Саміти угруповань восьми і двадцяти провідних економік світу кінцем цього тижня в Канаді постануть перед непростим завданням подолати глибокі розбіжності між одними з найпотужніших гравців – США, з одного боку, і Європою, а на європейському континенті в першу чергу Німеччиною чи Великою Британією, з іншого.
Американський економіст Річард Паркер, професор Гарвардського університету у США, звертає увагу на цілу низку таких розбіжностей. Одна з них – спосіб скорочення значних бюджетних дефіцитів: адміністрація США домагається, щоб європейці не робили цього надто швидко, бо побоюється, що різке скорочення негативно вплине на стимулювання економічного зростання, каже фахівець.
«Нинішня адміністрація (США) хоче дуже легкого регулювання фінансових ринків, бо вбачає в фінансовому секторі двигун нового значного економічного зростання американської економіки і всередині країни, і у світовому масштабі. Європейці ж радше вважають, що така модель легкого регулювання ризикує викликати нові провали на Вол-Стріт протягом наступного десятиліття, й кажуть: ми, європейці, мусили сплатити значну частку ціни за це й хочемо суворішого регулювання», – наводить економіст дальшу розбіжність щодо ролі урядів у керівництві економічним відродженням.
Іще один із таких суперечливих моментів – необхідний обсяг регулювання діяльності навіть таких специфічних фінансових інституцій, як офшорні банки, що їх зазвичай пов’язують із різноманітними фінансовими спекуляціями.
Великі розбіжності проти великих очікувань
Ці та інші схожі моменти з цілком різними позиціями двох континентів можуть бути пов’язані не тільки з економічними, а й якоюсь мірою з культурними особливостями. У США, наприклад, мають за пріоритет особисту свободу, Європа ж переважно робить наголос на колективній відповідальності.
Усі вони можуть перетворити два послідовні і, власне кажучи, взаємно пов’язані саміти, що відбуватимуться в околицях канадського Торонто і в самому місті від п’ятниці до неділі, на можливі драматичні події.
Напруженість посилює ще й те, що громадськість добре знає про ці розбіжності, і учасники обох самітів опиняються під тиском необхідності довести правду своєї позиції й досягти свого успіху в час, коли терплячість громадськості навколо подолання економічної кризи збігає.
Саміти один за одним
Лідери «Групи восьми» – семи промислово найрозвиненіших країн світу й долученої до них через її політичну вагу Росії – починають свою зустріч у п’ятницю в містечку Гантсвіллі в провінції Онтаріо, за пару годин шляху автом на північ від головного міста провінції Торонто.
Закінчивши свій саміт опівдні в суботу, вони переїдуть до Торонто, де ввечері цього дня і в неділю до них долучаться лідери інших членів «Групи двадцяти».
«Група восьми» об’єднує США, Велику Британію, Німеччину, Францію, Канаду, Італію, Японію, а також Росію.
До «Групи двадцяти» належить, крім них, іще низка найпередовіших економік із-посеред країн, що розвиваються, – також Австралія, Аргентина, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Мексика, Південна Африка, Південна Корея, Саудівська Аравія й Туреччина; двадцятим членом є Євросоюз як єдине ціле, хоча в «двадцятці» кілька з його членів представлені окремо.
Досі такі саміти не проводили один за одним.
Власне, «Група двадцяти» від свого відносно недавнього створення досі провела лише три саміти, і всі вони закінчувалися переважно деклараціями про єднання, а не реальними кроками.
Водночас це об’єднання представляє приблизно 90 відсотків від усієї світової економіки.
Американський економіст Річард Паркер, професор Гарвардського університету у США, звертає увагу на цілу низку таких розбіжностей. Одна з них – спосіб скорочення значних бюджетних дефіцитів: адміністрація США домагається, щоб європейці не робили цього надто швидко, бо побоюється, що різке скорочення негативно вплине на стимулювання економічного зростання, каже фахівець.
«Нинішня адміністрація (США) хоче дуже легкого регулювання фінансових ринків, бо вбачає в фінансовому секторі двигун нового значного економічного зростання американської економіки і всередині країни, і у світовому масштабі. Європейці ж радше вважають, що така модель легкого регулювання ризикує викликати нові провали на Вол-Стріт протягом наступного десятиліття, й кажуть: ми, європейці, мусили сплатити значну частку ціни за це й хочемо суворішого регулювання», – наводить економіст дальшу розбіжність щодо ролі урядів у керівництві економічним відродженням.
Іще один із таких суперечливих моментів – необхідний обсяг регулювання діяльності навіть таких специфічних фінансових інституцій, як офшорні банки, що їх зазвичай пов’язують із різноманітними фінансовими спекуляціями.
Великі розбіжності проти великих очікувань
Ці та інші схожі моменти з цілком різними позиціями двох континентів можуть бути пов’язані не тільки з економічними, а й якоюсь мірою з культурними особливостями. У США, наприклад, мають за пріоритет особисту свободу, Європа ж переважно робить наголос на колективній відповідальності.
Усі вони можуть перетворити два послідовні і, власне кажучи, взаємно пов’язані саміти, що відбуватимуться в околицях канадського Торонто і в самому місті від п’ятниці до неділі, на можливі драматичні події.
Напруженість посилює ще й те, що громадськість добре знає про ці розбіжності, і учасники обох самітів опиняються під тиском необхідності довести правду своєї позиції й досягти свого успіху в час, коли терплячість громадськості навколо подолання економічної кризи збігає.
Саміти один за одним
Лідери «Групи восьми» – семи промислово найрозвиненіших країн світу й долученої до них через її політичну вагу Росії – починають свою зустріч у п’ятницю в містечку Гантсвіллі в провінції Онтаріо, за пару годин шляху автом на північ від головного міста провінції Торонто.
Закінчивши свій саміт опівдні в суботу, вони переїдуть до Торонто, де ввечері цього дня і в неділю до них долучаться лідери інших членів «Групи двадцяти».
«Група восьми» об’єднує США, Велику Британію, Німеччину, Францію, Канаду, Італію, Японію, а також Росію.
До «Групи двадцяти» належить, крім них, іще низка найпередовіших економік із-посеред країн, що розвиваються, – також Австралія, Аргентина, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Мексика, Південна Африка, Південна Корея, Саудівська Аравія й Туреччина; двадцятим членом є Євросоюз як єдине ціле, хоча в «двадцятці» кілька з його членів представлені окремо.
Досі такі саміти не проводили один за одним.
Власне, «Група двадцяти» від свого відносно недавнього створення досі провела лише три саміти, і всі вони закінчувалися переважно деклараціями про єднання, а не реальними кроками.
Водночас це об’єднання представляє приблизно 90 відсотків від усієї світової економіки.
