Біографічна довідка:
Зарубінський Олег Олександрович – кандидат історичних наук, професор, народний депутат України ІІІ, ІV та VI скликань, заступник голови фракції Блоку Литвина.
Нині є головою Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань реформування Служби безпеки України та його законодавчого забезпечення, член Української частини Ради міжпарламентської ради Україна-НАТО, а також член Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО.
Народився у Вінниці 26 жовтня 1963 року. Закінчив історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту, а спеціальність економіста здобував у Тернопільській академії народного господарства. Докторант Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України.
Відслуживши в армії, Олег Зарубінський був завідувачем кабінету філософії, викладачем суспільних наук Вінницького державного педагогічного інституту, а потім аспірантом кафедри історії Київського державного педагогічного інституту іноземних мов. У 1992–1998 роках був старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри політології Вінницького педагогічного інституту. З 2001 по 2002 роки – постійний представник Кабінету Міністрів у Верховній Раді України.
Був членом політради Народно-демократичної партії, членом політвиконкому НДП, заступником голови НДП, першим заступником голови Вінницького обласної організації НДП.
Олег Зарубінський нагороджений Орденом «За заслуги» III та II ступенів, почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесною грамотою Верховної Ради України. Автор та співавтор понад 100 наукових публікацій. Володіє англійською мовою. З березня 2009 року очолює товариство «Вінничани у Києві».
– Ось такий наш герой. Пане Зарубінський, як Вам те, що зараз відбувається в політиці? Куди рухається Україна? Чи правильно рухається?
– Вона ще не рухається. Думаю, є перші ознаки того, що чинна влада має певні орієнтири і намагається реалізувати ці цілі. Але говорити про те, що є рух, ще дуже важко. Бо для мене рух – це не тільки процес, а й розуміння мети. На мою думку, треба йти вперед, стояти далі вже не можна. Якщо дозволите, розкажу анекдот.
Зачастив їжачок до сільського магазину. Щодня протягом багатьох днів купує трилітрову банку сметани. Щодня купує. І так минає тиждень, 10 днів. Продавщиця і всі інші в сільпо звернули увагу і питають: Їжаче, для чого тобі це треба – щодня трилітрова банка сметани? Він відповідає: А ходімо зі мною.
Заходять вони всі до лісу, йдуть по стежці. А на стежку впало дерево, давно вже лежить і заважає пройти. Їжачок разом з цією трилітровою банкою намагається перелізти через це дерево. Банка сметани падає, розбивається, він повертається до тих, хто його супроводжує, і каже: І така фігня кожен день.
А тепер зроблю екстраполяцію і скажу: якщо ми бачимо, що не вдається перетягнути трилітрову банку, а перетягуємо її вже багато років, то, очевидно, пора вже зупинитись. Бо і коштів уже немає на цю сметану.
– Зрозуміло. У нас є слухач.
Слухач: Добрий день. Вас турбує Одеса. Маю питання до депутата Зарубінського. Я його вважаю кваліфікованим депутатом, на відміну від іншої маси кнопкодавів. Я працюю бухгалтером високої кваліфікації, мені 51 рік. Будівельна фірма, де я раніше працювала, зараз опинилась у тяжкому стані, практично на межі закриття. Я шукаю роботу і не можу знайти. Скажіть, де працювати 60-річним жінкам? От пенсійна реформа, ви хочете збільшити пенсійний вік. Але скрізь хочуть 30 – максимум 40-річних.
І взагалі щодо реформ. Чому у нас реформою називається тільки підвищення цін та пенсійного віку? Чому б не почати з популярних реформ? Наприклад, поставити усім газові лічильники, і ми будемо знати, скільки ми використовуємо газу. І взагалі, почати з обліку. Дякую.
– Дякую за гарну мою характеристику. Дякую за кваліфіковані запитання. Тільки прошу вибачення, не почув ваш вік.
– Жінці 51 рік.
– Тоді я з Вами згоден. Якщо реформи – це дві речі, які треба зробити, – підвищення пенсійного віку і цін, – то це, зрозуміло, не реформи.
Реформи, перш за все, полягають у зміні стратегії державної політики, у сфері економіки, у сфері соціального життя. У мене є свої думки, мене весь час представляли як Блок Литвина, але, крім того, я ще й людина, народний депутат трьох скликань, у мене є свої особисті думки. Вони, відверто кажучи, не зажди можуть кореспондуватись з тою чи іншою політичною силою.
– Це Ви хочете сказати, що не хочете себе ідентифікувати з Блоком Литвина?
– Навпаки. Коли Ви весь час говорите про належність до політичної сили, це, очевидно, має усвідомлюватись тим, що я за цю політичну силу несу повну відповідальність.
– Ні. Це означає, що Ви – член коаліції, не більше.
– Якщо хтось із моїх колег подав той чи інший законопроект, то часто-густо я за це не відповідаю. При тому, що кожна людина є членом політичної сили, і навіть якщо вона член коаліції, то треба дивитись, що ця людина сама зробила, який її послужний список, які вона законопроекти подала і які провела. Це майже філософія.
– Зараз Ви нагадуєте персонажа, іншого депутата з Вашого блоку, це Валерій Баранов. Він – такий собі опортуніст всередині коаліції, не поділяє багатьох речей, які відбуваються.
Бачу, Ви також говорите, що я тепер сам за себе несу відповідальність. Але праця колективна у парламенті. Ви утворювали коаліцію, коаліція ставила на меті певні речі, і ви тепер несете відповідальність колективну, в тому числі і Ви, я перепрошую. І за весь Блок Литвина в тому числі Ви несете відповідальність.
– Це Ви так вважаєте. Це Ваша думка.
– Це логічно.
– У Вас є своя логіка. Але є інша логіка. Давайте не будемо казати, що Ваша логіка правильна. Я, що стосується опортунізму, зараз не буду читати лекцій і казати, що таке опортунізм.
Я не є опортуністом, бо вважаю, що моя політична сила, точніше, наша політична сила – Народна партія, яка входить у Блок Литвина, – порядно поводиться. На відміну від інших, працює, а не грається в опозицію і коаліцію.
Безумовно, не будучи в коаліції, жоден законопроект реальний провести неможливо, жодну серйозну справу зробити неможливо. Розумні люди це розуміють. Тому гратися в опозицію і коаліцію – це доля інших політичних сил, які звикли це робити, залежно від того, де бути вигідно.
Ми працюємо. Ви назвали дуже достойну людину, колегу Баранова. У Бердянську, де він 10 років був мером, його досі пам’ятають як найкращого мера за всю осяжну історію. І в нас таких людей багато.
Не те, що я не хочу нести відповідальність за свою політичну силу. Я хочу сказати, що кожного депутата, якщо він щось собою становить, треба розглядати як особистість зі власними притаманними йому переконаннями, його справами, і дивитись по результатах діяльності.
– Щодо питань слухачки.
– Шановна слухачко, безумовно, Ви маєте рацію в тому, що дві речі – це не є реформи. Інша справа, що робити вигляд і купувати щодня три літри сметани, а потім, щоб вона розбивалась, це, очевидно, не вихід. 80 відсотків всієї системи ЖКГ сьогодні розвалено, і це всі знають. Доживати, розуміючи, що через півроку чи через рік будуть техногенні катастрофи в тій же Одесі чи в Києві, тому що всі траси вже зношені на 80–85 відсотків, не можна.
