Після тривалої відсутності на українських телеканалах знову з’явився колишній Президент Віктор Ющенко. Свою появу він пояснив тим, що повертається в політику, щоб, за його словами, «боротися проти тих, хто вдає демократа, а насправді прагне до влади». Щоб ніхто не сумнівався, з ким саме збирається воювати Ющенко, телевізійники продемонстрували відеосюжети з Юлією Тимошенко.
Показали вони, як екс-Президент іще раз удерся на Говерлу, ту саму Говерлу, на якій за часів його президентства російські шовіністи неодноразово чинили наругу над українськими національними символами, а Верховний головнокомандувач з усіма його силовиками був не в змозі тому запобігти.
Якісь хлопці не дуже тверезого вигляду волали, звертаючись до Ющенка: «Вікторе Андрійовичу! Все гаразд. Зброя є, набої є». Згадався його президентський термін, а коли уявив Віктора Ющенка в ролі командира повстанчої боївки, то стало ще сумніше.
Все, що Ющенко міг зробити для України, він уже зробив. Українському народові доведеться довго долати наслідки його зусиль. У приході до влади нинішньої «донецької» команди є його величезний особистий внесок, над усе після першого туру президентських виборів у поточному році.
Здавалося б, треба людині відпочити, проаналізувати свою діяльність і бездіяльність, зробити висновки з того, що сталося, для себе та інших та піти геть із української політики, щоб не обтяжувати своїх політичних побратимів тягарем особистих помилок. Так учиняють політики всіх цивілізованих демократичних країн. Зазнавши невдачі, вони добровільно йдуть у відставку, щоб не заважати однопартійцям загоювати «рани» та переформатовувати партійні структури.
А в Ющенка йдеться не про поразку навіть, а про абсолютний провал, крах і фіаско. Маючи в 2005 році рейтинг у понад 60%, зуміти його за свою каденцію довести до 5% – це вже щось феноменальне за рівнем некомпетентності й бездарності.
Після цього взагалі треба йти в якийсь політичний монастир на спокуту гріхів. Проте Ющенко досі переконаний, що він усе робив правильно, це український народ неправильний, бо не обрав другий раз Президентом того, хто в перший раз продемонстрував цілковиту неспроможність бути главою держави.
Як писав Самуель Клеменс, відомий широкому загалові як Марк Твен, якщо урядові не пощастило з народом, йому треба пошукати собі інший народ. Не завадило б панові Ющенку на дозвіллі (можливо, десь за межами України) написати мемуари для майбутніх українських лідерів і дати там добрі поради, як не треба керувати українською державою. Адже, як кажуть вчені, негативний результат – це також результат.
Навіщо?
Як стало зрозуміло зі слів самого Ющенка, який «повертається в політику», головною його метою є розпалювання внутрішньої боротьби в середовищі опозиції проти «неправильних» демократів і неправильних «патріотів».
Себто йдеться про організацію ще однієї української Руїни з тими ж самими наслідками для України. Ющенко збирається розпочати на опозиційному фланзі національного політикуму війну на знищення проти Тимошенко.
Забувши про нинішню владу, про проблеми України, про цілком реальну загрозу втрати незалежності й соборності, опозиціонери з націонал-демократичного середовища під орудою надпринципового Віктора Андрійовича будуть нищити єдиного опозиціонера, що спромоглася згуртувати навколо себе 45% українських виборців.
То як же, дивлячись на такі кроки, не повірити в те, що Секретаріат Ющенка в період президентських виборів таки ж намагався узгодити дії проти Тимошенко з виборчим штабом і найближчим оточенням Віктора Януковича?
Здається, хоче Віктор Ющенко здобути лаври Юрася Хмельниченка, що найдурнуватішим чином розтринькав велику політичну спадщину свого батька гетьмана Богдана і став однією з найганебніших постатей українського історичного некрополя.
Нині українська опозиція ніяк не може згуртуватися, належним чином осмислити становище і перейти до рішучих дій. Їй ще громадянської війни у власних лавах не вистачало…
Невже Вікторові Ющенку бракує елементарних розумових здібностей, щоб це збагнути? Чи він став безнадійним заручником особистих морально-психологічних комплексів? Невже ця людина ніколи не зрозуміє, що є дещо важливіше від її приватних інтересів та особистих емоцій?
Невже він ніколи не зможе піднятися над дрібно-егоїстичним, амбітним, не зможе сказати собі: доля України є вищою від особистої долі Віктора Ющенка?
Qui prodest?
Нинішня влада про таке могла тільки мріяти: запустити в опозиційне середовище екс-Президента, який щохвилинно, покладаючи руку на серце і промовляючи «моя нація», остаточно маргіналізує опозицію, перетворивши її на об’єкт анекдотів і творчих вправ гумористів. Віктор Андрійович, який талановито пересварився з усім своїм оточенням і залишився практично без однодумців (якщо не зважати на політичних «велетнів» на кшталт Ірини Ванникової та Віри Ульянченко), не зможе принести опозиції нічого, крім нових чвар, хворобливих амбіцій та абсолютної нездатності бодай щось предметне робити.
Про рівень інших співробітників Віктора Ющенка свідчить заява екс-голови СБУ Валентина Наливайченка, що, мовляв, мерові Москви Юрієві Лужкову знову дозволили в’їзд в Україну через те, що він, напевно, змінив свої погляди щодо державної приналежності міста Севастополя.
Лужков негайно і абсолютно однозначно спростував заяву Наливайченка. Навдивовижу наївна, якщо не сказати більше, людина за Ющенка керувала українською спецслужбою…
Об’єктивно деструктивна діяльність екс-Президента позбавить український опозиційний політикум навіть тих небагатьох шансів, що ще є, сформувати бодай якусь демократичну противагу нинішній владі з її очевидним прагненням творити політичну систему російського зразка, в якій переможець президентських виборів був би відомий ще до їхнього початку.
Цікаво, чи заохотить Віктор Янукович надзвичайно корисну для його влади в Україні де-факто руйнівну роботу Віктора Ющенка в патріотичних колах суспільства?
А сам екс-Президент має «чудову» перспективу стати таким собі новим «попом Гапоном», що в російському антисамодержавному русі прагнув бути революційним ватажком, а об’єктивно відігравав роль поліцейського провокатора. Так що Вікторові Ющенку ще є куди падати…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
