Фестивалеві 19, він пережив роки піднесення, забуття, посиленого інтересу і комерціалізації. Нинішній етап можна було б назвати природнім відбором, коли на фестиваль потрапляють невідомі широкому загалові гурти і стають відкриттям. Як не дивно, цій ситуації сприяє байдужість влади і політиків. Бо якби кошторис був захмарним, до Дубна потягнулися б уже «розкручені» потужні колективи, і новачки могли б «загубитися» серед корифеїв.
Судячи з усього, держава аж ніяк не зацікавлена в розвиткові вітчизняного року, міська влада спроможна підтримувати лише морально, але «Бульба» став якщо не самодостатнім, то спроможним залучити меценатів.
Дрібні й середні підприємці, а власне, мешканці Дубна, противляться ідеї його закриття чи перенесення – з патріотичних і, ніде правди діти, меркантильних мотивів. Бо фестиваль – то все ж таки туристи, увага до дубенських замку, форту, брам, палаців і церков, козацького редуту і нових кав’ярень та ресторанів.
За домовленістю з міською владою на фестиваль підбирали міліціонерів – любителів рок-музики. У наметовому містечку проводили анонімне обстеження на СНІД та пропагували здоровий спосіб життя. Допомагало міліції Українське вільне козацтво імені Северина Наливайка. Самовиразитися гостям та слухачам допомагали перукарі, котрі просто на вулиці провели майстер-клас рок-образів, а ще місцеві різьбярі та вишивальниці.
«Тарас Бульба» – вдалий бренд, прив’язаний до конкретного волинського княжого міста, не розбещеного увагою держави в останні роки. Тож зникнути, як «Таврійські ігри», «Бульба» не може хоча б тому, що його організатори ніколи не оперували бюджетом, який би боялись втратити. А якби він з’явився, хед-лайнерами свята могли б стали «Led Zeppelin» чи «Metallica», каже голова журі, легенда українського року, гітарист Сергій Чантурія.
«Порцеляна» виявилась міцним горішком
Гітарист «Порцеляни» Максим Ситніцький. «Тарас Бульба-2010»Відсіювати довелося багато. Як зізнається член журі Сергій Шишкін, спочатку було розчарування і страх не побачити цього року фестивальних «родзинок». Але вони з’явилися, і не одна.
Цьогорічним відкриттям стала «Порцеляна» – саме так назвали себе переможці. Вони родом з вінницького Козятина, нинішні й недавні студенти, за фахом економісти, залізничники, культурологи. Втім, у найближчі роки бачать себе тільки в музиці, розповідає гітарист і композитор групи Ілля Мхеїдзе. Грають музику в стилі «хард-альтернатив», за плечима усього два роки разом, але, як висловились члени журі, їхня гра подіяла на них як позитивний шок і була абсолютною несподіванкою.
Музиканти співають здебільшого про кохання, але вважають, що за допомогою концертів варто вирішувати соціальні проблеми – такі, як проблема СНІДу чи екології. Слова та музику пишуть самі. Уже мали концерти в клубах Козятина, Києва, Вінниці. З найцікавіших пригадують грудневу вінницьку «Музентропію» 2009 року, метою тоді став збір коштів для безпритульних тварин. А вже наступного дня колектив відіграв півторагодинний сольний концерт.
Проте конкурсний фестиваль і велика перемога – перші. Сергій Шишкін дуже втішений: нарешті суто «бульбівська» знахідка, не «засвічена», а відтак не «спалена» ніде. Колектив самоутверджувався упродовж усіх трьох фестивальних днів, показав чудову техніку гри й чимало драйвових знахідок. А найперше, що підкорило публіку та журі, власний, справді неповторний, стиль музичного мислення.
Що це знахідка, переконаний навіть Сергій Чантурія, симпатії якого лишилися на боці столичного гурту «ЗЛАМ». Хлопці показали безсумнівне володіння інструментами і були кращими в своїй групі виконавців, однак більш передбачуваними, пояснили журі. Тож дубнівчани чекають, що попри ймовірні розчарування через невиборений Гран-прі «зламівці» за рік знову потраплять на дубенську сцену.