Інша справа, я думаю, розмови про субсидування тих людей, в яких частка плати за ЖКГ більше, ніж 15 відсотків, треба від розмов перейти до справи. Коли були слухання уряду і виступав міністр праці і соціальної політики, я, на відміну від багатьох моїх колег, які хотіли відразу внести політику в ЖКГ, намагався поставити конкретні питання. Як бути з субсидіями для тих людей, які не є власниками житла? Наступний момент: які можуть бути чітко зафіксовані моменти, якими могли б оперувати чиновники, щоб не надати субсидії? Моя позиція – перенесення з розмовного жанру питання каналізації, доріг, питання ЖКГ в конкретну професійну площину.
Щодо підвищення пенсійного віку. Міг би я зараз філософствувати. Але тенденція така, що він буде підвищуватись. Я не готовий казати, що це станеться з 1 січня 2011 року, але давайте говорити відверто, що середній вік жінок зараз приблизно на 10–11років більший, ніж у чоловіків. А різниця тут – у 5 років. Я не виступаю проти гендерної політики, не намагаюсь наступити на п’яти феміністкам, але в даному випадку давайте дивитись на реальні факти.
Ще раз хочу сказати, що у чоловіків термін виходу на пенсію – 60 років, а живуть вони на 10–11 років в Україні менше, ніж жінки.
– Все прекрасно Ви говорите. Про необхідність розібратись зі сметаною і деревом, яке впало на дорозі. Але, на жаль, поки треба констатувати, що реформи в Україні фактично не починались. Ми говоримо про реформи більше, ніж щось робиться. Чи я знову помиляюсь?
– Ні, Ви маєте рацію на 50 відсотків. Тому що в принципі, коли ми говоримо про програму реформ, то вона є. Вона була презентована Президентом Януковичем у Палаці «Україна», я був присутнім на цьому зібранні. Там є серйозні речі. Хто читав, безумовно, а не користується сайтами, в тому числі і популярними сайтами…
Я читав повністю текст цієї програми, там є дуже серйозні речі. Мені здається, що рух у напрямку реалізації цілей, які там поставлені, сьогодні не є швидким. І тому я на 50 відсотків з Вами погоджуюсь. Деякі моменти починають рухатись, але хотілось би, щоб було більше динаміки.
– У нас є наступний слухач.
Слухач (рос.): Добрий день, мене звати В’ячеслав, я також із Одеси, також ставлюсь до пана Зарубінського з повагою, на відміну від багатьох депутатів і його фракції на сьогоднішній день. У мене думка і запитання.
Щодо підвищення цін на газ і пенсійного віку, це все можна зрозуміти і прийняти, якби ми бачили, що уряд та влада починає з себе. Але коли я чую опозицію, яка каже, що облгази винні «Нафтогазові» 10 мільярдів, а вони займаються тим, що збирають за газ з населення, тоді в мене виникають питання.
Коли мені піднімають єдиний податок, так я можу це зрозуміти і прийняти. Але коли я бачу, що держава не починає з себе, в мене виникають питання.
Щодо Податкового кодексу. Я в малому бізнесі 20 років. Скільки я пам’ятаю, завжди говорять про допомогу малому бізнесові. Знаєте, нам допомога не потрібна, ви нам тільки не заважайте. Ви зараз робили всенародне обговорення, і практично всі, хто обговорював, просили підняти оборот для фізосіб від 500 тисяч до мільйона. Ви нас послухали і зробити з точністю до навпаки: знизили до 300 тисяч.
Ми будемо оформляти дружин, своїх співробітників, будемо платити хабарі, бо податки та хабарі одночасно ми платити не можемо. Розумієте? Тобто я плачу і те, й інше. Плачу хабарів більше, ніж податків. Чесно кажучи, це вже знаєте де сидить?
За помаранчевої влади цього було менше. Як тільки прийшла нова влада, хвиля була – квітень, травень – можна було збанкрутувати. Зараз трохи притихло. Що буде далі, всі в очікуванні.
Нам важко реально, без вашого тиску. А ви ще ставите планку 300 тисяч. Багато можна говорити. А як ви в першому читанні голосували за те, що самі потім і скасували? І кажете, що литвинівці працюють конструктивно? Де ж конструктивність?
– (рос.) Щодо Податкового кодексу. Знаєте, давайте кожен буде відповідати за себе. Коли розглядалось питання про Податковий кодекс у першому читанні, я виступав з трибуни і встиг поставити три питання.
Перше питання було пов’язане з тим, що збираються відраховувати відсоток з депозиту, а точніше, з прибутку, котрий виходить із депозиту. Говорив, що це суперечить діловій активності та здоровому глуздові, виходячи з того, що зовсім нещодавно країна пережила серйозну банківську кризу. І якщо люди почали нести депозити в 2010 році, то треба їх стимулювати, а не обкладати черговим податком. Я не хочу сказати, що така була реакція тільки на мої слова, швидше, на слова і В’ячеслава з Одеси та інших дрібних підприємців, середніх. Будь-який бізнесмен є бізнесмен.
Зараз поставлена планка 200 тисяч. Якщо у вас депозит 200 тисяч, то в такому випадку 5 відсотків береться не з 200 тисяч, а з тієї суми, котру ви отримуєте на рік як прибуток. Мені здається, що це вже крок уперед.У будь-якому випадку, у переважної більшості людей депозити не по 200 тисяч, і необов’язково оформляти ці депозити тільки на одного члена сім’ї. То давайте будемо відвертими, В’ячеславе, як держава з вами, так і ви з нею.
– В’ячеслав говорив про єдиний податок і рівень обороту для приватного підприємця. Просили приватні підприємці збільшити його до мільйона, а насправді в тому проекті зменшили до 300 тисяч на рік.
– Я записав це питання. Щодо єдиного податку, то, думаю, залишиться фіксована цифра 300 тисяч. Я згоден, що тут можна багато чого дискутувати, але давайте будемо відвертими, багато людей, які живуть зовсім не так, щоб платити податок 200 гривень на місяць, живуть значно краще.
Я думаю, це не зовсім справедливо хоча б щодо соціальної сфери, щодо бюджетної сфери, щодо тих людей, які загалом, виходить, що платять податок значно більший, але при тому доходу мають значно менше. Тому тут треба дискутувати. Бо у нас нібито є такий суспільний договір. Держава обдурює людей, а люди синхронно обдурюють державу. Я не думаю, що треба йти цим шляхом. Я знаю багато так званих дрібних підприємців, у яких є яхти. А вони платять по 200 гривень податку за рахунок тих, хто платить більше, і яхт, мерседесів і тойот не має.
Другий момент. Я не задоволений, і це хвилює всіх – податок на нерухомість. Я виступаю з непопулярною думкою, з точки зору, що багаті мають поділитися з бідними. Я ставлю питання: чому людина, яка не отримала безкоштовно квартиру чи будинок від держави, яка, умовно кажучи, 30 років десь на півночі працювала, думаючи про наступне покоління, думаючи про свою родину, чому родина, яка збирала гроші і не тринькала їх, а збирала, щоб купити будинок, має платити четвертий раз податок?
