Депутата ізмаїльської міськради Одеської області від Партії регіонів знайшли у божевільні без документів і без пам’яті. І не те що в якій-небудь Одесі, а, можна сказати, на краю землі – у російському Владивостоці. Воно ніби гріх іронізувати над чужою хворобою. Але саме в цей момент вона виглядає закономірною реакцією на дії сьогоднішньої влади, яка ще вчора була в опозиції. Бо досить уявити наступну сцену, і можна сказитися в один момент.
Отож, увімкніть фантазію і уявіть. Сидять собі, наприклад, два дружбани політики і власники заводів і пароплавів Борис Колесніков і Рінат Ахметов.
– Ну что, брателло, – каже один другому, – давай опрокинем по двести за славную годовщину.
Висушили вони по гранчаку з горілкою, занюхали спершу рукавом від Луї Вуїтон, а тоді заїли солоним огірком і, розчулені, почали згадувати славетну подію – початок стахановського руху. А тоді заговорили про те, чи не запровадити знаменитий рух на своїх власних підприємствах. Намітили план і розробили заходи для втілення його в життя.
Чогось мені здається, що вже до наступної зустрічі на їхніх респектабельних штанях з’являться дірки. А то й узагалі без штанів залишаться й ходитимуть по київському метро з жалісливими промовками: «Мы люди не местные, подайте на пропитание…» Це буде результатом втілення в життя славетних принципів профанації праці, котру започаткував Олексій Стаханов 31 серпня 1935 року.
Громадяни тоді вдавали, що працюють і підвищують продуктивність праці, а влада вдавала, що їм платить. Від такого ударного співробітництва влади і народу та країна врешті-решт розвалилася.
Однак ідеї стахановського руху виявляються невмирущими і лишаються запитаними. Ну добре, якби їх підносили сьогодні комуністи на чолі з вічно молодим Петром Симоненком. Так ні!
З ініціативою відзначення річниці цього руху виступила партія великого капіталу – Партія регіонів. Але їх у Верховній Раді підтримала також частина капіталістичної політичної сили, а саме БЮТ. І вже з’являються повідомлення, що розгортається кипуча робота з підготовки святкування цієї дати.
Новоспечені капіталісти люблять совка, але в кращому одязі
Як можна пояснити незбагнений факт, що капіталісти підтримують радянські свята? Ймовірно, нахапати власності, напиляти бабла ще не означає автоматичного перетворення людей із радянською ментальністю на поважних буржуа.
Пару років тому біля супермаркету в Києві я бачив символ такого явища – крутий джип, весь обмальований гербами СРСР. Певна річ, кожен має право любити хоч Союз, хоч іншу країну. Але любителі совка чомусь навісили герби не на «Запорожець» чи «Жигулі», а на західну машину, виготовлену клятими ворожими буржуями.
Втім, можлива й інша версія. Новоявлені капіталісти живуть собі своїм капіталістичним способом життя. А своїм співвітчизникам підсовують таку собі цукерку «Барбарис» у вигляді радянського свята.
Капіталісти відпочивати їздять на Канари і купують власність на Багамах та інших екзотичних місцях. Їхні дітки навчаються у західних навчальних закладах і смакують усі принади тамтешнього життя. А своєму електоратові підсовують байки про чарівне радянське минуле і безкорисливу працю на благо суспільства. Ну, якщо електорат готовий вірити у все це, то хто ж йому лікар?
Автор недарма на початку статті згадав божевільню. Адже саме в цьому закладі закінчив своє життя герой радянських легенд, спитий Олексій Стаханов.
Невідома причина, через яку він почав пити. Можна припустити, що людиною він був недурною і чудово збагнув, що його використали для пропаганди радянської рабської праці. Тоді і запив з горя.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Отож, увімкніть фантазію і уявіть. Сидять собі, наприклад, два дружбани політики і власники заводів і пароплавів Борис Колесніков і Рінат Ахметов.
– Ну что, брателло, – каже один другому, – давай опрокинем по двести за славную годовщину.
Висушили вони по гранчаку з горілкою, занюхали спершу рукавом від Луї Вуїтон, а тоді заїли солоним огірком і, розчулені, почали згадувати славетну подію – початок стахановського руху. А тоді заговорили про те, чи не запровадити знаменитий рух на своїх власних підприємствах. Намітили план і розробили заходи для втілення його в життя.
Чогось мені здається, що вже до наступної зустрічі на їхніх респектабельних штанях з’являться дірки. А то й узагалі без штанів залишаться й ходитимуть по київському метро з жалісливими промовками: «Мы люди не местные, подайте на пропитание…» Це буде результатом втілення в життя славетних принципів профанації праці, котру започаткував Олексій Стаханов 31 серпня 1935 року.
Громадяни тоді вдавали, що працюють і підвищують продуктивність праці, а влада вдавала, що їм платить. Від такого ударного співробітництва влади і народу та країна врешті-решт розвалилася.
Однак ідеї стахановського руху виявляються невмирущими і лишаються запитаними. Ну добре, якби їх підносили сьогодні комуністи на чолі з вічно молодим Петром Симоненком. Так ні!
З ініціативою відзначення річниці цього руху виступила партія великого капіталу – Партія регіонів. Але їх у Верховній Раді підтримала також частина капіталістичної політичної сили, а саме БЮТ. І вже з’являються повідомлення, що розгортається кипуча робота з підготовки святкування цієї дати.
Новоспечені капіталісти люблять совка, але в кращому одязі
Як можна пояснити незбагнений факт, що капіталісти підтримують радянські свята? Ймовірно, нахапати власності, напиляти бабла ще не означає автоматичного перетворення людей із радянською ментальністю на поважних буржуа.
Пару років тому біля супермаркету в Києві я бачив символ такого явища – крутий джип, весь обмальований гербами СРСР. Певна річ, кожен має право любити хоч Союз, хоч іншу країну. Але любителі совка чомусь навісили герби не на «Запорожець» чи «Жигулі», а на західну машину, виготовлену клятими ворожими буржуями.
Втім, можлива й інша версія. Новоявлені капіталісти живуть собі своїм капіталістичним способом життя. А своїм співвітчизникам підсовують таку собі цукерку «Барбарис» у вигляді радянського свята.
Капіталісти відпочивати їздять на Канари і купують власність на Багамах та інших екзотичних місцях. Їхні дітки навчаються у західних навчальних закладах і смакують усі принади тамтешнього життя. А своєму електоратові підсовують байки про чарівне радянське минуле і безкорисливу працю на благо суспільства. Ну, якщо електорат готовий вірити у все це, то хто ж йому лікар?
Автор недарма на початку статті згадав божевільню. Адже саме в цьому закладі закінчив своє життя герой радянських легенд, спитий Олексій Стаханов.
Невідома причина, через яку він почав пити. Можна припустити, що людиною він був недурною і чудово збагнув, що його використали для пропаганди радянської рабської праці. Тоді і запив з горя.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
