Міський голова міста Ірминого Валерій Ярощук заявляє, що «завдяки стахановському рухові відбулося становлення молодої країни, і наша країна стала однією з наймогутніших у світі».
У ніч із 30 на 31 серпня 1935 року в «нашій країні» СРСР, на шахті в селищі Ірмине Олексій Стаханов за зміну нарубав 102 тонни вугілля, перевищивши норму в 14 разів. Зробив він це, як офіційно називалося, за рахунок правильного розподілу праці.
Радянська пропаганда вміло використала новаторство Стаханова під час індустріалізації. По всій країні невдовзі поширилася слава про подвиг гірника, а з ним – і масовий рух на перевиконання норм, який згодом почали називати стахановським.
Стахановцями хотіли бути не всі
Втім, послідовникам Стаханова працювалося і жилося не досить комфортно, каже луганський історик Володимир Семистяга. Через норми, які виконували й перевиконували стахановці, доводилося більше працювати й іншим, а це хотіли робити далеко не всі.
«З’ясувалося, що можна ось так працювати гарно, що норми можна збільшити вдвічі, тобто почалася інтенсифікація праці. І тоді гірники, робітники почали бити оцих стахановців», – стверджує історик.
Згодом багато хто зі стахановців потрапив під сталінські репресії, та й сам рух на третю п’ятирічку поступово почав вмирати.
Пропаганда підняла Олексія Стаханова на вершину слави, однак згодом радянська влада про Стаханова забула. Сам шахтар-герой залишився один, почав випивати і помер у психіатричній лікарні.
Нині ж деякі історики звертають увагу, що подвиг Стаханова належав не одній людині, а команді гірників. Адже тодішні норми були розраховані на те, що шахтар, пройшовши ділянку лави, сам мав зміцнити її дерев’яними кріпленнями; Стаханов же тільки рубав вугілля й записував собі все нові тонни, а лаву за ним зміцнювала ціла бригада кріпильників, які відтак норму видобутку вугілля взагалі не виконували.
Шахтарський ювілей на тлі закритих шахт
Шахтарі зустрічатимуть ювілей «трудовими вахтами». На фото урочистий початок однієї з них, у місті Антрациті на ЛуганщиніТрудовий подвиг Стаханова відзначать цього року вперше в незалежній Україні. Мовляв, це сприятиме підвищенню престижності шахтарської праці.
Цікаво, що у самому місті Стаханові не залишилося жодної працюючої шахти. А колишні гірники «по-стахановському» працюють тепер на нелегальних копанках.
Відзначення такого ювілею – це лише ностальгія за минулим, вважає Володимир Семистяга. «Ми ж не будемо приховувати, що у нас до влади прийшли колишні комсомольці, комуністи. Вони знають історію? Ні. Вони знають те, що їм вбивали в голову, тлумачили, що це епохально – «Молода гвардія», стахановський рух», – каже він.
А місто має від такого свята комерційний зиск. Місцева влада розраховує отримати гроші на благоустрій вулиць, ремонт музею та будинку культури, де відбудуться основні урочистості.
У ніч із 30 на 31 серпня 1935 року в «нашій країні» СРСР, на шахті в селищі Ірмине Олексій Стаханов за зміну нарубав 102 тонни вугілля, перевищивши норму в 14 разів. Зробив він це, як офіційно називалося, за рахунок правильного розподілу праці.
Радянська пропаганда вміло використала новаторство Стаханова під час індустріалізації. По всій країні невдовзі поширилася слава про подвиг гірника, а з ним – і масовий рух на перевиконання норм, який згодом почали називати стахановським.
Стахановцями хотіли бути не всі
Втім, послідовникам Стаханова працювалося і жилося не досить комфортно, каже луганський історик Володимир Семистяга. Через норми, які виконували й перевиконували стахановці, доводилося більше працювати й іншим, а це хотіли робити далеко не всі.
«З’ясувалося, що можна ось так працювати гарно, що норми можна збільшити вдвічі, тобто почалася інтенсифікація праці. І тоді гірники, робітники почали бити оцих стахановців», – стверджує історик.
Згодом багато хто зі стахановців потрапив під сталінські репресії, та й сам рух на третю п’ятирічку поступово почав вмирати.
Пропаганда підняла Олексія Стаханова на вершину слави, однак згодом радянська влада про Стаханова забула. Сам шахтар-герой залишився один, почав випивати і помер у психіатричній лікарні.
Нині ж деякі історики звертають увагу, що подвиг Стаханова належав не одній людині, а команді гірників. Адже тодішні норми були розраховані на те, що шахтар, пройшовши ділянку лави, сам мав зміцнити її дерев’яними кріпленнями; Стаханов же тільки рубав вугілля й записував собі все нові тонни, а лаву за ним зміцнювала ціла бригада кріпильників, які відтак норму видобутку вугілля взагалі не виконували.
Шахтарський ювілей на тлі закритих шахт
Цікаво, що у самому місті Стаханові не залишилося жодної працюючої шахти. А колишні гірники «по-стахановському» працюють тепер на нелегальних копанках.
Відзначення такого ювілею – це лише ностальгія за минулим, вважає Володимир Семистяга. «Ми ж не будемо приховувати, що у нас до влади прийшли колишні комсомольці, комуністи. Вони знають історію? Ні. Вони знають те, що їм вбивали в голову, тлумачили, що це епохально – «Молода гвардія», стахановський рух», – каже він.
А місто має від такого свята комерційний зиск. Місцева влада розраховує отримати гроші на благоустрій вулиць, ремонт музею та будинку культури, де відбудуться основні урочистості.