Вона, коли мала зарплату, то сплатила податок. Коли вона купувала цеглу і цемент, сплатила ПДВ. Коли вона наймала працівників будувати, вони платити цій фірмі будівельній податок. Врешті-решт, якщо вона купувала цю квартиру, вона сплатила податок. Виникає запитання: чому людина вп’яте має платити податок, причому не тільки ця людина, а вже на всі віки її нащадки платитимуть за цей будинок, який колись родина побудувала?
Ще один момент. Якщо заможна людина побудувала будинок, це не значить, що її діти не можуть бути вчителями, лікарями, не можуть нести таке ж податкове навантаження на нерухомість за те, що їхні предки побудували будинок. Нам пропонують, щоб ці люди продавали той будинок. А чому?
(рос.) Тому питань у Податковому кодексі лишилось ще дуже багато, шановний В’ячеславе. Тому, я думаю, дискусія триватиме. Я чув, що Президент досить критично поставився до того варіанту, котрий зараз намагається презентувати Кабмін. Я, наприклад, вважаю, що ті, хто формував цей Податковий кодекс, повинні чітко назвати свої прізвища.
Пам’ятаєте, як у Райкіна? Коли йому погано пошили пальто, його в ательє запитали, хто шив пальто? Одні кажуть, що ґудзики пришивали, інші – комір… А хто ж пальто шив? Думаю, про це мають знати.
Щодо послідовності чи непослідовності моєї фракції. Правильно ми зробили, що проголосували в першому читанні. Тому що після цього з’явилась можливість, щоб це було хоча б опубліковано в «Урядовому кур’єрі». Тому що це був вже не просто документ, який витав у повітрі, а були ті положення, які ви могли прочитати, з якими ви могли не погодитись і висловлювати власні претензії. Тому те, що ми проголосували в першому читанні за Податковий кодекс, це правильно, тому що між першим і другим читанням є час. І між другим та третім читанням також є час. Це парламентська технологія. Думаю, ми її правильно використали.
– Виникає питання, що владі забороняло чи не дозволяло опублікувати цей Податковий кодекс без першого читання? Просто в «Урядовому кур’єрі», «Голосі України» чи в інших ЗМІ?
– Тому що цей документ не мав тоді статусу.
– Ну то й що? Для громадського обговорення.
– Це Ви так думаєте. Це не значить, що так воно і є.
– Це не я так думаю. Це практика.
– Це Ви так думаєте.
– Тобто, у нас тепер усі закони будуть ухвалюватися в першому читанні, а потім громадськість з ними ознайомиться. А потім його будуть скасовувати.
– Не всі. Я також можу утрирувати.
– Я навмисне це роблю. Я підвожу до іншого питання.
– Ну підводьте.
– Я у Вас викликаю роздратування? Чи Ви у мені бачите політичного опонента? Я не народний депутат.
– Ні.
– Тоді питання. Якщо Ви говорите, що кожен депутат несе відповідальність сам за себе, то чому коаліція голосує одностайно без усіляких перешкод? Скажімо, закон про вибори вона голосує. Добре. А Президент підписує. Потім коаліція прокидається в один прекрасний ранок (можливо, кожен депутат персонально) і вирішує внести зміни в цей закон. Коаліція переголосовує після підписання Президентом. Те ж саме стосується Податкового кодексу.
Я боюся думати, як далі буде складатись парламентська практика, якщо вона буде складатись. Коли депутати одностайно голосують, а потім розбираються, що вони проголосували, і переголосовують. І взагалі не виникає питань. Якщо коаліції потрібно щось ухвалити, вона це ухвалює. Є директива, рознарядка, багато депутатів просто не приходять на засідання, не з’являються, їхні картки голосують. Далі – no comments.
– Це питання до мене?
– Звичайно. Ви ж говорите, що кожен депутат несе відповідальність за себе. Але коаліція одностайно голосує.
– Тоді питання до коаліції.
– Ваш коментар важливий.
– Дякую. Щодо закону про вибори. Він на сьогоднішній день є недосконалий. Ті зміни, які були внесені, я проти них виступав публічно. Вважаю, що вони неправильні. Зокрема, якщо куплена партія людиною, яка здобула на телеефірах той чи інший рейтинг, це не значить, що вона має брати участь у всіх виборах у всі районні ради. І положення про те, що ця партія зобов’язана бути зареєстрованою організацією для того, щоб потім претендувати на те, щоб у районній, селищній раді мати своїх представників, це абсолютно правильна позиція.
Інакше виникає інше. У нас кажуть, що от молодим партіям хтось не дає брати участь у виборах. Брехня. Натуральна, некомпетентна брехня. Тому що це не молоді партії, а старі партії. Просто куплені, як кіт у мішку. Куплені, не знаючи те, що в цих партіях не зареєстровано реальних живих ні районних, ні міських, ні інших організацій. Тому вони не є молодими. Це перший момент.
І другий момент. Є в українському законодавстві правильне положення про політичні партії. Якщо це партія, а не офіс у Києві з розкрученим, може, навіть з харизматичним лідером, який своїх гінців посилає в Жмеринку, Одесу, Маріуполь і таке далі. Я виступаю проти того, щоб ці партії були такими ж учасниками виборів, як і ті партії, які створили, створюють і працюють в кожному районі, в кожній місцевості.
Бо це вибори не парламентські, тут мова не йде про зміни до Конституції, мова не йде про дискусію щодо геополітики. Мова йде про потреби селища, району. І питання абсолютно місцеві. Тому виборці, очевидно, мають голосувати за тих кандидатів, яких вони елементарно знають. Які живуть на тій території, а не послані так званими молодими партіями, послані з Києва гінцями.
– Все ж таки, чому коаліція завжди голосує так, як потрібно голосувати? Завжди голосування прогнозовані. Якщо Ви говорите, що кожен депутат несе персональну відповідальність.
– Ну, так повинно бути. Романе, погодьтеся самі.
– Повинно, але так не є.
– Я намагаюся, щоб так було.
– Ви говорите про закон про місцеві вибори. Пригадується анекдот останнього часу, коли Президент підписав закон, ухвалений більшістю депутатів, що на Президента може балотуватися той, хто має п’ятирічний стаж Президента. Це щось нагадує подібне. Партія має бути за рік.
– Це є в законодавстві.
– Цього вже немає.
– Та повинна бути рік. У законодавстві є прописано, що партія має брати участь у виборах і взагалі бути юридично бездоганно легітимною, коли вона створює свої районні, міські і обласні організації. Це прописано в законі, це не було видумано. І це правильно, я пояснив свою точку зору, чому вважаю, що партія для того, щоб висувати в районну раду кандидатів, має там мати організацію і тих людей, які живуть у цьому районі, а не на Печерських пагорбах.
– У нас є наступний слухач.
Слухач (рос.): Добрий вечір. Це місто Одеса. Олеже Олександровичу, я повернуся до питання про пенсії. Мова не про мене, бо я працювала до 68 років. І якби ваш Гриневецький не продав нашу поліклініку, може, й до цих пір би працювала.
