Україна-США: перспектив для розвитку відносин менше, ніж п’ять років тому

Неважко здогадатися, що найбільший оптимізм щодо стану нинішніх українсько-американських відносин випромінюють представники нової влади. І це зрозуміло: на тлі дуже теплих стосунків із американцями у період ющенківського правління нинішній владі дуже не хочеться виглядати гіршими. Тим більше, що нова влада керує країною лише якихось кілька місяців.

«Сполучені Штати залишаються нашим стратегічним партнером і головним партнером, як також Європейський Союз, західні країни. Ми відчуваємо зацікавлення з боку Сполучених Штатів у розвитку тих програм співпраці, які існували раніше. Це, насамперед, співпраця в галузі непоширення. І ви знаєте, Україна зробила дуже важливий крок у цій сфері, коли ми відмовились від збагаченого урану. Ми продовжуватимемо співпрацю зі Сполученими Штатами з енергетичних програм. Америка – найпередовіша країна у світі з добування сланцевого газу. Тому ми зацікавлені в її технологіях. Це може стати нашою великою перевагою при добуванні шахтного газу», – каже народний депутат (Партія регіонів), заступник голови комітету парламенту із закордонних справ Леонід Кожара.

Олена Гетьманчук, директор Інституту світової політики в Києві, напередодні візиту до України державного секретаря США Гілларі Клінтон написала в New York Times: «На саміті, присвяченому ядерній безпеці у Вашингтоні у квітні, Янукович погодився, на радість президенту Обамі, позбутися високозбагаченого урану навіть не тому, що він вірить у світ без ядерної зброї, а тому, що рукостискання з американським лідером є для нього чимось на зразок легітимізації його президентства. Зважаючи на критику всередині України і деяке розчарування поміж європейців щодо його перших 100 днів президентства, Януковичу сьогодні не менш потрібне американське визнання. Йому потрібні не тільки американська допомога у знаходженні фінансування, а й символічна підтримка адміністрації Обами».

Дещо категоричніше написав читач сайту Радіо Свобода Василь Р. із Рівного: «Янукович і його команда лише роблять вигляд, що все гаразд у стосунках Україна-США. Їхні солоденькі заяви розраховані на дещо наївних американців, які звикли вірити словам. Бо насправді новий режим в Україні має на меті лише посилення відносин із Кремлем, із Путіним. Янукович веде зі США, взагалі із Заходом непристойну гру. А тому і в Вашингтоні, і в Брюсселі мають це якомога швидше збагнути».

Уже згадувана Олена Гетьманчук, навпаки, вважає, що «Захід має взяти до уваги, що, незважаючи на його відносини з Москвою, Янукович не хоче стати другим Лукашенком, керівником країни, який є персоною нон-грата на Заході. Визнання такими країнами, як США чи Німеччина, куди він має намір здійснити офіційні подорожі у найближчі місяці, він вважає дуже важливим для себе».

Заступник голови партії «Сильна Україна» Кость Бондаренко бачить менше можливостей для співпраці двох країн, ніж п’ять років тому.

«Якщо Віктор Ющенко, попередник Віктора Януковича, кидався до Сполучених Штатів із відкритими обіймами, то Янукович буде доволі обережно вибудовувати свої стосунки зі США, рівно ж як із Росією та Євросоюзом. І стосунки Януковича зі США будуть простягатися настільки далеко, наскільки вони не шкодитимуть нашим зв’язкам із Брюсселем і Москвою... Сьогодні, очевидно, є менше перспектив для розвитку українсько-американських відносин, ніж 5 років тому, але в тому, що наші стосунки охололи, винуваті і Сполучені Штати, і Україна. США сьогодні в українсько-американських відносинах, на українському векторі чи на східноєвропейському векторі, можуть зрозуміти, що їхня дипломатія, їхня дипломатична машина, яка крутилася протягом останніх десяти років, дала серйозні збої і, відповідно, сьогодні пожинаються плоди помилок останнього десятиріччя... Українсько-американські стосунки охололи, і їх намагаються підігріти до того градусу, який був за часів Кучми, до касетного скандалу, коли існувала комісія Кучма-Ґор, коли існували широкомасштабні відносини між Україною та США, коли Україна брала участь у всіх ініціативах Сполучених Штатів. Зараз такі ініціативи дуже важко буде втілити».

Американсько-російське «перезавантаження» і Україна

Відтоді як США і Росія заявили про «перезавантаження» відносин, не вщухають розмови, що, мовляв, Вашингтону тепер не до пострадянських країн, України в тому числі.

Автор статті в New York Times «Клінтон старається заспокоїти сусідів Росії» наголошує, що «впродовж 5-денного турне по Україні, Польщі, Азербайджану, Вірменії та Грузії пані Клінтон твердила, що «перезавантаження» не змусить США поступитися своїм впливом і політикою на пострадянському просторі. Гілларі Клінтон дуже чітко дала зрозуміти, що Вашингтон буде й надалі утверджувати свій вплив у регіоні, обстоюючи політичний плюралізм і демократичну передачу влади».

