Участь у святі взяли майстри народних промислів – ковалі, гончарі, ткачі, вишивальниці, різьбярі, а також майстри з приготування національних страв і напоїв із різних куточків України.
Цього разу на ярмарок приїхали також народні вмільці з Польщі та Німеччини. Загалом було представлено понад 40 видів народних ремесел, розвинутих в Україні.
Палахкотливі квітки петриківського розпису, славнозвісні нікопольські вишиванки, золотаве плетиво із соломки з передмістя Дніпропетровська, вироби апостолівських каменярів… І все це – просто неба.
Відома на весь світ своїми мальовками Петриківка не має ані солідного експопавільйону, ані розвинутої інфраструктури для реалізації виробів майстрів, отож ярмаркували-виставляли прямо на селищному стадіоні.
Учасники фестивалю«Народні мистецтва завжди були соціальним захистом селянина»
Народний майстер Микола Чирва плете з соломки вже 30 років. Від традиційних обрядових вінків та суто утилітарних речей, як-то брилі та капелюхи, він перейшов до втілення у життя оригінальних ідей. Один із останніх виробів – імітація славнозвісної золотої пекторалі. Із соломки.
«Народні мистецтва завжди були соціальним захистом селянина. І зараз так. У мене, бачте, в майстерні кризи немає. Робота йде. А криза – то в головах, а у майстрів її немає», – зауважує майстер.
А втім, коли познайомишся трохи ближче, оптимізм народних майстрів вже видається вдаваним. 60-річна вишивальниця з Покровського району Людмила Боярчук каже, що взялася
Наддніпрянські рушникиза голку і полотно раніше, аніж навчилась ходити. Багато років жінка плекає мрію відкрити невеличкий магазинчик, щоб показувати й продавати свої весільні рушники та сорочки, яких вже назбиралося кілька сотень. Але українські реалії такі, що про задум доведеться забути.
«Дорогі оці всі послуги – оренда, патент, ринковий збір. Я рахувала, це приблизно 400 гривень на місяць, фактично один рушник за просто так візьми й віддай. А я ж один рушник за місяць не вишию. Якби ж якось адміністрація підтримала», – каже вишивальниця.
Петриківка як конкурент Сорочинцям?
Потерпає від неуваги з боку держави наразі й найвідоміше мистецьке селище Придніпров’я – Петриківка. Понад 40 іменитих майстрів, яких за радянських часів буквально засипали замовленнями, зараз працюють за скороченим робочим тижнем.
Андрій Пікуш, директор центру «Петриківка»Розмови у високих столичних кабінетах про створення у Петриківці ландшафтно-культурного заповідника і підтримку творців давнього розпису лишилися розмовами, констатує голова правління Центру народного мистецтва, художник Андрій Пікуш.
«Коли є протистояння влади, коли люди в очікуванні виборів роками, навіть ухвалені закони, візьмемо закон щодо розвитку народних промислів, по суті є деклараціями», – зазначає керівник Центру «Петриківка».
Обласний фестиваль «Петриківський дивоцвіт» пройшов на теренах Дніпропетровщини втретє. Навіть в умовах кризи організатори не полишають амбітних планів «розкрутити» його й перетворити на дійство, не гірше від «Сорочинського ярмарку».
Цього разу на ярмарок приїхали також народні вмільці з Польщі та Німеччини. Загалом було представлено понад 40 видів народних ремесел, розвинутих в Україні.
Палахкотливі квітки петриківського розпису, славнозвісні нікопольські вишиванки, золотаве плетиво із соломки з передмістя Дніпропетровська, вироби апостолівських каменярів… І все це – просто неба.
Відома на весь світ своїми мальовками Петриківка не має ані солідного експопавільйону, ані розвинутої інфраструктури для реалізації виробів майстрів, отож ярмаркували-виставляли прямо на селищному стадіоні.
Народний майстер Микола Чирва плете з соломки вже 30 років. Від традиційних обрядових вінків та суто утилітарних речей, як-то брилі та капелюхи, він перейшов до втілення у життя оригінальних ідей. Один із останніх виробів – імітація славнозвісної золотої пекторалі. Із соломки.
«Народні мистецтва завжди були соціальним захистом селянина. І зараз так. У мене, бачте, в майстерні кризи немає. Робота йде. А криза – то в головах, а у майстрів її немає», – зауважує майстер.
А втім, коли познайомишся трохи ближче, оптимізм народних майстрів вже видається вдаваним. 60-річна вишивальниця з Покровського району Людмила Боярчук каже, що взялася
«Дорогі оці всі послуги – оренда, патент, ринковий збір. Я рахувала, це приблизно 400 гривень на місяць, фактично один рушник за просто так візьми й віддай. А я ж один рушник за місяць не вишию. Якби ж якось адміністрація підтримала», – каже вишивальниця.
Петриківка як конкурент Сорочинцям?
Потерпає від неуваги з боку держави наразі й найвідоміше мистецьке селище Придніпров’я – Петриківка. Понад 40 іменитих майстрів, яких за радянських часів буквально засипали замовленнями, зараз працюють за скороченим робочим тижнем.
«Коли є протистояння влади, коли люди в очікуванні виборів роками, навіть ухвалені закони, візьмемо закон щодо розвитку народних промислів, по суті є деклараціями», – зазначає керівник Центру «Петриківка».
Обласний фестиваль «Петриківський дивоцвіт» пройшов на теренах Дніпропетровщини втретє. Навіть в умовах кризи організатори не полишають амбітних планів «розкрутити» його й перетворити на дійство, не гірше від «Сорочинського ярмарку».
