Київ – Декілька років тому точилася навколоцерковна полеміка, головним фігурантом якої був митрополит Одеський Агафангел, кавалер совєтських орденів, екс-депутат Верховної Ради…
Власне, гіперактивний діяч «русского православія» глибоко в проблеми не входив. Зате одеська вчителька Галина Могильницька у своїй книзі «Літос» так проникливо витлумачила ієрархові ті слова, які він вживає, а також сенс фактів, які він замовчує, що вийшов класичний зразок релігійної полеміки початку XXI століття. Єдина перевага одеського ідеолога – то його митра і ЗМІ. Якби чесно зважити те, що написав Агафангел, і те, що написала вчителька, то митрополитові треба було б тихо відійти «на покой». Але школа, з якої вийшов заслужений діяч сергіянської церкви, учила перемагати хай навіть методом лисиці, що прикинулася неживою.
Нині у бій вступила важка артилерія під командуванням патріарха Кирила. На відміну від св. Кирила Московський патріарх не є «учителем словенським»: він не несе нам азбуки, доступної українському народові. Навпаки, він диктує нам свою мову і вважає, що ми уже в полоні «руського пространства». Просто треба слухатися мовчки…
Але такі речі в Україні не проходили – навіть за царя. Вже в останній чверті XIX століття з «канонічного пространства» почали відходити цілими селами в протестантизм тисячі і тисячі українців… Цього процесу не зупиниш і сьогодні, коли «русский мир» у незалежній Україні є порожнім гласом маргінальних імперських угруповань.
Найважча і нерозв’язна проблема для патріарха Московського – проблема релігійна. Проблема служіння Богові. РПЦ була завжди церквою державною. Революція 1917-го вдарила по самодержавству. Але православ’я зрослося з самодержавством, а не з народом, і тому терпіло крах.
Імперські вірування закорінені в ідеології, а не в релігії
Кирило належить до РПЦ, яка зреклася мучеників за віру і підтримала комуністичну державу. Усі його імперські вірування закорінені в ідеології, а не в релігії. Він добрий лектор. Але все, що він скаже, можна було почути від Петербурзького Священного Синоду до революції, а також від покійного попередника Алексія II, який любив освячувати ракети.
Якби він потримав у руках книжку Могильницької «Літос», то відчув би, що таке справжній розкол, тобто відчув би, що Московське православіє і Київська православна церква ще від самих початків різні. Недарма київських священнослужителів, які їхали християнізувати Московію і зупинялися на Малоросійському подвор’ї в Москві, запідозрювали і в католицизмі, і в протестантизмі, і змушували до «перехрещення». Тобто до порушення символу віри: «визнаю єдине хрещення» – і діяли в стилі «єдиновірного московського обряду». Їх насильно перехрещували «путем троекратного погружения» в холодну воду. Отже, «православная купель» тільки в уявленні Кирила – єдиная купель. Можна собі уявити муки тих, які відмовилися від московських перехрещувань. Недарма місію в Московію українці вважали «гірше смерті».
Зате пізніше московські батюшки їхали до України із задоволенням, влаштовувалися комфортно. Вони почувалися тут чужими, але виконували накреслену Синодом РПЦ русифікаторську місію – «вони йшли попереду самого уряду». І мали підтримку начальства. Про це писав зі знанням справи відомий випускник Київської Богословського Академії, письменник Іван Нечуй-Левицький.
Від того часу минуло страшне століття під знаком Антихриста, який виповів війну Богові. Але православну церкву він зберіг для своїх цілей. І то ще питання, що було гіршим – руйнування храмів, чи руйнування людини віри.
Цілі загони батюшок, готових служити тій владі, яка при владі
І ось з-під руїн Церкви виходять цілі загони батюшок, готових служити тій владі, яка при владі. Вони поєднують ту готовність із православною обрядовістю. Закоренілі політики в рясах, вони нічого не забули і нічого не навчилися. Ще років 20 тому здавалося, що то залякані кагебістами «раби ліниві і лукаві», а в умовах свободи вони повернуть собі образ і подобу Божу. Адже вони розуміють, що християнське поняття покаяння є основним виміром справжності, причому покаяння прилюдне, сердечне. І тільки така щирість може навернути народ до церкви і будити в народі дух праведності. Але кожен є тим, ким він є, і може робити те, що вміє.