Американський політолог, віце-президент Лексингтонського інституту Деніел Ґуре також вважає, що Америка не змінила свого ставлення до пострадянського світу. Він каже, що, попри американсько-російське «перезавантаження» як реальність, «фундаментальні принципи цих відносин, як не парадоксально, не зазнали змін у порівнянні, скажімо, з часами Джорджа Буша-молодшого. Так, ми підписали угоду про скорочення ядерних арсеналів, США відмовились від певного типу протиракетної оборони, президент Медведєв провів дружні переговори у Вашингтоні, але все це лише зовнішні ознаки міждержавних стосунків, які відображають реальність, яка не змінилася. Ми давно не розглядаємо Росію, як джерело загрози. Я думаю, що Москва також не бачить у США загрози. Ми продовжуємо робити ставку на співпрацю в рамках НАТО. Ми продовжуємо підтримувати тісні стосунки з країнами, колишніми членами радянського блоку, з державами Середньої Азії. Стратегічні напрями залишаються, за великим рахунком, не змінилися, змінилася лише тональність відносин. Якщо хочете, то це косметичні зміни».

Керівник програми з питань європейської безпеки в американській аналітичній корпорації «РЕНД» Стівен Лерребі також вважає, що навряд чи «перезавантаження американсько-російських відносин могло вплинути на українську зовнішню політику». «США дали чітко зрозуміти, що не приймають концепції сфери інтересів, привілейованих інтересів будь-якої країни, включно з Росією, – зазначає він. – США також заявили про бажання поглиблювати відносини з Україною. Але через політику, яку проводить пан Янукович, це досить складно робити».

Тим часом посол США в Україні Джон Теффт буквально у четвер заявив: «Дух стосунків України та США – цепартнерство та рівність, немає ніякої зверхності з боку Сполучених Штатів. Ми продовжуємо діалог із питань ядерної безпеки. Квітневі домовленості Віктора Януковича виконуються. Відпрацьований уран вивозиться з України. Також, я думаю, ми будемо підтримувати прагнення України наблизитися до Європейського Союзу, особливо в питаннях угоди про асоціацію з Євросоюзом та лібералізації візового режиму».

Народний депутат Леонід Кожара каже, що проявом добрих стосунків між Україною та США є «сприяння з боку Вашингтона у виділенні нам кредитної лінії від МВФ». «Як тільки закінчився візит пані Клінтон, було оголошено про підписання угоди про співробітництво з МВФ та про можливість виділення кредиту у розмірі майже 15 мільярдів доларів. І хоча ця подія не пов’язана формально з візитом пані Клінтон, ми розуміємо, що без сприяння з боку Сполучених Штатів виділення цих грошей було б ускладнене», – зауважив пан Кожара.

Політолог, директор інституту Кавказу в Єревані (Вірменія) Олександр Іскандарян зазначив днями, що «в Україні відбуваються вкрай серйозні процеси: вирішується питання існування російських баз на території України, існує перспектива передачі газової мережі російській стороні і відбувається зміна риторики. Те, що Гілларі Клінтон приїхала до України, показало, що американська сторона приймає це і не ставиться до Януковича, як до Лукашенка, а до України, як до ізгоя. Це показник рівня російсько-американських відносин».

НАТО й Україна: і не те, щоб ні, і не те, щоб так...

Генеральний директор Центру міжнародних та порівняльних досліджень Анатолій Орел зауважує: «Зовнішня політика Президента Януковича – з точку зору реальних цілей Білого дому – є найкращим зовнішньополітичним сценарієм. Яскравим підтвердженням цього є підтримка з боку США позаблокового статусу України. Хоча пані Клінтон цього слова і не вимовила, усе, що було нею сказане, не викликає сумніву: невходження України до військових блоків відповідає інтересам Сполучених Штатів так само, як збалансовані інтереси з різними центрами геополітичного впливу».

«Регіонал» Леонід Кожара, торкаючись стосунківУкраїни з НАТО, стверджує, що «нинішня політика США щодо членства України в НАТО серйозно змінилась». «Офіційна позиція Вашингтона гласить, що це суверенне право України – вступати чи не вступати, – каже він. – Але при цьому Україна не має наміру відмовлятися від співпраці. Ба більше, ми налаштовані на поглиблення цієї співпраці. Ніяких проблем щодо НАТО між Україною та Сполученими Штатами немає».

Радіо Свобода поцікавилося в американського політолога Деніеля Ґуре, як розуміти слова Гілларі Клінтон про те, що двері НАТО залишаються для України відкритими?

«Звичайно, ці двері відкриті, але чи буде можливість переступити через поріг? Це, на мій погляд, до певної міри нагадує ситуацію зі вступом Туреччини до Європейського Союзу. Розмови про її вступ ведуться роками, а дата вступу віддаляється і віддаляється», – зауважив аналітик.

Утім, Україні вступ до НАТО навряд чи світить, бо цього не хоче, насамперед, нова влада. До того ж, це знайшло своє відображення і в офіційному документі, який ухвалила Верховна Рада.

Нині офіційний Київ ледве не гордиться своєю позаблоковістю й нейтралітетом.

Аналітик американської корпорації «РЕНД» Стівен Лерребі бачить у нейтральній позиції лише назву.

«Насправді йдеться про дуже тісні відносини з Росією, коли Москва має дедалі більший вплив на українську політику. Я переконаний у тому, що Україна повинна мати добрі відносини з Росією, але справжній нейтралітет має полягати у тому, щоб Україна також йшла європейським курсом і робила те, що для цього потрібно. Але пан Янукович цього не робить. Він продовжив оренду російського Чорноморського флоту, це підриває незалежність України, а не зміцнює її», – вважає американський аналітик.

Українська опозиція налаштована ще категоричніше.

Зокрема, Борис Тарасюк так прокоментував відмову Віктора Януковича від вступу до НАТО: «Це відмова від власних національних цінностей і історичної пам’яті, відмова від зовнішньополітичної ідентичності, що включатиме відмову від позиції України як регіонального лідера».