– Пане посол, на вихідних у Бельгії відбудуться парламентські вибори. Чого від них чекати українцям?
– Швидше за все, після цього волевиявлення у Бельгії відбудеться чергова конституційна реформа. Дехто у Фландрії радить, щоб Бельгія рухалася від федерального до конфедеративного устрою. Це означає, що компетенції федеральних органів обмежать, натомість більшою владою наділять регіони. Щодо таких країн, як Україна, то закордонна політика Бельгії не зміниться, до того ж, вона збігається з політикою ЄС. Ми сподіваємося незабаром підписати договір про асоціацію.
– Всіх цікавить дата підписання цієї угоди.
– Бельгія у цьому питанні солідарна з іншими країнами-членами ЄС, що угода має бути амбітною, особливо у питанні безвізового режиму та лібералізації економіки. І коли ми кажемо, що ми б хотіли підписати угоду до кінця року, ми просто хочемо бачити поступ у переговорах.
– Яка, на Вашу думку, найбільша проблема діалогу про безвізовий режим?
– Існує перелік реформ, які необхідно здійснити. Ці реформи пов’язані із облаштуванням кордонів та стандартизацією документів (біометричних паспортів). Можливо, наприкінці року ми підпишемо «Дорожню карту» безвізового режиму, який включатиме остаточні передумови для отримання безвізового режиму.
– Яка найбільша перешкода на цьому шляху?
– Одна з найбільших перешкод – це делімітація кордонів. Тому що для безвізового режиму важливий контроль кордонів, щоб запобігти нелегальній міграції.
– Що б Ви назвали найбільшим досягненням європейської інтеграції України і найбільшим викликом у цьому процесі?
– Найбільший прогрес – це посилення принципів правової держави та прав людини. Нещодавні президентські вибори пройшли добре. Чого ще бракує – це реальних реформ у сфері юстиції, економіки, енергетики, які б дозволили продовжити наближення України до ЄС. Якщо вона справді хоче мати доступ до європейського енергетичного ринку, необхідно ухвалити закон, який би забезпечував європейський рівень прозорості, що в майбутньому дозволить європейським компаніям інвестувати у цей сектор. Інша сфера, яка потребує реформ, – це співпраця з Міжнародним валютним фондом. Вже багато тижнів ведуться переговори щодо відновлення угоди stand-by, яка зможе розблокувати кошти, щоб підтримати Україну в ситуації бюджетного дефіциту. Європейський Союз теж може надати понад 500 мільйонів євро. Але щоб отримати ці кошти, Україна повинна почати здійснювати реформи. Ми уважно послухали нещодавній виступ Президента Віктора Януковича та його заяви щодо реформ, а зараз будемо уважно слідкувати за їхнім виконанням.
– Чи чули Ви заяви, що українська газотранспортна система буде модернізуватися без участі ЄС?
– Із цього приводу проводяться переговори і Україна отримала пропозиції від європейської сторони. Але це суверенне право України вирішувати, як вона буде модернізувати газотранспортну систему. Ринок відкритий, і українці будуть вибирати, який партнер найнадійніший і відповідає українським інтересам.
– Як Ви оцінюєте ситуацію зі свободою слова в Україні?
– Ми за цим уважно слідкуємо. Зрозуміло, що для всіх країн-членів ЄС існує червона лінія, яку не слід переступати. Я думаю, що український уряд це усвідомлює. З боку українського Президента та уряду ми почули запевнення, що проблеми будуть розв’язані, але ми також дослухаємося і до журналістів та представників громадських організацій, які діляться з нами своїми труднощами та занепокоєннями.
– У Ваших попередніх виступах Ви зазначали, що ЄС та НАТО мають спільні цінності. Чи означає це, що Україна має увійти в обидві організації?
– Цим я хотів сказати, що велика частина роботи, яку треба зробити, щоб увійти в ЄС, – це та ж сама робота, яку треба виконати для вступу в НАТО. А щодо членства в Північноатлантичному альянсі, то це справа кожної країни. Сьогодні український уряд дав зрозуміти, що Україна більше не хоче увійти в альянс. Але це не виключає, що наступний уряд не повернеться до попереднього курсу.
– Як Ви оцінюєте той факт, що Річні програми співпраці з НАТО залишилися і за нової влади?
– Справді, ці програми задумані для країн, які хочуть стати членами. Зараз український уряд має визначитися, що саме він хоче реалізувати у межах цих програм.
– В Україні точаться дискусії щодо двомовності, і часто звертаються до бельгійського прикладу. Які позитиви і негативи двомовності Ви б відзначили?
