Бонапартисти, звичайно, на мене образяться. Які перемоги здобув Віктор Янукович і з якої Ельби він дістався, щоб заслужити це ім’я? Які такі великі справи він сотворив за свої сто днів?
А я вам скажу, що на Англію, Австрію, Прусію, Росію, на армії могутньої коаліції був потрібний великий Наполеон Бонапарт, а на жалюгідних совків, які не знають власної української мови і віддали голоси – за Януковича, а душу – привидові покійного СРСР, які простягають руку за російськими подачками як за милостинею, на вічних лизак і блюдолизів, які прагнуть бачити іноземний флот колишніх колонізаторів у своїх портах, досить і Наполеона Януковича.
Адже Україна пропала вже навіть не як швед під Полтавою. Шведи і гетьман Мазепа принаймні воювали з Петром І. Україна пропала як швед без Полтави, як завжди пропадали раби, які навіть не вміють повстати з якимось Віктором Андрійовичем Спартаком (Ющенком). Україна пропала ганебно, без бою, без Майдану. Пропала в першому турі, в другому – пропала також; пропала на виборах прем’єр-міністра в Раді (вибрали найбільш прорадянського); пропала на голосуванні про укорінення Чорноморського флоту в Криму; пропала на питанні про відмову від приєднання до НАТО.
Хоча ніхто особливо і не домагався позбавити Україну її радянської невинності, НАТО – це вибір для сильних, розумних і вільних. Для антирадянських. Грузія готова вступити туди хоч завтра. Щільними лавами. А Естонія, Латвія й Литва вже там. Туди ж гарним темпом просувається й Молдова. Принаймні вона хоче жити без комуністів, але з Придністров’ям. Добре передчуття.
Пора б усім колишнім колоніям СРСР зібратись і скласти реєстр усього добра, розкраденого злодіями (тобто радянськими і пострадянськими військами). Абхазія, Самачабло (Південна Осетія), Придністров’я… А фінський Виборг плюс енна кількість кілометрів у квадраті? А японські острови? А ті крихти, які відщепили від крихітної Естонії радянські пацюки?
Україна втрачає найбільше з усіх. Вона втрачає честь, національну ідентичність, гідність, державу, європейське майбутнє. За 100 днів українська хатинка розвернулась до путінської Росії передом, а до Заходу – задом.
Поневолити – поневолять. А ось чи нагодують? Достоєвський з Великим Інквізитором нічого не обіцяли. Де реформи? Від 1991 року минуло 19 років. Булки ростуть не на деревах, галушки – не в горщиках, сир добувають не з вареників, а сала з путінських і януковичівських обіцянок багато не накраєш. Совок – він і в Африці совок, не те що в Україні.
Російська мова в руках Кремля стане не знаряддям просвіти, а знаряддям покарань. Вона не те що до Києва доведе, а й до Москви.
Тепер в України будуть активно відбирати Крим. В українців, у росіян, у греків, у євреїв, у кримських татар. Ким вони почувалися всі ці роки? Радянським народом?
Адже Чорноморського флоту севастопольці й узагалі кримчани могли позбавитись і без рішення Ради. Повна блокада кораблів: економічна і моральна. Ні води, ні їжі, ні електрики. Хай Росія все возить танкерами. Зійде екіпаж на берег – бойкот. Ні щось купити, ні закусити, ні випити, ні з дівчиною потанцювати. Хто б погодився служити на таких арештантських баржах?
Росія прибрала б флот, сама б прибрала. Пливли б ці корита собі любенько. А якщо Севастополь і Крим цього не роблять, то, виходить, вони хочуть, щоб флот лишився.
До речі, про що думають кримські татари ? Їхній півострів буде стерегти чужий флот, і для повторної депортації того, що залишилось від їхнього народу, достатньо трюмів, які є. Повторюється історія, описана Василем Аксьоновим у його великому романі «Острів Крим».