Минулого року своїм розвідувальним візитом святєйший розпочав передвиборну кампанію Януковича. Обидва вони релігійні на один лад. І обидва одержимі прагненням до влади. При чому патріарх прагне розширити свою владу на «весь русский мир», межі якого якось визначив Гоголь у «Мертвих душах».
«Вот граница! – сказал Ноздрьов – все, что не видишь по эту сторону, все это мое, и даже по ту сторону, весь этот лес, который синеет, и все, что за лесом, все мое». «За лесом» у XXI столітті, виявилося, лежить уже незалежна Україна…
Перед поїздкою в гості Кирило захотів змінити назву вулиці імені Мазепи в тій чужій державі. І він домігся того, чого не вдалося б і Ноздрьову.
Приїжджає як лектор із ЦК
Він приїжджає солідніше, ніж колись приїжджав на провінцію лектор із ЦК. Він по телебаченню просвіщає народ, як робив це універсальний лікар Кашпіровський. В Одесі, де своєрідний характер православ’я формує орденоносний Агафангел, лектор зібрав аудиторію в оперному театрі і агітував загалом за релігію.
Звичайно, віра колись вела місіонерів у незнані світи. Але то була віра в єдиного Бога. А тут святєйший проповідує «единое русское пространство» і тьмяно натякає, що український народ – то російський народ.
Вражає те, що він, Гундяєв за паспортом, нічого не говорить про свій власний народ, який молиться: «Боже, пошли нам праведних учителів і цілителів душ». Адже посланий він працювати в Росію, де непочатий край роботи.
Послухаєш його – в Україні йому більше подобається: тут релігійний народ. Але релігійний народ – то не обов’язково темний…
За даними лектора, тут на перешкоді стоїть національна традиція. Колишні лектори – ті прямо викривали «український буржуазний націоналізм». Патріарху це не випадає. Він говорить загальними натяками про шкідливість націоналізму взагалі.
Але прості люди теж розуміють, що одна справа – відвертий наступальний націоналізм Путіна і Медведєва, а інша справа – самозахист українців перед тотальною русифікацією. Батюшка теж начебто розуміє, що кожна жива істота має право і навіть обов’язок захищатися. А тут він вирішив ударити – за спробу опору. Цікава була картина, коли телекамера висвітлювала байдужі обличчя слухачів, що були в цілому згодні… Адже всі вони читали російські газети і знають, як виявив себе російський націоналізм у війні проти Чечні, і війни поти Грузії, і постійній агресії проти кожної з «братніх республік». Адже Путін був першим, хто одверто відкинув миролюбну фразеологію і почав гнути грубу лінію антиукраїнську, антикавказьку, а то вже і антибілоруську. Люди погоджуються: не християнське то діло, той агресивний націоналізм, що звинувачує в агресії слабшого. Але з дальших натяків святєйшого вони бачать, що він засуджує націоналізм самозахисту – Грузії, України, Білорусі… Скрізь на дорогах білборди із зображенням Кирила, що нагадує Іллю Муромця, тільки замість щита у нього ікона Богородиці.
Може справді нинішнім українцям пропонують вибирати віру – наступальну і переможну в блиску золота, а чи залишатися зі своєю гнаною «князями світу», де Христос тихенько стукає в двері, але не входить без запрошення, і розмовляє з вами мовою вашої душі.
