– Я вважаю, що польська влада і польська прокуратура мали всі підстави ігнорувати запит Росії про мою видачу, бо я вже двічі був затриманий у Європі на основі цього запиту. Першого разу в Копенгагені у 2002 році і у Великій Британії, коли суд упродовж року розглядав цей запит і відмовив Росії. Тому Польща, як член ЄС, могла ігнорувати цей запит. Але політика цього разу взяла гору над правом.. .Поляки, щоб сподобатися Росії, розпочали процедуру видачі... Коли Росія довідалася про мою участь у Світовому конгресі чеченців, вона натиснула на Польщу і надіслала вимоги, щоб запобігти цьому конгресові. На жаль, Польща допомогла їй у цьому.
– Дехто вважає, що ідея незалежності Чечні вже нереальна, мотивуючи це тим, що, починаючи з 11 вересня 2001 року, всі чеченські угруповання – особливо сепаратисти – розглядаються на Заході як терористи?
– Я абсолютно не згоден із цим. Якраз навпаки, відбулися значні зміни в міжнародний політиці стосовно чеченців і їхніх проблем. Перше – визнання Косова Сполученими Штатами і Європейським Союзом. Друге – визнання Росією самопроголошених грузинських територій – Абхазії і Південної Осетії. І третім було рішення Міжнародного трибуналу в Гаазі, що декларація про незалежність Косова від Сербії не порушила міжнародне право. Всі ці три події в міжнародному житті доводять, що Чечня і чеченське питання залишаються на порядку денному... Конфлікт триває далі тому, що Путін залишається і він не бажає визнати, що чеченська війна була помилкою... Таке може тривати ще 12 років. Але що таке 10-12 років для національного визволення? За цей час неможливо його придушити.
– Чи ідея незалежності широко підтримується в народі Чечні і які перспективи вирішити це переговорами з Москвою?
– Факт, що люди в Чечні не ведуть сьогодні мову про незалежність – це ознака часу. Я пам’ятаю приклади, як після висилки 1944-го і після повернення у 1956-57 роках до 1990-го чеченці жили і мовчали, ніби-то забули про все. Але найменша іскра, яка й сталася у 90-ті роки..., – і це стало детонатором для всіх і того, що сталося. Навіть старійшини, які пережили обидві трагедії, кажуть, що висилка була ніщо у порівнянні з тим, що відбувається нині... Це міна уповільненої дії серед чеченців... Але я категорично проти будь-яких революцій. Тому ми повинні знайти мирний перехід від нинішнього режиму до звичайно створеної влади, вибраної самими чеченцями... Росія вже не раз демонструвала свою нечесність... Не було єдності між їхніми публічними обіцянками і діями... Москва не була готова уладнати ці питання... Якось Путін сказав, що статус Чечні для Росії не важливий... Ми могли б урегулювати проблему... Є мирні угоди, підписані Масхадовим... Всі ці питання можна вирішити мирно... Я впевнений, що навіть сьогодні немає нездоланних питань у стосунках Росії та Чечні.
– Дехто вважає, що ідея незалежності Чечні вже нереальна, мотивуючи це тим, що, починаючи з 11 вересня 2001 року, всі чеченські угруповання – особливо сепаратисти – розглядаються на Заході як терористи?
– Я абсолютно не згоден із цим. Якраз навпаки, відбулися значні зміни в міжнародний політиці стосовно чеченців і їхніх проблем. Перше – визнання Косова Сполученими Штатами і Європейським Союзом. Друге – визнання Росією самопроголошених грузинських територій – Абхазії і Південної Осетії. І третім було рішення Міжнародного трибуналу в Гаазі, що декларація про незалежність Косова від Сербії не порушила міжнародне право. Всі ці три події в міжнародному житті доводять, що Чечня і чеченське питання залишаються на порядку денному... Конфлікт триває далі тому, що Путін залишається і він не бажає визнати, що чеченська війна була помилкою... Таке може тривати ще 12 років. Але що таке 10-12 років для національного визволення? За цей час неможливо його придушити.
– Чи ідея незалежності широко підтримується в народі Чечні і які перспективи вирішити це переговорами з Москвою?
– Факт, що люди в Чечні не ведуть сьогодні мову про незалежність – це ознака часу. Я пам’ятаю приклади, як після висилки 1944-го і після повернення у 1956-57 роках до 1990-го чеченці жили і мовчали, ніби-то забули про все. Але найменша іскра, яка й сталася у 90-ті роки..., – і це стало детонатором для всіх і того, що сталося. Навіть старійшини, які пережили обидві трагедії, кажуть, що висилка була ніщо у порівнянні з тим, що відбувається нині... Це міна уповільненої дії серед чеченців... Але я категорично проти будь-яких революцій. Тому ми повинні знайти мирний перехід від нинішнього режиму до звичайно створеної влади, вибраної самими чеченцями... Росія вже не раз демонструвала свою нечесність... Не було єдності між їхніми публічними обіцянками і діями... Москва не була готова уладнати ці питання... Якось Путін сказав, що статус Чечні для Росії не важливий... Ми могли б урегулювати проблему... Є мирні угоди, підписані Масхадовим... Всі ці питання можна вирішити мирно... Я впевнений, що навіть сьогодні немає нездоланних питань у стосунках Росії та Чечні.