Союз Загальної Згуби. Захотілося об’єднатися з чекістами, з Луб’янкою, з ядерними боєголовками і з колючим дротом. Ну що ж, свободу насильно ніхто не нав’язує. Була б шия, а хомут уже знайшовся.
Україна продає Вітчизну за балон газу. Сочевична юшка може набувати різних облич, головне – відмова від самого себе, від першородності. Здається, що за Юлію Тимошенко голосували в першому турі не тільки прихильники незалежності, але й прихильники дармових харчів. (Не було треба обіцяти золоті гори і ріки, повні горілки).
Чому ж, панове виборці, ви не голосували за Віктора Ющенка, за людину, яка вам повернула історичну пам’ять: гордість за ОУН, УПА, за Степана Бандеру? Та країна, де Степан Бандера не вважається героєм, – не Україна. Або Роман Шухевич, або Сталін. Вибирайте між Україною й Малоросією.
Зараз є тільки дві можливості. Варіант 1: Ющенко, Тимошенко, БЮТ, «Наша Україна» врешті домовляться, прихоплять із собою Яценюка і далі за пунктами: Майдан. Імпічмент Януковича. Його арешт і суд над ним за національну зраду (щоб інші зрадники притихли). Нові вибори. Денонсація договору про Чорноморський флот. Люстрація, заборона компартії за підривну діяльність на користь Росії. Перші реформи. Вступ до НАТО і ЄС. Якщо Україна це потягне. Якщо не потягне цього зараз, значить, не потягне ніколи. 19 років минули даремно.
Варіант 2. Тоді потрібно рятувати те, що ще можна врятувати: Західну Україну зі столицею у Львові. Проводити поіменний референдум про відокремлення, створювати цивілізовану західну державу. Працювати як «папа Карло». Тоді прийде процвітання, повернуться і голодний Крим зі Східною Україною. Наочність – золоте правило дидактики. Западенський ситий гусак переважить схудлого (і до того часу общипаного) російського орла.
Статтю в перекладі на українську взято з інтернет-видання «Грані.ру»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
А я вам скажу, що на Англію, Австрію, Прусію, Росію, на армії могутньої коаліції був потрібний великий Наполеон Бонапарт, а на жалюгідних совків, які не знають власної української мови і віддали голоси – за Януковича, а душу – привидові покійного СРСР, які простягають руку за російськими подачками як за милостинею, на вічних лизак і блюдолизів, які прагнуть бачити іноземний флот колишніх колонізаторів у своїх портах, досить і Наполеона Януковича.
Адже Україна пропала вже навіть не як швед під Полтавою. Шведи і гетьман Мазепа принаймні воювали з Петром І. Україна пропала як швед без Полтави, як завжди пропадали раби, які навіть не вміють повстати з якимось Віктором Андрійовичем Спартаком (Ющенком). Україна пропала ганебно, без бою, без Майдану. Пропала в першому турі, в другому – пропала також; пропала на виборах прем’єр-міністра в Раді (вибрали найбільш прорадянського); пропала на голосуванні про укорінення Чорноморського флоту в Криму; пропала на питанні про відмову від приєднання до НАТО.
Хоча ніхто особливо і не домагався позбавити Україну її радянської невинності, НАТО – це вибір для сильних, розумних і вільних. Для антирадянських. Грузія готова вступити туди хоч завтра. Щільними лавами. А Естонія, Латвія й Литва вже там. Туди ж гарним темпом просувається й Молдова. Принаймні вона хоче жити без комуністів, але з Придністров’ям. Добре передчуття.
Пора б усім колишнім колоніям СРСР зібратись і скласти реєстр усього добра, розкраденого злодіями (тобто радянськими і пострадянськими військами). Абхазія, Самачабло (Південна Осетія), Придністров’я… А фінський Виборг плюс енна кількість кілометрів у квадраті? А японські острови? А ті крихти, які відщепили від крихітної Естонії радянські пацюки?