В одеського Агафангела є секретар, який запропонував скасувати реєстрацію «усяких розкольників», щоб височіла тільки одна РПЦ МП. Той успішний метод уже випробував Сталін, в результаті цього і з’явилися заслужені орденоносні ветерани в рясах…
Очевидно, у відповідь на той сигнал на День Хрещення Київської Русі 28 липня зібралися з усієї України понад 15 тисяч людей із хоругвами для молитви на київських схилах. І вони дали зрозуміти, що їхньої реєстрації не скасуєш. А лекції в оперному театрі, з надійною охороною читати не заборонено.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Власне, гіперактивний діяч «русского православія» глибоко в проблеми не входив. Зате одеська вчителька Галина Могильницька у своїй книзі «Літос» так проникливо витлумачила ієрархові ті слова, які він вживає, а також сенс фактів, які він замовчує, що вийшов класичний зразок релігійної полеміки початку XXI століття. Єдина перевага одеського ідеолога – то його митра і ЗМІ. Якби чесно зважити те, що написав Агафангел, і те, що написала вчителька, то митрополитові треба було б тихо відійти «на покой». Але школа, з якої вийшов заслужений діяч сергіянської церкви, учила перемагати хай навіть методом лисиці, що прикинулася неживою.
Нині у бій вступила важка артилерія під командуванням патріарха Кирила. На відміну від св. Кирила Московський патріарх не є «учителем словенським»: він не несе нам азбуки, доступної українському народові. Навпаки, він диктує нам свою мову і вважає, що ми уже в полоні «руського пространства». Просто треба слухатися мовчки…
Але такі речі в Україні не проходили – навіть за царя. Вже в останній чверті XIX століття з «канонічного пространства» почали відходити цілими селами в протестантизм тисячі і тисячі українців… Цього процесу не зупиниш і сьогодні, коли «русский мир» у незалежній Україні є порожнім гласом маргінальних імперських угруповань.
Найважча і нерозв’язна проблема для патріарха Московського – проблема релігійна. Проблема служіння Богові. РПЦ була завжди церквою державною. Революція 1917-го вдарила по самодержавству. Але православ’я зрослося з самодержавством, а не з народом, і тому терпіло крах.
Імперські вірування закорінені в ідеології, а не в релігії
Кирило належить до РПЦ, яка зреклася мучеників за віру і підтримала комуністичну державу. Усі його імперські вірування закорінені в ідеології, а не в релігії. Він добрий лектор. Але все, що він скаже, можна було почути від Петербурзького Священного Синоду до революції, а також від покійного попередника Алексія II, який любив освячувати ракети.
Якби він потримав у руках книжку Могильницької «Літос», то відчув би, що таке справжній розкол, тобто відчув би, що Московське православіє і Київська православна церква ще від самих початків різні. Недарма київських священнослужителів, які їхали християнізувати Московію і зупинялися на Малоросійському подвор’ї в Москві, запідозрювали і в католицизмі, і в протестантизмі, і змушували до «перехрещення». Тобто до порушення символу віри: «визнаю єдине хрещення» – і діяли в стилі «єдиновірного московського обряду». Їх насильно перехрещували «путем троекратного погружения» в холодну воду. Отже, «православная купель» тільки в уявленні Кирила – єдиная купель. Можна собі уявити муки тих, які відмовилися від московських перехрещувань. Недарма місію в Московію українці вважали «гірше смерті».
Зате пізніше московські батюшки їхали до України із задоволенням, влаштовувалися комфортно. Вони почувалися тут чужими, але виконували накреслену Синодом РПЦ русифікаторську місію – «вони йшли попереду самого уряду». І мали підтримку начальства. Про це писав зі знанням справи відомий випускник Київської Богословського Академії, письменник Іван Нечуй-Левицький.
Від того часу минуло страшне століття під знаком Антихриста, який виповів війну Богові. Але православну церкву він зберіг для своїх цілей. І то ще питання, що було гіршим – руйнування храмів, чи руйнування людини віри.
Цілі загони батюшок, готових служити тій владі, яка при владі
І ось з-під руїн Церкви виходять цілі загони батюшок, готових служити тій владі, яка при владі. Вони поєднують ту готовність із православною обрядовістю. Закоренілі політики в рясах, вони нічого не забули і нічого не навчилися. Ще років 20 тому здавалося, що то залякані кагебістами «раби ліниві і лукаві», а в умовах свободи вони повернуть собі образ і подобу Божу. Адже вони розуміють, що християнське поняття покаяння є основним виміром справжності, причому покаяння прилюдне, сердечне. І тільки така щирість може навернути народ до церкви і будити в народі дух праведності. Але кожен є тим, ким він є, і може робити те, що вміє.