Але в мене є дочка, якій 52 роки. Що їй робити? Виходить так, що той, хто пропрацював 5 років, отримує 709 гривень. Я особисто, попрацювавши 30 років, отримую на 20 гривень більше. А ця людина має працювати до 60 років, щоб практично отримати ту ж саму пенсію. Де ж справедливість?
По-друге. Якби почали з того, що високі пенсії відразу зменшуються, хоч якась би була справедливість. З цього треба починати.
Якщо жінка живе на 10 років довше від чоловіка, то що, її треба заїздити, щоб вона взагалі не жила? А військові ходять з такими, вибачте, мордами, в 45 років йдуть на пенсію і потім працюють. Так само міліція. Ми ж чуємо, що, наприклад, у Польщі і міліції підвищують, і пожежникам, і іншим.
– Я б сказав, Ви обирали цю владу, ви з нею тепер і живіть. Якщо Ви сподівались на диво в цій країні… Зменшити пенсію держслужбовцям? Чому не зменшують, пане Олеже?
– Не тільки держслужбовців, а мова йде про багато категорій. Було сказано про зменшення стелі для пенсій. Я маю сказати (добре це чи недобре для тих людей, які мають дуже високі пенсії), але в тому проекті, що зараз подається, передбачені обмеження пенсій, причому достатньо суттєве. В тому числі пенсій, які нараховуються відповідно до закону про заслуги.
Щодо заслужених людей, я думаю, вони не дуже будуть раді, але вже на користь вашої думки спрацьовано. Зараз дійсно є пенсії по 30–40 тисяч. Людина то там заслужила, то там зірки отримала.
– Ви ж знаєте, що це окрема каста. Пересічні українці в цю касту не потрапляють.
– Безумовно. Тому я думаю, що це правильне рішення. Думаю, воно буде ухвалене, може, на наступному пленарному тижні з приводу значного обмеження, дуже значного обмеження цих пенсій. Хоча тиск від цих людей, думаю, буде немаленький.
Щодо військових з фізіономіями, як ви висловились. Знаєте, в мене завжди також це поставало питання. Хоча я чесно служив в армії. Але до цієї категорії людей критично ставлюся. Дійсно, часто навіть у 40 років є необхідна вислуга, і людина користується пенсійним забезпеченням. Правильна Ваша думка. Хоча військовим це не сподобається.
Хоча знаєте, тут є і палиця з двома кінцями. Вона полягає в тому, що нам треба конкурси у військові училища, міліцейські училища, щоб обирали найкращих, а не тих, хто подав документи. А часто люди ще в 17–18 років орієнтуються на те, які будуть пільги, коли можна буде піти на пенсію, зайнятись бізнесом, маючи зірочки, і таке інше. Непросте питання.
У даному випадку я з Вами згоден, пані з Одеси, щодо того, що в Україні має бути підвищений вік військовим, як і в Польщі піднімають. Може, не до 60 років військовим, але хоча б так, щоб у 40 років здорові хлопці не були пенсіонерами.
– Питання щодо законопроекту про мови, який подали Єфремов із Партії регіонів, Компартія та з Блоку Литвина Гриневецький. Що це?
– Я не згоден з цим законопроектом.
– Тобто Ви не будете за нього голосувати?
– Ні. Більше того, я вже казав, кожен має нести свою відповідальність, навіть перебуваючи у тій чи іншій політичній силі. Я вважаю, що в даному випадку це не є фракційна позиція, ми її не обговорювали. Це є позиція конкретно народного депутата.
– Яке буде голосування з приводу цього законопроекту?
– Я не планую голосувати, якщо буде розглядатися цей законопроект. Або інший варіант: я внесу дуже серйозні зміни, пропозиції, якщо вони не будуть враховані, тоді точно не буду за нього голосувати.
Моя позиція така: незважаючи на те, що всі слухачі ставили мені питання російською мовою, я її чудово знаю, маю право це сказати, свого часу вигравав у всеукраїнських олімпіадах з російської мови. В Україні мають бути створені умови, коли кожен громадянин України був би зобов’язаний (я наголошую, може, це комусь не сподобається) зобов’язаний знати українську мову, і щоб були умови для того, щоб він міг реалізувати своє зобов’язання.
Мені здається, що в тому варіанті, в якому поданий цей законопроект, з’являються лакуни, коли громадянин України може і не вчити, може і не знати державної мови.
– Зникає мотивація взагалі вчити українську мову.
– Ви маєте рацію. Стимули і мотивація випадають.
– Як Ви думаєте, чому в Україні СБУ перетворюється на КДБ?
– Я є членом Тимчасової комісії щодо реформування СБУ. До комісії входять представники всіх парламентських фракцій, очолює її кадровий працівник СБУ, досвідчена людина. Ми вже один раз внесли свої пропозиції щодо реформування СБУ, перетворення її на сучасну спецслужбу, скажімо, на європейський кшталт (як зараз модно казати). Воно не пройшло в сесійній залі, ще не пройшло, коли не була створена коаліція. Але справа не в тому. Не буду гратись в коаліцію-опозицію.
Ми зараз напрацьовуємо інші пропозиції. Думаю, вони будуть консолідовані. Це те питання, коли журналісти мають висловлювати свої оцінки і позиції, а законодавець має вносити законодавчі пропозиції для того, щоб не сталось те, що ви кажете.
– Просто дивні речі відбуваються в країні. СБУ займається блогерами, які пишуть про Президента, може, щось неприємне, але таке відбувається в Україні вперше. СБУ займається фактично своїм співробітником, йдеться про викликаного на допит директора музею «Тюрма на Лонцького».
– Я чув про це.
– Це не шокує хіба? СБУ займається частотами телерадіокомпаній, СБУ займається усім, що не властиво взагалі спецслужбі взагалі європейської країни. Тобто, воно займається внутрішніми питаннями, фактично, придушенням будь-якої альтернативної до влади думки.
– Остання Ваша сентенція, думаю, надто різка.
– Добре, що поки що не ув’язнюють.
– Я не можу сказати, що альтернативна думка в Україні сьогодні відсутня. Відверто кажучи, я весь час кажу альтернативну думку до думки того, що каже Президент чи прем’єр і так далі. І дуже добре, що це є, є конкуренція.
– Вас не лякає функціональна особливість СБУ у поточному часі і його голови?
– СБУ має займатись безпекою України як держави. Це моя думка. Що стосується питання частот…
– Питання директора музею «Тюрма на Лонцького» у Львові. Це дивна штука. СБУ зацікавилось грифом «таємно» – те, що колись засекречували в НКВД, – і людину викликають на допит.
– Я не можу в даному випадку за це відповідати. Мені здається, чим менше буде всіляких допитів, розмов з представниками інтелігенції, в тому числі тими, які висловлюють альтернативну думку, тим краще буде для самої спецслужби.
– Може, Вас почує голова спецслужби, може, Вас почує Президент, який запропонував на цю посаду цю персону. Все ж таки відповідь, чому у нас СБУ перетворюється на КДБ, я не почув. Може, через сприяння коаліції, про яке Ви не хочете говорити. Або просто затуляння очей коаліцією на те, що відбувається в країні.
– Ви хочете, щоб я сказав те, чим я не володію. Я ніколи не був ні співробітником СБУ, ні сексотом в КДБ. Я до цієї організації дуже далекий, і слава Богу.
– Реформуйте як парламентар, Ви маєте для цього всі можливості.