Географія, минуле і майбутнє
Переможці повертаються додому Фестиваль розпочинався, як фестиваль гуртів із невеликих міст. Симптоматично, що з року в рік саме тут на світ з’являються, чи то пак заявляються, нові імена. Вони нерідко саме з «глибинки». Географія – від Сімферополя, Енергодара і Кривого Рогу до Ніжина, Сум, Черкас, Львова, Івано-Франківська тощо.
Нині географія переможців перемістилася до центральних областей. Друге місце та багато симпатій отримав ще один київський гурт – «Галяк». Але, як зазначив художній керівник фестивалю Віталій Міщук, київські гурти лише де-юре є столичними, насправді ж вони збирають талановитих музикантів з усієї України. Цього року дещо слабше виглядали традиційні лідери – львів’яни та господарі фестивалю – рівняни й волиняни. Однак, як припускають журі, вони запасаються силами на наступний, ювілейний фестиваль, адже наступного року «Тарасові Бульбі» виповниться 20 років.
Не всім мешканцям Дубна до вподоби потужний рок, але вони впевнені, що багато хто почув про Дубно саме завдяки фестивалеві. Сподобалися дипломанти – такі, як київське «Сонця коло» та хмельницький «Чумацький шлях». Шокова реакція на незвичний вигляд багатьох гостей давно минула, а сміття не більше, ніж після загальноміських свят.
Цього року по фестивалю «вдарила криза» – організатори змушені були поступитися якістю звукового обладнання й традиційним феєрверком. Відповідно тут не з’явилися й імениті гості – такі як Скрипка чи Шон Кар. Але були гурти, добре відомі фанатам українського року: «АТРАКТОР», «Ніагара», «Кінг сайз», «Аут край», «Бастард», «Етсетера», «Трутні» тощо. Але творчої кризи немає, і це головне, кажуть члени журі, котрі вважають: відсутність хедлайнерів-суперзірок не позначилася на кількості творчих знахідок – швидше,навпаки: учасники довели, що український рок розвивається у малих містах не гірше, ніж у столиці і має власний яскравий характер і власну ментальність. Як висловилися з цього приводу Сергій Чантурія та Сергій Шишкін, «Слава Богу, що російський рок пройшов повз Україну. У Москві так не грають, немає в них такого натиску».
Ентузіасти «Тараса Бульби» вперто культивують рок, усупереч намаганням у певні періоди перетворити його у фестиваль популярної музики. «Ми мусимо виходити з позиції жанру і з позиції українського року, який конче потрібен цій країні, якщо вона дійсно хоче бути вільною й демократичною. А не тільки гламурною. І ми чудово розуміємо, що ця музика робить», – каже голова журі Сергій Шишкін.
Судячи з усього, держава аж ніяк не зацікавлена в розвиткові вітчизняного року, міська влада спроможна підтримувати лише морально, але «Бульба» став якщо не самодостатнім, то спроможним залучити меценатів.
Дрібні й середні підприємці, а власне, мешканці Дубна, противляться ідеї його закриття чи перенесення – з патріотичних і, ніде правди діти, меркантильних мотивів. Бо фестиваль – то все ж таки туристи, увага до дубенських замку, форту, брам, палаців і церков, козацького редуту і нових кав’ярень та ресторанів.
За домовленістю з міською владою на фестиваль підбирали міліціонерів – любителів рок-музики. У наметовому містечку проводили анонімне обстеження на СНІД та пропагували здоровий спосіб життя. Допомагало міліції Українське вільне козацтво імені Северина Наливайка. Самовиразитися гостям та слухачам допомагали перукарі, котрі просто на вулиці провели майстер-клас рок-образів, а ще місцеві різьбярі та вишивальниці.
«Тарас Бульба» – вдалий бренд, прив’язаний до конкретного волинського княжого міста, не розбещеного увагою держави в останні роки. Тож зникнути, як «Таврійські ігри», «Бульба» не може хоча б тому, що його організатори ніколи не оперували бюджетом, який би боялись втратити. А якби він з’явився, хед-лайнерами свята могли б стали «Led Zeppelin» чи «Metallica», каже голова журі, легенда українського року, гітарист Сергій Чантурія.
