Португальська провінція Алґарв дуже популярна серед європейців, які шукають літнього морського відпочинку. Тут майже гарантовано теплу погоду і безхмарне небо з квітня по жовтень. Тут десятки курортів із сотнями готелів і чудові океанські пляжі, а надзвичайно низькі ціни в ресторанах і барах приваблюють сюди тисячі навіть тих сусідів, які і своїми пляжами не обділені. Нічого не вдієш, у скрутні кризові часи іспанці і французи, в яких удома ціни в останні роки різко підскочили, навчилися рахувати гроші – обіди та вечері в Португалії коштують мінімум удвічі дешевше, а порції одержуєш приблизно у стільки ж разів більші.
Висадившись на летовищі Фару, яке лежить за 7 кілометрів від міста, дуже легко проскочити його, відправившись відразу на замовлений курорт – якийсь Лаґуш чи Саґреш. Так більшість туристів і робить, так і не побачивши того, що є сутністю провінції Алґарв: історії у чистому вигляді.
На відміну від усіх курортів, що працюють майже виключно на іноземців, Фару – це справжнє місто, де вирує нормальне португальське життя в усіх його проявах. Зокрема, я став свідком великого мітингу прихильників соціалістичної партії, яка нині в опозиції.
«Я Фару ні на що не проміняю»
Місцеві мешканці закохані у своє місто, і бармен Да Силва пояснив мені чому. «Я живу тут в Алґарві, у Фару, і ми маємо гарний стиль життя, – каже він. – Це просто чудове місце. Спосіб життя тут дуже спокійний, розслаблений. Звичайно, чудовий піщаний пляж – це дуже важливо. Їжа – надзвичайна, завжди в меню – свіжа риба, яку можуть собі дозволити всі. І це перевага, порівняно з багатьма іншими європейськими містами. Так, сюди приїздить багато іноземців, щоб розслабитися на сонечку, але стосунки з ними дуже добрі і дружні. Португальці – дуже гостинний народ. Фару– місто, що розвивається. Щороку тут з’являється щось новеньке. Я Фару ні на що не проміняю. Ні на інше місто, ні на іншу країну. Фару – це моє місто. Тут живу, і мені тут подобається».
Населення тут лише 40 тисяч, але, як на Португалію, – це досить велике місто. Причому тут досить часто неозброєним оком помічаєш українців, які тут живуть і працюють. Двічі у барах натрапляв на українських офіціантів, у готелі, де зупинявся, у рецепції працювала українська дівчина. Про велику українську присутність говорить уже й те, що на представництві фірми грошових переказів Western Union реклама послуг двомовна: португальсько-українська.
Фару має багату історію, що сягає періоду палеоліту. Спокійна лагуна річки Фурмози приваблювала людей вже тоді. Коли поселення розрослося, воно одержало назву Оссоноба. Оссоноба була дуже важливою в період римської окупації. За маврів, які прийшли у 8 сторіччі і панували 500 років, місто зберегло свій статус найважливішого населеного пункту південного заходу Іберійського півострова. У 9 столітті його було обнесено мурами. Маври дали йому назву Харун.
Потужний лісабонський землетрус 1755 року приніс до Алґарву цунамі, більшість населених пунктів були зруйновані. Але Фару захистили піщані береги лагуни річки Фурмози. Відтоді це місто завжди було адміністративним центром регіону.
Місто має чудовий історичний центр із білосніжними, гарно відреставрованими будинками. Та найбільший інтерес у туристів викликає каплиця церкви Карму. Її збудовано з кісток і черепів померлих ченців. Їх ідеєю було нагадати відвідувачам про тлінність буття і цим навернути до безгрішного життя.
А для автора цього репортажу найбільшим захопленням були відвідини мису святого Вінцента – найзахіднішого пункту Європи. Сидів там, звісивши ноги зі скелі, і думав, як почувався хтось на цьому місці у 15 столітті, коли здавалося, що суходолу далі більше нема, і це, мабуть, уже кінець світу.
Висадившись на летовищі Фару, яке лежить за 7 кілометрів від міста, дуже легко проскочити його, відправившись відразу на замовлений курорт – якийсь Лаґуш чи Саґреш. Так більшість туристів і робить, так і не побачивши того, що є сутністю провінції Алґарв: історії у чистому вигляді.
На відміну від усіх курортів, що працюють майже виключно на іноземців, Фару – це справжнє місто, де вирує нормальне португальське життя в усіх його проявах. Зокрема, я став свідком великого мітингу прихильників соціалістичної партії, яка нині в опозиції.
«Я Фару ні на що не проміняю»
Місцеві мешканці закохані у своє місто, і бармен Да Силва пояснив мені чому. «Я живу тут в Алґарві, у Фару, і ми маємо гарний стиль життя, – каже він. – Це просто чудове місце. Спосіб життя тут дуже спокійний, розслаблений. Звичайно, чудовий піщаний пляж – це дуже важливо. Їжа – надзвичайна, завжди в меню – свіжа риба, яку можуть собі дозволити всі. І це перевага, порівняно з багатьма іншими європейськими містами. Так, сюди приїздить багато іноземців, щоб розслабитися на сонечку, але стосунки з ними дуже добрі і дружні. Португальці – дуже гостинний народ. Фару– місто, що розвивається. Щороку тут з’являється щось новеньке. Я Фару ні на що не проміняю. Ні на інше місто, ні на іншу країну. Фару – це моє місто. Тут живу, і мені тут подобається».
Населення тут лише 40 тисяч, але, як на Португалію, – це досить велике місто. Причому тут досить часто неозброєним оком помічаєш українців, які тут живуть і працюють. Двічі у барах натрапляв на українських офіціантів, у готелі, де зупинявся, у рецепції працювала українська дівчина. Про велику українську присутність говорить уже й те, що на представництві фірми грошових переказів Western Union реклама послуг двомовна: португальсько-українська.
Фару має багату історію, що сягає періоду палеоліту. Спокійна лагуна річки Фурмози приваблювала людей вже тоді. Коли поселення розрослося, воно одержало назву Оссоноба. Оссоноба була дуже важливою в період римської окупації. За маврів, які прийшли у 8 сторіччі і панували 500 років, місто зберегло свій статус найважливішого населеного пункту південного заходу Іберійського півострова. У 9 столітті його було обнесено мурами. Маври дали йому назву Харун.
Потужний лісабонський землетрус 1755 року приніс до Алґарву цунамі, більшість населених пунктів були зруйновані. Але Фару захистили піщані береги лагуни річки Фурмози. Відтоді це місто завжди було адміністративним центром регіону.
Місто має чудовий історичний центр із білосніжними, гарно відреставрованими будинками. Та найбільший інтерес у туристів викликає каплиця церкви Карму. Її збудовано з кісток і черепів померлих ченців. Їх ідеєю було нагадати відвідувачам про тлінність буття і цим навернути до безгрішного життя.
А для автора цього репортажу найбільшим захопленням були відвідини мису святого Вінцента – найзахіднішого пункту Європи. Сидів там, звісивши ноги зі скелі, і думав, як почувався хтось на цьому місці у 15 столітті, коли здавалося, що суходолу далі більше нема, і це, мабуть, уже кінець світу.
