У просторій майстерні Лілії Баб’як багато світла й картин. Кожний закуток заставлений полотнами, ескізами та іншим знаряддям для малярської праці. Тут художниця живе і працює.
Я застала її за малюванням акварелями римських краєвидів. Як розповідає Лілія, готові листівки місцевий замовник продаватиме за комерційними цінами. «Ці роботи багатоповторні, їх не назвеш мистецькими творами. Але крім цього, пишемо і власні картини та виставляємо і продаємо їх на виставках, їздимо на пленери по Італії», – розповідає Лілія Баб’як, колишній головний художник Глинянської килимової фабрики на Львівщині.
Вона радіє з того, що нарешті після 12 років життя у Римі, поселилася у великій кімнаті, де достатньо місця і для малярської роботи, і для того, щоб збиратися разом із колегами-земляками. Адже для творчої людини, продовжує художниця, важливе спілкування, обмін досвідом і підтримка.
Разом – ми сила
Після однієї спільної виставки художники вирішили, що настав час згуртуватися. Створили ініціативну групу з 5 п’яти осіб та статут організації, яку назвали спілка українських художників Італії «Оберіг». Поки що серед зацікавлених переважно випускники львівських мистецьких закладів, які працюють у різних стилях. Передбачають залучати і художників-аматорів.
«Для творчих людей взагалі необхідна так би мовити богемна група, яка дає поштовх для творчості, яка підтримує, – зауважує активістка осередку, художник-модельєр Лариса Іськів. – Тож ми вирішили створити таку маленьку спілку наших художників, до якої можна приєднуватися. Нині, коли українська громада встановлюється в Італії, потрібно створювати різні інституції».
Першочергові плани художників – організація виставкової діяльності і розпродажу робіт, участь у професійних конкурсах. Митці кажуть, що маючи офіційний статус, можна буде сподіватися на фінансову підтримку від місцевої влади. Наразі триває бюрократична робота стосовно офіційної реєстрації об’єднання.
Українську школу поважають
Скульптор Микола Швець переконаний, що об’єднуватися художникам треба, але він сумнівається у швидкій реалізації задуму. «У Римі ми можемо підпорядкoвуватися лише італійським правилам. Між собою можемо домовитися, що маємо спілку, але це зовсім нічого не дає. Це має бути культурна асоціація, і таким чином ми можемо брати участь у культурному житті столиці як персонально, так і від організації», – говорить пан Швець.
Серед українців є члени місцевих художніх асоціацій, декотрі залучені до роботи на престижних реставраційних об’єктах і відносно комфортно почуваються у професійному середовищі на чужині.
Тож чому постало питання про окрему українську спілку? «Є таке питання як патріотизм. Ми прагнемо об’єднання з нашими художниками, хочемо підтримати наших художників, і це також сприятиме просуванню українського мистецтва в Італії. Нашу школу тут поважають, і ми пишаємося тим», – каже художниця Лілія Баб’як.
Я застала її за малюванням акварелями римських краєвидів. Як розповідає Лілія, готові листівки місцевий замовник продаватиме за комерційними цінами. «Ці роботи багатоповторні, їх не назвеш мистецькими творами. Але крім цього, пишемо і власні картини та виставляємо і продаємо їх на виставках, їздимо на пленери по Італії», – розповідає Лілія Баб’як, колишній головний художник Глинянської килимової фабрики на Львівщині.
Вона радіє з того, що нарешті після 12 років життя у Римі, поселилася у великій кімнаті, де достатньо місця і для малярської роботи, і для того, щоб збиратися разом із колегами-земляками. Адже для творчої людини, продовжує художниця, важливе спілкування, обмін досвідом і підтримка.
Разом – ми сила
Після однієї спільної виставки художники вирішили, що настав час згуртуватися. Створили ініціативну групу з 5 п’яти осіб та статут організації, яку назвали спілка українських художників Італії «Оберіг». Поки що серед зацікавлених переважно випускники львівських мистецьких закладів, які працюють у різних стилях. Передбачають залучати і художників-аматорів.
«Для творчих людей взагалі необхідна так би мовити богемна група, яка дає поштовх для творчості, яка підтримує, – зауважує активістка осередку, художник-модельєр Лариса Іськів. – Тож ми вирішили створити таку маленьку спілку наших художників, до якої можна приєднуватися. Нині, коли українська громада встановлюється в Італії, потрібно створювати різні інституції».
Першочергові плани художників – організація виставкової діяльності і розпродажу робіт, участь у професійних конкурсах. Митці кажуть, що маючи офіційний статус, можна буде сподіватися на фінансову підтримку від місцевої влади. Наразі триває бюрократична робота стосовно офіційної реєстрації об’єднання.
Українську школу поважають
Скульптор Микола Швець переконаний, що об’єднуватися художникам треба, але він сумнівається у швидкій реалізації задуму. «У Римі ми можемо підпорядкoвуватися лише італійським правилам. Між собою можемо домовитися, що маємо спілку, але це зовсім нічого не дає. Це має бути культурна асоціація, і таким чином ми можемо брати участь у культурному житті столиці як персонально, так і від організації», – говорить пан Швець.
Серед українців є члени місцевих художніх асоціацій, декотрі залучені до роботи на престижних реставраційних об’єктах і відносно комфортно почуваються у професійному середовищі на чужині.
Тож чому постало питання про окрему українську спілку? «Є таке питання як патріотизм. Ми прагнемо об’єднання з нашими художниками, хочемо підтримати наших художників, і це також сприятиме просуванню українського мистецтва в Італії. Нашу школу тут поважають, і ми пишаємося тим», – каже художниця Лілія Баб’як.