«Порцеляна» виявилась міцним горішком
Цьогорічним відкриттям стала «Порцеляна» – саме так назвали себе переможці. Вони родом з вінницького Козятина, нинішні й недавні студенти, за фахом економісти, залізничники, культурологи. Втім, у найближчі роки бачать себе тільки в музиці, розповідає гітарист і композитор групи Ілля Мхеїдзе. Грають музику в стилі «хард-альтернатив», за плечима усього два роки разом, але, як висловились члени журі, їхня гра подіяла на них як позитивний шок і була абсолютною несподіванкою.
Музиканти співають здебільшого про кохання, але вважають, що за допомогою концертів варто вирішувати соціальні проблеми – такі, як проблема СНІДу чи екології. Слова та музику пишуть самі. Уже мали концерти в клубах Козятина, Києва, Вінниці. З найцікавіших пригадують грудневу вінницьку «Музентропію» 2009 року, метою тоді став збір коштів для безпритульних тварин. А вже наступного дня колектив відіграв півторагодинний сольний концерт.
Проте конкурсний фестиваль і велика перемога – перші. Сергій Шишкін дуже втішений: нарешті суто «бульбівська» знахідка, не «засвічена», а відтак не «спалена» ніде. Колектив самоутверджувався упродовж усіх трьох фестивальних днів, показав чудову техніку гри й чимало драйвових знахідок. А найперше, що підкорило публіку та журі, власний, справді неповторний, стиль музичного мислення.
Що це знахідка, переконаний навіть Сергій Чантурія, симпатії якого лишилися на боці столичного гурту «ЗЛАМ». Хлопці показали безсумнівне володіння інструментами і були кращими в своїй групі виконавців, однак більш передбачуваними, пояснили журі. Тож дубнівчани чекають, що попри ймовірні розчарування через невиборений Гран-прі «зламівці» за рік знову потраплять на дубенську сцену.
Географія, минуле і майбутнє
Нині географія переможців перемістилася до центральних областей. Друге місце та багато симпатій отримав ще один київський гурт – «Галяк». Але, як зазначив художній керівник фестивалю Віталій Міщук, київські гурти лише де-юре є столичними, насправді ж вони збирають талановитих музикантів з усієї України. Цього року дещо слабше виглядали традиційні лідери – львів’яни та господарі фестивалю – рівняни й волиняни. Однак, як припускають журі, вони запасаються силами на наступний, ювілейний фестиваль, адже наступного року «Тарасові Бульбі» виповниться 20 років.
Не всім мешканцям Дубна до вподоби потужний рок, але вони впевнені, що багато хто почув про Дубно саме завдяки фестивалеві. Сподобалися дипломанти – такі, як київське «Сонця коло» та хмельницький «Чумацький шлях». Шокова реакція на незвичний вигляд багатьох гостей давно минула, а сміття не більше, ніж після загальноміських свят.
Цього року по фестивалю «вдарила криза» – організатори змушені були поступитися якістю звукового обладнання й традиційним феєрверком. Відповідно тут не з’явилися й імениті гості – такі як Скрипка чи Шон Кар. Але були гурти, добре відомі фанатам українського року: «АТРАКТОР», «Ніагара», «Кінг сайз», «Аут край», «Бастард», «Етсетера», «Трутні» тощо. Але творчої кризи немає, і це головне, кажуть члени журі, котрі вважають: відсутність хедлайнерів-суперзірок не позначилася на кількості творчих знахідок – швидше,навпаки: учасники довели, що український рок розвивається у малих містах не гірше, ніж у столиці і має власний яскравий характер і власну ментальність. Як висловилися з цього приводу Сергій Чантурія та Сергій Шишкін, «Слава Богу, що російський рок пройшов повз Україну. У Москві так не грають, немає в них такого натиску».
Ентузіасти «Тараса Бульби» вперто культивують рок, усупереч намаганням у певні періоди перетворити його у фестиваль популярної музики. «Ми мусимо виходити з позиції жанру і з позиції українського року, який конче потрібен цій країні, якщо вона дійсно хоче бути вільною й демократичною. А не тільки гламурною. І ми чудово розуміємо, що ця музика робить», – каже голова журі Сергій Шишкін.