Минулого року своїм розвідувальним візитом святєйший розпочав передвиборну кампанію Януковича. Обидва вони релігійні на один лад. І обидва одержимі прагненням до влади. При чому патріарх прагне розширити свою владу на «весь русский мир», межі якого якось визначив Гоголь у «Мертвих душах».
«Вот граница! – сказал Ноздрьов – все, что не видишь по эту сторону, все это мое, и даже по ту сторону, весь этот лес, который синеет, и все, что за лесом, все мое». «За лесом» у XXI столітті, виявилося, лежить уже незалежна Україна…
Перед поїздкою в гості Кирило захотів змінити назву вулиці імені Мазепи в тій чужій державі. І він домігся того, чого не вдалося б і Ноздрьову.
Приїжджає як лектор із ЦК
Він приїжджає солідніше, ніж колись приїжджав на провінцію лектор із ЦК. Він по телебаченню просвіщає народ, як робив це універсальний лікар Кашпіровський. В Одесі, де своєрідний характер православ’я формує орденоносний Агафангел, лектор зібрав аудиторію в оперному театрі і агітував загалом за релігію.
Звичайно, віра колись вела місіонерів у незнані світи. Але то була віра в єдиного Бога. А тут святєйший проповідує «единое русское пространство» і тьмяно натякає, що український народ – то російський народ.
Вражає те, що він, Гундяєв за паспортом, нічого не говорить про свій власний народ, який молиться: «Боже, пошли нам праведних учителів і цілителів душ». Адже посланий він працювати в Росію, де непочатий край роботи.
Послухаєш його – в Україні йому більше подобається: тут релігійний народ. Але релігійний народ – то не обов’язково темний…
За даними лектора, тут на перешкоді стоїть національна традиція. Колишні лектори – ті прямо викривали «український буржуазний націоналізм». Патріарху це не випадає. Він говорить загальними натяками про шкідливість націоналізму взагалі.
Але прості люди теж розуміють, що одна справа – відвертий наступальний націоналізм Путіна і Медведєва, а інша справа – самозахист українців перед тотальною русифікацією. Батюшка теж начебто розуміє, що кожна жива істота має право і навіть обов’язок захищатися. А тут він вирішив ударити – за спробу опору. Цікава була картина, коли телекамера висвітлювала байдужі обличчя слухачів, що були в цілому згодні… Адже всі вони читали російські газети і знають, як виявив себе російський націоналізм у війні проти Чечні, і війни поти Грузії, і постійній агресії проти кожної з «братніх республік». Адже Путін був першим, хто одверто відкинув миролюбну фразеологію і почав гнути грубу лінію антиукраїнську, антикавказьку, а то вже і антибілоруську. Люди погоджуються: не християнське то діло, той агресивний націоналізм, що звинувачує в агресії слабшого. Але з дальших натяків святєйшого вони бачать, що він засуджує націоналізм самозахисту – Грузії, України, Білорусі… Скрізь на дорогах білборди із зображенням Кирила, що нагадує Іллю Муромця, тільки замість щита у нього ікона Богородиці.
Може справді нинішнім українцям пропонують вибирати віру – наступальну і переможну в блиску золота, а чи залишатися зі своєю гнаною «князями світу», де Христос тихенько стукає в двері, але не входить без запрошення, і розмовляє з вами мовою вашої душі.
В одеського Агафангела є секретар, який запропонував скасувати реєстрацію «усяких розкольників», щоб височіла тільки одна РПЦ МП. Той успішний метод уже випробував Сталін, в результаті цього і з’явилися заслужені орденоносні ветерани в рясах…
Очевидно, у відповідь на той сигнал на День Хрещення Київської Русі 28 липня зібралися з усієї України понад 15 тисяч людей із хоругвами для молитви на київських схилах. І вони дали зрозуміти, що їхньої реєстрації не скасуєш. А лекції в оперному театрі, з надійною охороною читати не заборонено.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
