Автори звіту «Дому Свободи», які вивчали стан забезпечення прав людини праці у світі, дійшли невтішного висновку, що близько третини населення землі живе у країнах, де права робітників зазнають значного утиску. У звіті під назвою «Глобальний стан прав робітників: вільна робоча сила у ворожому світі» мовиться, що норми праці зазнають «серйозного і систематичного порушення у кожній частин світу, за винятком Західної Європи».
Більшість західних сусідів України: Угорщина, Польща, Словаччина, а також Чехія, Естонія, Латвія, Словенія і Хорватія – потрапили до тієї ж категорії, що і Західна Європа, тобто «вільних країн». Сама Україна, разом із Румунією, Болгарією та Литвою, які є членами ЄС, та Сербією і Чорногорією, котрі хочуть туди вступити, належить до категорії «здебільшого вільних».
Щодо України, у звіті зазначається, що права об’єднання у профспілки забезпечені у конституції держави та у відповідних законах. Проте у звіті мовиться, що «працедавці часто порушують права профспілок та їхніх членів, а урядовці, які мають непрозорі зв’язки з приватним сектором, звичайно закривають очі на ці порушення». Часто працедавці діють безкарно проти профспілок. Деякі з них відмовляються вести переговори з профспілками, навіть коли для цього є рішення суду. Разом з тим, українці часто реалізують своє право на вуличні протести та страйки.
У сусідній Росії гірше, а в Білорусі цілком погано...
Гірше справи виглядають у більшості пострадянських держав. Росія, Молдова, Грузія, Киргизстан та Вірменія увійшли до категорії «частково вільних» країн. Азербайджан, Казахстан, Таджикистан – у категорії «репресивних». А Білорусь, Туркменистан та Узбекистан потрапили до найгіршої категорії – «дуже репресивних» країн.
Автор звіту Арч Паддінґтон зазначає, що в Білоусі закони та президентські декрети «створюють атмосферу, в якій незалежні профспілки зазнають залякування, а їхніх лідерів часто заарештовують і переслідують за мирні протести, їх також виганять з роботи».
Арч Паддінґтон також зауважує, що на відміну від радянської системи, де не толерувалася взагалі жодна ініціатива поза системою, нині «сучасні авторитарні правителі розробили методи контролю робочої сили, що мають більше нюансів і є гнучкішими, але також є і підступнішими, ніж прямі й брутальні методи минулого».
Більшість західних сусідів України: Угорщина, Польща, Словаччина, а також Чехія, Естонія, Латвія, Словенія і Хорватія – потрапили до тієї ж категорії, що і Західна Європа, тобто «вільних країн». Сама Україна, разом із Румунією, Болгарією та Литвою, які є членами ЄС, та Сербією і Чорногорією, котрі хочуть туди вступити, належить до категорії «здебільшого вільних».
Щодо України, у звіті зазначається, що права об’єднання у профспілки забезпечені у конституції держави та у відповідних законах. Проте у звіті мовиться, що «працедавці часто порушують права профспілок та їхніх членів, а урядовці, які мають непрозорі зв’язки з приватним сектором, звичайно закривають очі на ці порушення». Часто працедавці діють безкарно проти профспілок. Деякі з них відмовляються вести переговори з профспілками, навіть коли для цього є рішення суду. Разом з тим, українці часто реалізують своє право на вуличні протести та страйки.
У сусідній Росії гірше, а в Білорусі цілком погано...
Гірше справи виглядають у більшості пострадянських держав. Росія, Молдова, Грузія, Киргизстан та Вірменія увійшли до категорії «частково вільних» країн. Азербайджан, Казахстан, Таджикистан – у категорії «репресивних». А Білорусь, Туркменистан та Узбекистан потрапили до найгіршої категорії – «дуже репресивних» країн.
Автор звіту Арч Паддінґтон зазначає, що в Білоусі закони та президентські декрети «створюють атмосферу, в якій незалежні профспілки зазнають залякування, а їхніх лідерів часто заарештовують і переслідують за мирні протести, їх також виганять з роботи».
Арч Паддінґтон також зауважує, що на відміну від радянської системи, де не толерувалася взагалі жодна ініціатива поза системою, нині «сучасні авторитарні правителі розробили методи контролю робочої сили, що мають більше нюансів і є гнучкішими, але також є і підступнішими, ніж прямі й брутальні методи минулого».