– Пане Степаненко, яку роль, на Вашу думку, цей рух відіграв у поваленні тоталітарної системи?
– Діяльність Української Гельсінської групи була тим пунктом, який розпочав ненасильницький, легальний і правовий шлях у становленні в Україні демократії, поваги до прав людини, у здобутті незалежності. Саме виникнення тоді Української Гельсінської групи і факт репресій, які отримали широкий резонанс у всьому світі, розбудили суспільну думку і сприяли тому, що громадянське суспільство в Україні народилося.
– Яка ситуація із діяльністю правозахисних організацій зараз в Україні?
– Зараз ми перебуваємо на якомусь якісному зламі. Спостерігаючи нинішню млявість громадських організацій на суспільно-політичні події, можна припускати, що ми є свідками тепер спаду громадянської активності, зниження дієвості громадянського суспільства.
Це неминуче матиме недобрі наслідки в сенсі відповідальності державної влади, відстоюванні національних інтересів. Є дійсно багато подій, які нас дуже непокоять.
Правозахисний рух зараз є на вищому рівні, ніж він був у Радянському Союзі. Хоча не можна сказати, що він є впливовим і дієвим. Одним із чинників, який створює таку ситуацію, коли голос громадськості не почутий, є той загальний спад громадянської активності в Україні. Тобто суспільством здебільшого володіють зараз інші цінності.
– А чому правозахисні організації в Україні не відіграють тієї ролі, яку вони б мали відігравати у розвинутому суспільстві: проблема у владі чи свідомості громадян?
– Проблема у владі та в якості громадянського суспільства загалом. Влада обслуговує саму себе. Фінансово-політичні групи, які мають величезний вплив на владу, використовують владні важелі, бюджетні кошти для збереження своїх позицій.
Громадянське суспільство в Україні ще слабке. Можна говорити про паростки громадянського суспільства. В суспільній думці цінності прав людини, на жаль, в останні роки не є першочерговими. Це, мабуть, загальна тенденція багатьох країн. Ідея прав людини і людської свободи популярна в умовах тоталітаризму, коли люди відчувають тиск, коли важко дихати.
Коли жорстка модель держави зруйнована, на її місце прийшло те, що ми називали демократією (що демократією насправді не було), але ті всі явища останніх десятиліть великою мірою дискредитували демократичну форму правління. Суспільство разюче розкололося на бідних і багатих. Власне, сама ідея прав людини тепер повинна змінитися, трансформуватися, враховуючи соціально-економічні права, не лише громадянські та політичні права.
– Діяльність Української Гельсінської групи була тим пунктом, який розпочав ненасильницький, легальний і правовий шлях у становленні в Україні демократії, поваги до прав людини, у здобутті незалежності. Саме виникнення тоді Української Гельсінської групи і факт репресій, які отримали широкий резонанс у всьому світі, розбудили суспільну думку і сприяли тому, що громадянське суспільство в Україні народилося.
– Яка ситуація із діяльністю правозахисних організацій зараз в Україні?
– Зараз ми перебуваємо на якомусь якісному зламі. Спостерігаючи нинішню млявість громадських організацій на суспільно-політичні події, можна припускати, що ми є свідками тепер спаду громадянської активності, зниження дієвості громадянського суспільства.
Це неминуче матиме недобрі наслідки в сенсі відповідальності державної влади, відстоюванні національних інтересів. Є дійсно багато подій, які нас дуже непокоять.
Правозахисний рух зараз є на вищому рівні, ніж він був у Радянському Союзі. Хоча не можна сказати, що він є впливовим і дієвим. Одним із чинників, який створює таку ситуацію, коли голос громадськості не почутий, є той загальний спад громадянської активності в Україні. Тобто суспільством здебільшого володіють зараз інші цінності.
– А чому правозахисні організації в Україні не відіграють тієї ролі, яку вони б мали відігравати у розвинутому суспільстві: проблема у владі чи свідомості громадян?
– Проблема у владі та в якості громадянського суспільства загалом. Влада обслуговує саму себе. Фінансово-політичні групи, які мають величезний вплив на владу, використовують владні важелі, бюджетні кошти для збереження своїх позицій.
Громадянське суспільство в Україні ще слабке. Можна говорити про паростки громадянського суспільства. В суспільній думці цінності прав людини, на жаль, в останні роки не є першочерговими. Це, мабуть, загальна тенденція багатьох країн. Ідея прав людини і людської свободи популярна в умовах тоталітаризму, коли люди відчувають тиск, коли важко дихати.
Коли жорстка модель держави зруйнована, на її місце прийшло те, що ми називали демократією (що демократією насправді не було), але ті всі явища останніх десятиліть великою мірою дискредитували демократичну форму правління. Суспільство разюче розкололося на бідних і багатих. Власне, сама ідея прав людини тепер повинна змінитися, трансформуватися, враховуючи соціально-економічні права, не лише громадянські та політичні права.