Україна втрачає найбільше з усіх. Вона втрачає честь, національну ідентичність, гідність, державу, європейське майбутнє. За 100 днів українська хатинка розвернулась до путінської Росії передом, а до Заходу – задом.
Поневолити – поневолять. А ось чи нагодують? Достоєвський з Великим Інквізитором нічого не обіцяли. Де реформи? Від 1991 року минуло 19 років. Булки ростуть не на деревах, галушки – не в горщиках, сир добувають не з вареників, а сала з путінських і януковичівських обіцянок багато не накраєш. Совок – він і в Африці совок, не те що в Україні.
Російська мова в руках Кремля стане не знаряддям просвіти, а знаряддям покарань. Вона не те що до Києва доведе, а й до Москви.
Тепер в України будуть активно відбирати Крим. В українців, у росіян, у греків, у євреїв, у кримських татар. Ким вони почувалися всі ці роки? Радянським народом?
Адже Чорноморського флоту севастопольці й узагалі кримчани могли позбавитись і без рішення Ради. Повна блокада кораблів: економічна і моральна. Ні води, ні їжі, ні електрики. Хай Росія все возить танкерами. Зійде екіпаж на берег – бойкот. Ні щось купити, ні закусити, ні випити, ні з дівчиною потанцювати. Хто б погодився служити на таких арештантських баржах?
Росія прибрала б флот, сама б прибрала. Пливли б ці корита собі любенько. А якщо Севастополь і Крим цього не роблять, то, виходить, вони хочуть, щоб флот лишився.
До речі, про що думають кримські татари ? Їхній півострів буде стерегти чужий флот, і для повторної депортації того, що залишилось від їхнього народу, достатньо трюмів, які є. Повторюється історія, описана Василем Аксьоновим у його великому романі «Острів Крим».
Союз Загальної Згуби. Захотілося об’єднатися з чекістами, з Луб’янкою, з ядерними боєголовками і з колючим дротом. Ну що ж, свободу насильно ніхто не нав’язує. Була б шия, а хомут уже знайшовся.
Україна продає Вітчизну за балон газу. Сочевична юшка може набувати різних облич, головне – відмова від самого себе, від першородності. Здається, що за Юлію Тимошенко голосували в першому турі не тільки прихильники незалежності, але й прихильники дармових харчів. (Не було треба обіцяти золоті гори і ріки, повні горілки).
Чому ж, панове виборці, ви не голосували за Віктора Ющенка, за людину, яка вам повернула історичну пам’ять: гордість за ОУН, УПА, за Степана Бандеру? Та країна, де Степан Бандера не вважається героєм, – не Україна. Або Роман Шухевич, або Сталін. Вибирайте між Україною й Малоросією.
Зараз є тільки дві можливості. Варіант 1: Ющенко, Тимошенко, БЮТ, «Наша Україна» врешті домовляться, прихоплять із собою Яценюка і далі за пунктами: Майдан. Імпічмент Януковича. Його арешт і суд над ним за національну зраду (щоб інші зрадники притихли). Нові вибори. Денонсація договору про Чорноморський флот. Люстрація, заборона компартії за підривну діяльність на користь Росії. Перші реформи. Вступ до НАТО і ЄС. Якщо Україна це потягне. Якщо не потягне цього зараз, значить, не потягне ніколи. 19 років минули даремно.
Варіант 2. Тоді потрібно рятувати те, що ще можна врятувати: Західну Україну зі столицею у Львові. Проводити поіменний референдум про відокремлення, створювати цивілізовану західну державу. Працювати як «папа Карло». Тоді прийде процвітання, повернуться і голодний Крим зі Східною Україною. Наочність – золоте правило дидактики. Западенський ситий гусак переважить схудлого (і до того часу общипаного) російського орла.
Статтю в перекладі на українську взято з інтернет-видання «Грані.ру»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