Зарубінський Олег Олександрович – кандидат історичних наук, професор, народний депутат України ІІІ, ІV та VI скликань, заступник голови фракції Блоку Литвина.
Нині є головою Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань реформування Служби безпеки України та його законодавчого забезпечення, член Української частини Ради міжпарламентської ради Україна-НАТО, а також член Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО.
Народився у Вінниці 26 жовтня 1963 року. Закінчив історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту, а спеціальність економіста здобував у Тернопільській академії народного господарства. Докторант Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України.
Відслуживши в армії, Олег Зарубінський був завідувачем кабінету філософії, викладачем суспільних наук Вінницького державного педагогічного інституту, а потім аспірантом кафедри історії Київського державного педагогічного інституту іноземних мов. У 1992–1998 роках був старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри політології Вінницького педагогічного інституту. З 2001 по 2002 роки – постійний представник Кабінету Міністрів у Верховній Раді України.
Був членом політради Народно-демократичної партії, членом політвиконкому НДП, заступником голови НДП, першим заступником голови Вінницького обласної організації НДП.
Олег Зарубінський нагороджений Орденом «За заслуги» III та II ступенів, почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесною грамотою Верховної Ради України. Автор та співавтор понад 100 наукових публікацій. Володіє англійською мовою. З березня 2009 року очолює товариство «Вінничани у Києві».
– Ось такий наш герой. Пане Зарубінський, як Вам те, що зараз відбувається в політиці? Куди рухається Україна? Чи правильно рухається?
– Вона ще не рухається. Думаю, є перші ознаки того, що чинна влада має певні орієнтири і намагається реалізувати ці цілі. Але говорити про те, що є рух, ще дуже важко. Бо для мене рух – це не тільки процес, а й розуміння мети. На мою думку, треба йти вперед, стояти далі вже не можна. Якщо дозволите, розкажу анекдот.
Зачастив їжачок до сільського магазину. Щодня протягом багатьох днів купує трилітрову банку сметани. Щодня купує. І так минає тиждень, 10 днів. Продавщиця і всі інші в сільпо звернули увагу і питають: Їжаче, для чого тобі це треба – щодня трилітрова банка сметани? Він відповідає: А ходімо зі мною.
Заходять вони всі до лісу, йдуть по стежці. А на стежку впало дерево, давно вже лежить і заважає пройти. Їжачок разом з цією трилітровою банкою намагається перелізти через це дерево. Банка сметани падає, розбивається, він повертається до тих, хто його супроводжує, і каже: І така фігня кожен день.
А тепер зроблю екстраполяцію і скажу: якщо ми бачимо, що не вдається перетягнути трилітрову банку, а перетягуємо її вже багато років, то, очевидно, пора вже зупинитись. Бо і коштів уже немає на цю сметану.
– Зрозуміло. У нас є слухач.
Слухач: Добрий день. Вас турбує Одеса. Маю питання до депутата Зарубінського. Я його вважаю кваліфікованим депутатом, на відміну від іншої маси кнопкодавів. Я працюю бухгалтером високої кваліфікації, мені 51 рік. Будівельна фірма, де я раніше працювала, зараз опинилась у тяжкому стані, практично на межі закриття. Я шукаю роботу і не можу знайти. Скажіть, де працювати 60-річним жінкам? От пенсійна реформа, ви хочете збільшити пенсійний вік. Але скрізь хочуть 30 – максимум 40-річних.
І взагалі щодо реформ. Чому у нас реформою називається тільки підвищення цін та пенсійного віку? Чому б не почати з популярних реформ? Наприклад, поставити усім газові лічильники, і ми будемо знати, скільки ми використовуємо газу. І взагалі, почати з обліку. Дякую.
– Дякую за гарну мою характеристику. Дякую за кваліфіковані запитання. Тільки прошу вибачення, не почув ваш вік.
– Жінці 51 рік.
– Тоді я з Вами згоден. Якщо реформи – це дві речі, які треба зробити, – підвищення пенсійного віку і цін, – то це, зрозуміло, не реформи.
Реформи, перш за все, полягають у зміні стратегії державної політики, у сфері економіки, у сфері соціального життя. У мене є свої думки, мене весь час представляли як Блок Литвина, але, крім того, я ще й людина, народний депутат трьох скликань, у мене є свої особисті думки. Вони, відверто кажучи, не зажди можуть кореспондуватись з тою чи іншою політичною силою.
– Це Ви хочете сказати, що не хочете себе ідентифікувати з Блоком Литвина?
– Навпаки. Коли Ви весь час говорите про належність до політичної сили, це, очевидно, має усвідомлюватись тим, що я за цю політичну силу несу повну відповідальність.
– Ні. Це означає, що Ви – член коаліції, не більше.
– Якщо хтось із моїх колег подав той чи інший законопроект, то часто-густо я за це не відповідаю. При тому, що кожна людина є членом політичної сили, і навіть якщо вона член коаліції, то треба дивитись, що ця людина сама зробила, який її послужний список, які вона законопроекти подала і які провела. Це майже філософія.
– Зараз Ви нагадуєте персонажа, іншого депутата з Вашого блоку, це Валерій Баранов. Він – такий собі опортуніст всередині коаліції, не поділяє багатьох речей, які відбуваються.
Бачу, Ви також говорите, що я тепер сам за себе несу відповідальність. Але праця колективна у парламенті. Ви утворювали коаліцію, коаліція ставила на меті певні речі, і ви тепер несете відповідальність колективну, в тому числі і Ви, я перепрошую. І за весь Блок Литвина в тому числі Ви несете відповідальність.
– Це Ви так вважаєте. Це Ваша думка.
– Це логічно.
– У Вас є своя логіка. Але є інша логіка. Давайте не будемо казати, що Ваша логіка правильна. Я, що стосується опортунізму, зараз не буду читати лекцій і казати, що таке опортунізм.
Я не є опортуністом, бо вважаю, що моя політична сила, точніше, наша політична сила – Народна партія, яка входить у Блок Литвина, – порядно поводиться. На відміну від інших, працює, а не грається в опозицію і коаліцію.
Безумовно, не будучи в коаліції, жоден законопроект реальний провести неможливо, жодну серйозну справу зробити неможливо. Розумні люди це розуміють. Тому гратися в опозицію і коаліцію – це доля інших політичних сил, які звикли це робити, залежно від того, де бути вигідно.
Ми працюємо. Ви назвали дуже достойну людину, колегу Баранова. У Бердянську, де він 10 років був мером, його досі пам’ятають як найкращого мера за всю осяжну історію. І в нас таких людей багато.
Не те, що я не хочу нести відповідальність за свою політичну силу. Я хочу сказати, що кожного депутата, якщо він щось собою становить, треба розглядати як особистість зі власними притаманними йому переконаннями, його справами, і дивитись по результатах діяльності.
– Щодо питань слухачки.
– Шановна слухачко, безумовно, Ви маєте рацію в тому, що дві речі – це не є реформи. Інша справа, що робити вигляд і купувати щодня три літри сметани, а потім, щоб вона розбивалась, це, очевидно, не вихід. 80 відсотків всієї системи ЖКГ сьогодні розвалено, і це всі знають. Доживати, розуміючи, що через півроку чи через рік будуть техногенні катастрофи в тій же Одесі чи в Києві, тому що всі траси вже зношені на 80–85 відсотків, не можна.
