має дуже глибоке європейське коріння.
Журналіст Массиміліано Ді Паскуале регулярно друкує свої статті на українську тематику в італійських виданнях, є членом Італійської асоціації українських студій. Книжка «В Україні, світлини для щоденника» – перша фоторобота журналіста. Передмову до видання написала культуролог Оксана Пахльовська, а фотоподорож автор супроводжує своїми нотатками.