– Мовна ситуація у Бельгії визначена Конституцією і надає офіційний статус німецькій, французькій та фламандській мові, у нас заохочується вживання різних мов. Щоправда, у спілкуванні з державними органами, у Фландрії використовується фламандська, у Валонії – французька, в у Брюсселі – обидві мови. Існує такий собі «мовний кордон». Він закріплений юридично, але в реальності він зміщується. Наприклад, у передмістя Брюсселя, які формально належать Фландрії, переселяються франкомовні бельгійці і просять запровадити там другу мову спілкування з державними службами. Зараз у Бельгії відбувається дискусія, як вирішити цю проблему.
– На Вашу думку, чи створить якісь небезпеки введення в Україні другої державної мови?
– Я можу говорити лише за Бельгію. Моя рідна мова фламандська, впродовж довгого часу вона утискалась. Ми не могли нею вільно спілкуватися, відбулася «франконізація» Бельгїї. На початку XX століття почалася емансипація («звільнення») фламандців, і велику роль у цьому відіграла мова. Отже, розвиток мови для нас був дуже важливим, і ми б ніколи у Фландрії не прийняли французьку як другу офіційну.
– Від 1 липня 2010 року Бельгія перебирає головування в Європейському союзі. Які його пріоритети?
– Наші пріоритети, це по-перше, подолання фінансової та економічної кризи в нашому регіоні. Другий пакет включає боротьбу з бідністю та соціальну політику. Третій – це координація політики щодо надання притулку та співпраця між поліціями різних країн. І четвертий – це розширення ЄС. Вже багато років ведуться переговори з Туреччиною, і ми сподіваємося на поступ у цьому питанні, також, треба визначитися, як і коли відкривати переговори з Македонією. І крім цього, виникатимуть і актуальні питання, які треба буде вирішувати впродовж президентства.
– Яке бачення Бельгії щодо Європейського Союзу? Воно відрізняється від інших країн-членів?
– Бельгія, наприклад, виступає за поглиблення інтеграції (на відміну від розширення, – ред.). Отже, країни, які хочуть до нас вступити, повинні підтримувати такий підхід. Їм також необхідно прийняти все законодавство ЄС (так звані acquis communautaires), і через здійснення реформ проявити волю прийняти європейські цінності. Від України ми чекаємо не промов, а реформ. Ми сподіваємося, що впродовж наступних тижнів, влада на чолі з Миколою Азаровим візьметься до роботи і прийде із конкретними результатами, а ми у свою чергу зможемо надати Україні допомогу у здійсненні реформ.
– Президент Віктор Янукович уже 100 днів на своїй посаді, Микола Азаров теж уже якийсь час при владі. Ви кажете «наступними тижнями», на Вашу думку, їм не слід було почати працювати раніше?
– Ми з нетерпінням очікуємо реформ.
– Швидше за все, після цього волевиявлення у Бельгії відбудеться чергова конституційна реформа. Дехто у Фландрії радить, щоб Бельгія рухалася від федерального до конфедеративного устрою. Це означає, що компетенції федеральних органів обмежать, натомість більшою владою наділять регіони. Щодо таких країн, як Україна, то закордонна політика Бельгії не зміниться, до того ж, вона збігається з політикою ЄС. Ми сподіваємося незабаром підписати договір про асоціацію.
– Всіх цікавить дата підписання цієї угоди.
– Бельгія у цьому питанні солідарна з іншими країнами-членами ЄС, що угода має бути амбітною, особливо у питанні безвізового режиму та лібералізації економіки. І коли ми кажемо, що ми б хотіли підписати угоду до кінця року, ми просто хочемо бачити поступ у переговорах.
– Яка, на Вашу думку, найбільша проблема діалогу про безвізовий режим?
– Існує перелік реформ, які необхідно здійснити. Ці реформи пов’язані із облаштуванням кордонів та стандартизацією документів (біометричних паспортів). Можливо, наприкінці року ми підпишемо «Дорожню карту» безвізового режиму, який включатиме остаточні передумови для отримання безвізового режиму.
– Яка найбільша перешкода на цьому шляху?
– Одна з найбільших перешкод – це делімітація кордонів. Тому що для безвізового режиму важливий контроль кордонів, щоб запобігти нелегальній міграції.
– Що б Ви назвали найбільшим досягненням європейської інтеграції України і найбільшим викликом у цьому процесі?
– Найбільший прогрес – це посилення принципів правової держави та прав людини. Нещодавні президентські вибори пройшли добре. Чого ще бракує – це реальних реформ у сфері юстиції, економіки, енергетики, які б дозволили продовжити наближення України до ЄС. Якщо вона справді хоче мати доступ до європейського енергетичного ринку, необхідно ухвалити закон, який би забезпечував європейський рівень прозорості, що в майбутньому дозволить європейським компаніям інвестувати у цей сектор. Інша сфера, яка потребує реформ, – це співпраця з Міжнародним валютним фондом. Вже багато тижнів ведуться переговори щодо відновлення угоди stand-by, яка зможе розблокувати кошти, щоб підтримати Україну в ситуації бюджетного дефіциту. Європейський Союз теж може надати понад 500 мільйонів євро. Але щоб отримати ці кошти, Україна повинна почати здійснювати реформи. Ми уважно послухали нещодавній виступ Президента Віктора Януковича та його заяви щодо реформ, а зараз будемо уважно слідкувати за їхнім виконанням.
