Уродженець Єлісаветградщини (нині – Кіровоградщини), Володимир Винниченко, висловлюючись сучасною лексикою, був першим прем’єром Української Народної Республіки. Винниченко відомий також як прозаїк, публіцист, драматург і художник.
Після його смерті в еміграції 1951 року, родинний архів перевезений до Української вільної академії наук у США. Згідно із заповітом удови Винниченка, архівом розпоряджалась Академія, але за однієї умови: у разі відновлення Незалежності України, архівні матеріали мали повернутись на Батьківщину.
І упродовж двадцяти років, фактично від дня ухвалення Декларації про державний суверенітет, Україна вела переговори зі США та Францією: у результаті, архів по частинах перевезений до України. Про це розповів один із ініціаторів повернення архіву – віце-президент Києво-Могилянської академії Володимир Панченко.
Відкриваючи зал Винниченка-художника у Кіровоградському обласному художньому музеї, він зазначив: «Звичайно, ця нинішня подія – абсолютно фантастична! Особливо, якщо подивитись на неї очима самого Винниченка. Малювати він починав в Єлісаветграді, тому що тут були малювальні класи, які не пройшли повз нього. Отже, якісь перші навички малювання і живопису він здобував саме у рідному місті. Хоча більш професійне малярство у нього пов’язано уже з еміграцією, і саме там він створив оту сотню робіт, частина з яких виставлена тут».
Єлісаветград: «маленький Париж»
Картини Володимира Винниченка, за словами мистецтвознавців, виконані у м’яких тонах, маляр був прихильником пізнього французького експресіонізму. Серед робіт – галерея автопортретів і портретів дружини Розалії Винниченко; натюрморти та пейзажі. Особливе місце займають так звані «міські картинки»: вузенькі вулички, викладені бруківкою; невеликі будиночки та особняки…
Кіровоградські історики вважають, що на деяких картинах Винниченка можна побачити краєвиди саме Єлісаветграду. Адже в еміграції Винниченко згадував рідне місто як «маленький Париж», в якому він уперше відчув смак до творчості.
«Володимир Кирилович – наш земляк, і перші 20 років його життя пов’язані з цим краєм, – наголошує кіровоградський краєзнавець Олег Юрченко. – Він навчався в Єлісаветградській чоловічій класичній гімназії, і це вже далі були Київ, Європа. Але перші 20 років – то Єлісаветградщина! Ми завжди пам’ятали, що він наш земляк, та й Винниченко теж пам’ятав, що тут – його мала Батьківщина!»
Вшановуючи Володимира Винниченка, місцева громада за підтримки владних інституцій у вересні цього року встановить пам’ятник Винниченкові – голові Генерального секретаріату Української Центральної Ради і визначному митцю свого часу.
Після його смерті в еміграції 1951 року, родинний архів перевезений до Української вільної академії наук у США. Згідно із заповітом удови Винниченка, архівом розпоряджалась Академія, але за однієї умови: у разі відновлення Незалежності України, архівні матеріали мали повернутись на Батьківщину.
І упродовж двадцяти років, фактично від дня ухвалення Декларації про державний суверенітет, Україна вела переговори зі США та Францією: у результаті, архів по частинах перевезений до України. Про це розповів один із ініціаторів повернення архіву – віце-президент Києво-Могилянської академії Володимир Панченко.
Єлісаветград: «маленький Париж»
Картини Володимира Винниченка, за словами мистецтвознавців, виконані у м’яких тонах, маляр був прихильником пізнього французького експресіонізму. Серед робіт – галерея автопортретів і портретів дружини Розалії Винниченко; натюрморти та пейзажі. Особливе місце займають так звані «міські картинки»: вузенькі вулички, викладені бруківкою; невеликі будиночки та особняки…
Кіровоградські історики вважають, що на деяких картинах Винниченка можна побачити краєвиди саме Єлісаветграду. Адже в еміграції Винниченко згадував рідне місто як «маленький Париж», в якому він уперше відчув смак до творчості.
«Володимир Кирилович – наш земляк, і перші 20 років його життя пов’язані з цим краєм, – наголошує кіровоградський краєзнавець Олег Юрченко. – Він навчався в Єлісаветградській чоловічій класичній гімназії, і це вже далі були Київ, Європа. Але перші 20 років – то Єлісаветградщина! Ми завжди пам’ятали, що він наш земляк, та й Винниченко теж пам’ятав, що тут – його мала Батьківщина!»
Вшановуючи Володимира Винниченка, місцева громада за підтримки владних інституцій у вересні цього року встановить пам’ятник Винниченкові – голові Генерального секретаріату Української Центральної Ради і визначному митцю свого часу.
