Ще три роки тому «зелених» садиб на Дніпропетровщині було кілька, зараз вони діють в усіх сільських районах. У кожної свої принади: власники садиби на Нікопольщині водять гостей лісовими маршрутами і дають майстер-класи з приготування юшки та домашнього хліба, у Петриківці пропонують пожити в садибі селянина 19 століття і вчать варити вареники з салом. 
Директорка сільського музею в Покровському Лариса Гладкочук
Коні, троянди, краєвиди, українська кухня…
Лариса Петренко – власниця садиби у Криничанському районі. Діти повиростали і роз’їхались, каже пані Петренко, отож вони з чоловіком взялись і перетворили спорожнілу хату на об’єкт «зеленого» туризму. За невелику платню – п’ять двомісних кімнат, санвузли, душі, кондиціонери, мальовничі краєвиди довкола, національні страви в меню. Влітку гостей катають на конях, взимку – на санях, хвалиться Лариса Петренко.
«Хочемо, щоб люди побачили, як росте картопля і капуста, побачили тварин», – каже власниця сільської садиби.
Там, де немає природних див, «зелених» туристів намагаються привабити рукотворними. В Апостолівському районі діє так звана «кам’яна» садиба. Господар облаштував її повністю з натурального каменю й дерева. До Межівського району, одного з найвіддаленіших від Дніпропетровська, їдуть заради «трояндової» садиби, розповідає директор обласного Центру «зеленого» туризм у і народних ремесел Лариса Філінова.
«Господар має розарій, більше тисячі кущів троянд. Відпочиваючи там, можна вивчати троянди, навчитись розбиратись у сортах та символіці. Можна пожити два, три, чотири дні», – розповідає керівниця обласного Центру «зеленого» туризму.
Дніпропетровщина. Зелений туризм. Сільське обійстя
Пам’ятки є – реклами немає
А втім, зелений туризм приносить селянам не так вже й багато «зелених»: потік туристів-іноземців до дніпропетровської глибинки слабкий. Бракує піару. Село Покровське на Нікопольщині – місце розташування останньої Запорозької Січі, зруйнованої російською царицею. Місцевий краєзнавчий музей з багатою колекцією артефактів доби козацтва міг би здивувати не одного іноземця, розповідає директорка Лариса Гладкочук, якби про нього люди більше знали.
«Ну як ми себе рекламуємо – люди приїздять у гості і потім передають з вуст у вуста, і тоді до нас приїздять й інші. На жаль, ми не маємо комп’ютера, щоб скласти бодай прес-реліз і прорекламувати», – скаржиться директор сільського музею.
«Зелений» туризм на Дніпропетровщині активно розвивається трохи більше трьох років. Торік із майже 17 тис. іноземців з 111-ти країн світу, яких прийняла Дніпропетровщина, до сіл та зелених садиб доїхали одиниці. В обласному управлінні культури та туризму впевнені: ситуацію можна змінити на краще за кілька років. На підтримку цього напрямку сільського бізнесу до 2012 року з обласного бюджету виділили 10 мільйонів гривень.
Коні, троянди, краєвиди, українська кухня…
Лариса Петренко – власниця садиби у Криничанському районі. Діти повиростали і роз’їхались, каже пані Петренко, отож вони з чоловіком взялись і перетворили спорожнілу хату на об’єкт «зеленого» туризму. За невелику платню – п’ять двомісних кімнат, санвузли, душі, кондиціонери, мальовничі краєвиди довкола, національні страви в меню. Влітку гостей катають на конях, взимку – на санях, хвалиться Лариса Петренко.
«Хочемо, щоб люди побачили, як росте картопля і капуста, побачили тварин», – каже власниця сільської садиби.
Там, де немає природних див, «зелених» туристів намагаються привабити рукотворними. В Апостолівському районі діє так звана «кам’яна» садиба. Господар облаштував її повністю з натурального каменю й дерева. До Межівського району, одного з найвіддаленіших від Дніпропетровська, їдуть заради «трояндової» садиби, розповідає директор обласного Центру «зеленого» туризм у і народних ремесел Лариса Філінова.
«Господар має розарій, більше тисячі кущів троянд. Відпочиваючи там, можна вивчати троянди, навчитись розбиратись у сортах та символіці. Можна пожити два, три, чотири дні», – розповідає керівниця обласного Центру «зеленого» туризму.
Пам’ятки є – реклами немає
А втім, зелений туризм приносить селянам не так вже й багато «зелених»: потік туристів-іноземців до дніпропетровської глибинки слабкий. Бракує піару. Село Покровське на Нікопольщині – місце розташування останньої Запорозької Січі, зруйнованої російською царицею. Місцевий краєзнавчий музей з багатою колекцією артефактів доби козацтва міг би здивувати не одного іноземця, розповідає директорка Лариса Гладкочук, якби про нього люди більше знали.
«Ну як ми себе рекламуємо – люди приїздять у гості і потім передають з вуст у вуста, і тоді до нас приїздять й інші. На жаль, ми не маємо комп’ютера, щоб скласти бодай прес-реліз і прорекламувати», – скаржиться директор сільського музею.
«Зелений» туризм на Дніпропетровщині активно розвивається трохи більше трьох років. Торік із майже 17 тис. іноземців з 111-ти країн світу, яких прийняла Дніпропетровщина, до сіл та зелених садиб доїхали одиниці. В обласному управлінні культури та туризму впевнені: ситуацію можна змінити на краще за кілька років. На підтримку цього напрямку сільського бізнесу до 2012 року з обласного бюджету виділили 10 мільйонів гривень.