Інша справа, я думаю, розмови про субсидування тих людей, в яких частка плати за ЖКГ більше, ніж 15 відсотків, треба від розмов перейти до справи. Коли були слухання уряду і виступав міністр праці і соціальної політики, я, на відміну від багатьох моїх колег, які хотіли відразу внести політику в ЖКГ, намагався поставити конкретні питання. Як бути з субсидіями для тих людей, які не є власниками житла? Наступний момент: які можуть бути чітко зафіксовані моменти, якими могли б оперувати чиновники, щоб не надати субсидії? Моя позиція – перенесення з розмовного жанру питання каналізації, доріг, питання ЖКГ в конкретну професійну площину.
Щодо підвищення пенсійного віку. Міг би я зараз філософствувати. Але тенденція така, що він буде підвищуватись. Я не готовий казати, що це станеться з 1 січня 2011 року, але давайте говорити відверто, що середній вік жінок зараз приблизно на 10–11років більший, ніж у чоловіків. А різниця тут – у 5 років. Я не виступаю проти гендерної політики, не намагаюсь наступити на п’яти феміністкам, але в даному випадку давайте дивитись на реальні факти.
Ще раз хочу сказати, що у чоловіків термін виходу на пенсію – 60 років, а живуть вони на 10–11 років в Україні менше, ніж жінки.
– Все прекрасно Ви говорите. Про необхідність розібратись зі сметаною і деревом, яке впало на дорозі. Але, на жаль, поки треба констатувати, що реформи в Україні фактично не починались. Ми говоримо про реформи більше, ніж щось робиться. Чи я знову помиляюсь?
– Ні, Ви маєте рацію на 50 відсотків. Тому що в принципі, коли ми говоримо про програму реформ, то вона є. Вона була презентована Президентом Януковичем у Палаці «Україна», я був присутнім на цьому зібранні. Там є серйозні речі. Хто читав, безумовно, а не користується сайтами, в тому числі і популярними сайтами…
Я читав повністю текст цієї програми, там є дуже серйозні речі. Мені здається, що рух у напрямку реалізації цілей, які там поставлені, сьогодні не є швидким. І тому я на 50 відсотків з Вами погоджуюсь. Деякі моменти починають рухатись, але хотілось би, щоб було більше динаміки.
– У нас є наступний слухач.
Слухач (рос.): Добрий день, мене звати В’ячеслав, я також із Одеси, також ставлюсь до пана Зарубінського з повагою, на відміну від багатьох депутатів і його фракції на сьогоднішній день. У мене думка і запитання.
Щодо підвищення цін на газ і пенсійного віку, це все можна зрозуміти і прийняти, якби ми бачили, що уряд та влада починає з себе. Але коли я чую опозицію, яка каже, що облгази винні «Нафтогазові» 10 мільярдів, а вони займаються тим, що збирають за газ з населення, тоді в мене виникають питання.
Коли мені піднімають єдиний податок, так я можу це зрозуміти і прийняти. Але коли я бачу, що держава не починає з себе, в мене виникають питання.
Щодо Податкового кодексу. Я в малому бізнесі 20 років. Скільки я пам’ятаю, завжди говорять про допомогу малому бізнесові. Знаєте, нам допомога не потрібна, ви нам тільки не заважайте. Ви зараз робили всенародне обговорення, і практично всі, хто обговорював, просили підняти оборот для фізосіб від 500 тисяч до мільйона. Ви нас послухали і зробити з точністю до навпаки: знизили до 300 тисяч.
Ми будемо оформляти дружин, своїх співробітників, будемо платити хабарі, бо податки та хабарі одночасно ми платити не можемо. Розумієте? Тобто я плачу і те, й інше. Плачу хабарів більше, ніж податків. Чесно кажучи, це вже знаєте де сидить?
За помаранчевої влади цього було менше. Як тільки прийшла нова влада, хвиля була – квітень, травень – можна було збанкрутувати. Зараз трохи притихло. Що буде далі, всі в очікуванні.
Нам важко реально, без вашого тиску. А ви ще ставите планку 300 тисяч. Багато можна говорити. А як ви в першому читанні голосували за те, що самі потім і скасували? І кажете, що литвинівці працюють конструктивно? Де ж конструктивність?
– (рос.) Щодо Податкового кодексу. Знаєте, давайте кожен буде відповідати за себе. Коли розглядалось питання про Податковий кодекс у першому читанні, я виступав з трибуни і встиг поставити три питання.
Перше питання було пов’язане з тим, що збираються відраховувати відсоток з депозиту, а точніше, з прибутку, котрий виходить із депозиту. Говорив, що це суперечить діловій активності та здоровому глуздові, виходячи з того, що зовсім нещодавно країна пережила серйозну банківську кризу. І якщо люди почали нести депозити в 2010 році, то треба їх стимулювати, а не обкладати черговим податком. Я не хочу сказати, що така була реакція тільки на мої слова, швидше, на слова і В’ячеслава з Одеси та інших дрібних підприємців, середніх. Будь-який бізнесмен є бізнесмен.
Зараз поставлена планка 200 тисяч. Якщо у вас депозит 200 тисяч, то в такому випадку 5 відсотків береться не з 200 тисяч, а з тієї суми, котру ви отримуєте на рік як прибуток. Мені здається, що це вже крок уперед.У будь-якому випадку, у переважної більшості людей депозити не по 200 тисяч, і необов’язково оформляти ці депозити тільки на одного члена сім’ї. То давайте будемо відвертими, В’ячеславе, як держава з вами, так і ви з нею.
– В’ячеслав говорив про єдиний податок і рівень обороту для приватного підприємця. Просили приватні підприємці збільшити його до мільйона, а насправді в тому проекті зменшили до 300 тисяч на рік.
– Я записав це питання. Щодо єдиного податку, то, думаю, залишиться фіксована цифра 300 тисяч. Я згоден, що тут можна багато чого дискутувати, але давайте будемо відвертими, багато людей, які живуть зовсім не так, щоб платити податок 200 гривень на місяць, живуть значно краще.
Я думаю, це не зовсім справедливо хоча б щодо соціальної сфери, щодо бюджетної сфери, щодо тих людей, які загалом, виходить, що платять податок значно більший, але при тому доходу мають значно менше. Тому тут треба дискутувати. Бо у нас нібито є такий суспільний договір. Держава обдурює людей, а люди синхронно обдурюють державу. Я не думаю, що треба йти цим шляхом. Я знаю багато так званих дрібних підприємців, у яких є яхти. А вони платять по 200 гривень податку за рахунок тих, хто платить більше, і яхт, мерседесів і тойот не має.
Другий момент. Я не задоволений, і це хвилює всіх – податок на нерухомість. Я виступаю з непопулярною думкою, з точки зору, що багаті мають поділитися з бідними. Я ставлю питання: чому людина, яка не отримала безкоштовно квартиру чи будинок від держави, яка, умовно кажучи, 30 років десь на півночі працювала, думаючи про наступне покоління, думаючи про свою родину, чому родина, яка збирала гроші і не тринькала їх, а збирала, щоб купити будинок, має платити четвертий раз податок?