– Чи чули Ви заяви, що українська газотранспортна система буде модернізуватися без участі ЄС?
– Із цього приводу проводяться переговори і Україна отримала пропозиції від європейської сторони. Але це суверенне право України вирішувати, як вона буде модернізувати газотранспортну систему. Ринок відкритий, і українці будуть вибирати, який партнер найнадійніший і відповідає українським інтересам.
– Як Ви оцінюєте ситуацію зі свободою слова в Україні?
– Ми за цим уважно слідкуємо. Зрозуміло, що для всіх країн-членів ЄС існує червона лінія, яку не слід переступати. Я думаю, що український уряд це усвідомлює. З боку українського Президента та уряду ми почули запевнення, що проблеми будуть розв’язані, але ми також дослухаємося і до журналістів та представників громадських організацій, які діляться з нами своїми труднощами та занепокоєннями.
– У Ваших попередніх виступах Ви зазначали, що ЄС та НАТО мають спільні цінності. Чи означає це, що Україна має увійти в обидві організації?
– Цим я хотів сказати, що велика частина роботи, яку треба зробити, щоб увійти в ЄС, – це та ж сама робота, яку треба виконати для вступу в НАТО. А щодо членства в Північноатлантичному альянсі, то це справа кожної країни. Сьогодні український уряд дав зрозуміти, що Україна більше не хоче увійти в альянс. Але це не виключає, що наступний уряд не повернеться до попереднього курсу.
– Як Ви оцінюєте той факт, що Річні програми співпраці з НАТО залишилися і за нової влади?
– Справді, ці програми задумані для країн, які хочуть стати членами. Зараз український уряд має визначитися, що саме він хоче реалізувати у межах цих програм.
– В Україні точаться дискусії щодо двомовності, і часто звертаються до бельгійського прикладу. Які позитиви і негативи двомовності Ви б відзначили?
– Мовна ситуація у Бельгії визначена Конституцією і надає офіційний статус німецькій, французькій та фламандській мові, у нас заохочується вживання різних мов. Щоправда, у спілкуванні з державними органами, у Фландрії використовується фламандська, у Валонії – французька, в у Брюсселі – обидві мови. Існує такий собі «мовний кордон». Він закріплений юридично, але в реальності він зміщується. Наприклад, у передмістя Брюсселя, які формально належать Фландрії, переселяються франкомовні бельгійці і просять запровадити там другу мову спілкування з державними службами. Зараз у Бельгії відбувається дискусія, як вирішити цю проблему.
– На Вашу думку, чи створить якісь небезпеки введення в Україні другої державної мови?
– Я можу говорити лише за Бельгію. Моя рідна мова фламандська, впродовж довгого часу вона утискалась. Ми не могли нею вільно спілкуватися, відбулася «франконізація» Бельгїї. На початку XX століття почалася емансипація («звільнення») фламандців, і велику роль у цьому відіграла мова. Отже, розвиток мови для нас був дуже важливим, і ми б ніколи у Фландрії не прийняли французьку як другу офіційну.
– Від 1 липня 2010 року Бельгія перебирає головування в Європейському союзі. Які його пріоритети?
– Наші пріоритети, це по-перше, подолання фінансової та економічної кризи в нашому регіоні. Другий пакет включає боротьбу з бідністю та соціальну політику. Третій – це координація політики щодо надання притулку та співпраця між поліціями різних країн. І четвертий – це розширення ЄС. Вже багато років ведуться переговори з Туреччиною, і ми сподіваємося на поступ у цьому питанні, також, треба визначитися, як і коли відкривати переговори з Македонією. І крім цього, виникатимуть і актуальні питання, які треба буде вирішувати впродовж президентства.
– Яке бачення Бельгії щодо Європейського Союзу? Воно відрізняється від інших країн-членів?
– Бельгія, наприклад, виступає за поглиблення інтеграції (на відміну від розширення, – ред.). Отже, країни, які хочуть до нас вступити, повинні підтримувати такий підхід. Їм також необхідно прийняти все законодавство ЄС (так звані acquis communautaires), і через здійснення реформ проявити волю прийняти європейські цінності. Від України ми чекаємо не промов, а реформ. Ми сподіваємося, що впродовж наступних тижнів, влада на чолі з Миколою Азаровим візьметься до роботи і прийде із конкретними результатами, а ми у свою чергу зможемо надати Україні допомогу у здійсненні реформ.
– Президент Віктор Янукович уже 100 днів на своїй посаді, Микола Азаров теж уже якийсь час при владі. Ви кажете «наступними тижнями», на Вашу думку, їм не слід було почати працювати раніше?
– Ми з нетерпінням очікуємо реформ.