Вона, коли мала зарплату, то сплатила податок. Коли вона купувала цеглу і цемент, сплатила ПДВ. Коли вона наймала працівників будувати, вони платити цій фірмі будівельній податок. Врешті-решт, якщо вона купувала цю квартиру, вона сплатила податок. Виникає запитання: чому людина вп’яте має платити податок, причому не тільки ця людина, а вже на всі віки її нащадки платитимуть за цей будинок, який колись родина побудувала?
Ще один момент. Якщо заможна людина побудувала будинок, це не значить, що її діти не можуть бути вчителями, лікарями, не можуть нести таке ж податкове навантаження на нерухомість за те, що їхні предки побудували будинок. Нам пропонують, щоб ці люди продавали той будинок. А чому?
(рос.) Тому питань у Податковому кодексі лишилось ще дуже багато, шановний В’ячеславе. Тому, я думаю, дискусія триватиме. Я чув, що Президент досить критично поставився до того варіанту, котрий зараз намагається презентувати Кабмін. Я, наприклад, вважаю, що ті, хто формував цей Податковий кодекс, повинні чітко назвати свої прізвища.
Пам’ятаєте, як у Райкіна? Коли йому погано пошили пальто, його в ательє запитали, хто шив пальто? Одні кажуть, що ґудзики пришивали, інші – комір… А хто ж пальто шив? Думаю, про це мають знати.
Щодо послідовності чи непослідовності моєї фракції. Правильно ми зробили, що проголосували в першому читанні. Тому що після цього з’явилась можливість, щоб це було хоча б опубліковано в «Урядовому кур’єрі». Тому що це був вже не просто документ, який витав у повітрі, а були ті положення, які ви могли прочитати, з якими ви могли не погодитись і висловлювати власні претензії. Тому те, що ми проголосували в першому читанні за Податковий кодекс, це правильно, тому що між першим і другим читанням є час. І між другим та третім читанням також є час. Це парламентська технологія. Думаю, ми її правильно використали.
– Виникає питання, що владі забороняло чи не дозволяло опублікувати цей Податковий кодекс без першого читання? Просто в «Урядовому кур’єрі», «Голосі України» чи в інших ЗМІ?
– Тому що цей документ не мав тоді статусу.
– Ну то й що? Для громадського обговорення.
– Це Ви так думаєте. Це не значить, що так воно і є.
– Це не я так думаю. Це практика.
– Це Ви так думаєте.
– Тобто, у нас тепер усі закони будуть ухвалюватися в першому читанні, а потім громадськість з ними ознайомиться. А потім його будуть скасовувати.
– Не всі. Я також можу утрирувати.
– Я навмисне це роблю. Я підвожу до іншого питання.
– Ну підводьте.
– Я у Вас викликаю роздратування? Чи Ви у мені бачите політичного опонента? Я не народний депутат.
– Ні.
– Тоді питання. Якщо Ви говорите, що кожен депутат несе відповідальність сам за себе, то чому коаліція голосує одностайно без усіляких перешкод? Скажімо, закон про вибори вона голосує. Добре. А Президент підписує. Потім коаліція прокидається в один прекрасний ранок (можливо, кожен депутат персонально) і вирішує внести зміни в цей закон. Коаліція переголосовує після підписання Президентом. Те ж саме стосується Податкового кодексу.
Я боюся думати, як далі буде складатись парламентська практика, якщо вона буде складатись. Коли депутати одностайно голосують, а потім розбираються, що вони проголосували, і переголосовують. І взагалі не виникає питань. Якщо коаліції потрібно щось ухвалити, вона це ухвалює. Є директива, рознарядка, багато депутатів просто не приходять на засідання, не з’являються, їхні картки голосують. Далі – no comments.
– Це питання до мене?
– Звичайно. Ви ж говорите, що кожен депутат несе відповідальність за себе. Але коаліція одностайно голосує.
– Тоді питання до коаліції.
– Ваш коментар важливий.
– Дякую. Щодо закону про вибори. Він на сьогоднішній день є недосконалий. Ті зміни, які були внесені, я проти них виступав публічно. Вважаю, що вони неправильні. Зокрема, якщо куплена партія людиною, яка здобула на телеефірах той чи інший рейтинг, це не значить, що вона має брати участь у всіх виборах у всі районні ради. І положення про те, що ця партія зобов’язана бути зареєстрованою організацією для того, щоб потім претендувати на те, щоб у районній, селищній раді мати своїх представників, це абсолютно правильна позиція.
Інакше виникає інше. У нас кажуть, що от молодим партіям хтось не дає брати участь у виборах. Брехня. Натуральна, некомпетентна брехня. Тому що це не молоді партії, а старі партії. Просто куплені, як кіт у мішку. Куплені, не знаючи те, що в цих партіях не зареєстровано реальних живих ні районних, ні міських, ні інших організацій. Тому вони не є молодими. Це перший момент.
І другий момент. Є в українському законодавстві правильне положення про політичні партії. Якщо це партія, а не офіс у Києві з розкрученим, може, навіть з харизматичним лідером, який своїх гінців посилає в Жмеринку, Одесу, Маріуполь і таке далі. Я виступаю проти того, щоб ці партії були такими ж учасниками виборів, як і ті партії, які створили, створюють і працюють в кожному районі, в кожній місцевості.
Бо це вибори не парламентські, тут мова не йде про зміни до Конституції, мова не йде про дискусію щодо геополітики. Мова йде про потреби селища, району. І питання абсолютно місцеві. Тому виборці, очевидно, мають голосувати за тих кандидатів, яких вони елементарно знають. Які живуть на тій території, а не послані так званими молодими партіями, послані з Києва гінцями.
– Все ж таки, чому коаліція завжди голосує так, як потрібно голосувати? Завжди голосування прогнозовані. Якщо Ви говорите, що кожен депутат несе персональну відповідальність.
– Ну, так повинно бути. Романе, погодьтеся самі.
– Повинно, але так не є.
– Я намагаюся, щоб так було.
– Ви говорите про закон про місцеві вибори. Пригадується анекдот останнього часу, коли Президент підписав закон, ухвалений більшістю депутатів, що на Президента може балотуватися той, хто має п’ятирічний стаж Президента. Це щось нагадує подібне. Партія має бути за рік.
– Це є в законодавстві.
– Цього вже немає.
– Та повинна бути рік. У законодавстві є прописано, що партія має брати участь у виборах і взагалі бути юридично бездоганно легітимною, коли вона створює свої районні, міські і обласні організації. Це прописано в законі, це не було видумано. І це правильно, я пояснив свою точку зору, чому вважаю, що партія для того, щоб висувати в районну раду кандидатів, має там мати організацію і тих людей, які живуть у цьому районі, а не на Печерських пагорбах.
– У нас є наступний слухач.
Слухач (рос.): Добрий вечір. Це місто Одеса. Олеже Олександровичу, я повернуся до питання про пенсії. Мова не про мене, бо я працювала до 68 років. І якби ваш Гриневецький не продав нашу поліклініку, може, й до цих пір би працювала.
Але в мене є дочка, якій 52 роки. Що їй робити? Виходить так, що той, хто пропрацював 5 років, отримує 709 гривень. Я особисто, попрацювавши 30 років, отримую на 20 гривень більше. А ця людина має працювати до 60 років, щоб практично отримати ту ж саму пенсію. Де ж справедливість?
По-друге. Якби почали з того, що високі пенсії відразу зменшуються, хоч якась би була справедливість. З цього треба починати.
Якщо жінка живе на 10 років довше від чоловіка, то що, її треба заїздити, щоб вона взагалі не жила? А військові ходять з такими, вибачте, мордами, в 45 років йдуть на пенсію і потім працюють. Так само міліція. Ми ж чуємо, що, наприклад, у Польщі і міліції підвищують, і пожежникам, і іншим.
– Я б сказав, Ви обирали цю владу, ви з нею тепер і живіть. Якщо Ви сподівались на диво в цій країні… Зменшити пенсію держслужбовцям? Чому не зменшують, пане Олеже?
– Не тільки держслужбовців, а мова йде про багато категорій. Було сказано про зменшення стелі для пенсій. Я маю сказати (добре це чи недобре для тих людей, які мають дуже високі пенсії), але в тому проекті, що зараз подається, передбачені обмеження пенсій, причому достатньо суттєве. В тому числі пенсій, які нараховуються відповідно до закону про заслуги.
Щодо заслужених людей, я думаю, вони не дуже будуть раді, але вже на користь вашої думки спрацьовано. Зараз дійсно є пенсії по 30–40 тисяч. Людина то там заслужила, то там зірки отримала.
– Ви ж знаєте, що це окрема каста. Пересічні українці в цю касту не потрапляють.
– Безумовно. Тому я думаю, що це правильне рішення. Думаю, воно буде ухвалене, може, на наступному пленарному тижні з приводу значного обмеження, дуже значного обмеження цих пенсій. Хоча тиск від цих людей, думаю, буде немаленький.
Щодо військових з фізіономіями, як ви висловились. Знаєте, в мене завжди також це поставало питання. Хоча я чесно служив в армії. Але до цієї категорії людей критично ставлюся. Дійсно, часто навіть у 40 років є необхідна вислуга, і людина користується пенсійним забезпеченням. Правильна Ваша думка. Хоча військовим це не сподобається.
Хоча знаєте, тут є і палиця з двома кінцями. Вона полягає в тому, що нам треба конкурси у військові училища, міліцейські училища, щоб обирали найкращих, а не тих, хто подав документи. А часто люди ще в 17–18 років орієнтуються на те, які будуть пільги, коли можна буде піти на пенсію, зайнятись бізнесом, маючи зірочки, і таке інше. Непросте питання.
У даному випадку я з Вами згоден, пані з Одеси, щодо того, що в Україні має бути підвищений вік військовим, як і в Польщі піднімають. Може, не до 60 років військовим, але хоча б так, щоб у 40 років здорові хлопці не були пенсіонерами.
– Питання щодо законопроекту про мови, який подали Єфремов із Партії регіонів, Компартія та з Блоку Литвина Гриневецький. Що це?
– Тобто Ви не будете за нього голосувати?
– Ні. Більше того, я вже казав, кожен має нести свою відповідальність, навіть перебуваючи у тій чи іншій політичній силі. Я вважаю, що в даному випадку це не є фракційна позиція, ми її не обговорювали. Це є позиція конкретно народного депутата.
– Яке буде голосування з приводу цього законопроекту?
– Я не планую голосувати, якщо буде розглядатися цей законопроект. Або інший варіант: я внесу дуже серйозні зміни, пропозиції, якщо вони не будуть враховані, тоді точно не буду за нього голосувати.
Моя позиція така: незважаючи на те, що всі слухачі ставили мені питання російською мовою, я її чудово знаю, маю право це сказати, свого часу вигравав у всеукраїнських олімпіадах з російської мови. В Україні мають бути створені умови, коли кожен громадянин України був би зобов’язаний (я наголошую, може, це комусь не сподобається) зобов’язаний знати українську мову, і щоб були умови для того, щоб він міг реалізувати своє зобов’язання.
Мені здається, що в тому варіанті, в якому поданий цей законопроект, з’являються лакуни, коли громадянин України може і не вчити, може і не знати державної мови.
– Зникає мотивація взагалі вчити українську мову.
– Ви маєте рацію. Стимули і мотивація випадають.
– Як Ви думаєте, чому в Україні СБУ перетворюється на КДБ?
– Я є членом Тимчасової комісії щодо реформування СБУ. До комісії входять представники всіх парламентських фракцій, очолює її кадровий працівник СБУ, досвідчена людина. Ми вже один раз внесли свої пропозиції щодо реформування СБУ, перетворення її на сучасну спецслужбу, скажімо, на європейський кшталт (як зараз модно казати). Воно не пройшло в сесійній залі, ще не пройшло, коли не була створена коаліція. Але справа не в тому. Не буду гратись в коаліцію-опозицію.
Ми зараз напрацьовуємо інші пропозиції. Думаю, вони будуть консолідовані. Це те питання, коли журналісти мають висловлювати свої оцінки і позиції, а законодавець має вносити законодавчі пропозиції для того, щоб не сталось те, що ви кажете.
– Просто дивні речі відбуваються в країні. СБУ займається блогерами, які пишуть про Президента, може, щось неприємне, але таке відбувається в Україні вперше. СБУ займається фактично своїм співробітником, йдеться про викликаного на допит директора музею «Тюрма на Лонцького».
– Я чув про це.
– Це не шокує хіба? СБУ займається частотами телерадіокомпаній, СБУ займається усім, що не властиво взагалі спецслужбі взагалі європейської країни. Тобто, воно займається внутрішніми питаннями, фактично, придушенням будь-якої альтернативної до влади думки.
– Остання Ваша сентенція, думаю, надто різка.
– Добре, що поки що не ув’язнюють.
– Я не можу сказати, що альтернативна думка в Україні сьогодні відсутня. Відверто кажучи, я весь час кажу альтернативну думку до думки того, що каже Президент чи прем’єр і так далі. І дуже добре, що це є, є конкуренція.
– Вас не лякає функціональна особливість СБУ у поточному часі і його голови?
– СБУ має займатись безпекою України як держави. Це моя думка. Що стосується питання частот…
– Питання директора музею «Тюрма на Лонцького» у Львові. Це дивна штука. СБУ зацікавилось грифом «таємно» – те, що колись засекречували в НКВД, – і людину викликають на допит.
– Я не можу в даному випадку за це відповідати. Мені здається, чим менше буде всіляких допитів, розмов з представниками інтелігенції, в тому числі тими, які висловлюють альтернативну думку, тим краще буде для самої спецслужби.
– Може, Вас почує голова спецслужби, може, Вас почує Президент, який запропонував на цю посаду цю персону. Все ж таки відповідь, чому у нас СБУ перетворюється на КДБ, я не почув. Може, через сприяння коаліції, про яке Ви не хочете говорити. Або просто затуляння очей коаліцією на те, що відбувається в країні.
– Ви хочете, щоб я сказав те, чим я не володію. Я ніколи не був ні співробітником СБУ, ні сексотом в КДБ. Я до цієї організації дуже далекий, і слава Богу.
– Реформуйте як парламентар, Ви маєте для цього всі можливості.
