Роман Скрипін: У нас сьогодні в гостях Руслана Лижичко. Наша розмова відбувається перед від’їздом Руслани до США. Але спочатку біографія співачки.
Руслана Лижичко, біографічна довідка
Руслана Лижичко народилася у Львові. Музикою займається з чотирьох років. Співала в гурті «Оріон», дитячому ансамблі «Посмішка».
У 1995 році закінчила Львівську консерваторію імені Лисенка за спеціальністю «диригент, піаністка».
Руслана - одна з найвідоміших поп-співачок України. Працювала звукорежисером на «Радіо Люкс». Тоді ж стала співзасновником «Студії звукозапису Люксен», за рік - заступником директора.
Свого часу Руслана стала лауреатом Всеукраїнського фестивалю сучасної та естрадної музики «Червона Рута». Рік по тому завоювала Гран-прі Всеукраїнського телефестивалю популярної музики «Мелодія». Перемогла на міжнародному фестивалі «Слов'янський базар» у Вітебську. Лауреат премій «Людина року», «Співачка року», «Золота жар-птиця», «Кришталевий лев».
У 2004 році стала переможницею міжнародного конкурсу «Євробачення» у Стамбулі, виконавши пісню «Wild Dances». Цього ж року отримала премію «World Music Awards» в номінації «Найбільша кількість проданих дисків українського виконавця в світі». Тоді ж удостоєна звання Народної артистки України. За рік до перемоги на «Євробаченні» отримала «Платиновий диск» за обсяги продажів альбому «Дикі танці».
Руслана Лижичко була радником Прем’єр-міністра України Віктора Януковича на громадських засадах, послом доброї волі від України в ЮНІСЕФ. Була обрана народним депутатом України від блоку «Наша Україна». Працювала головою Підкомітету з питань інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції Комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції.
Після складання мандату народного обранця знову сфокусувала свої зусилля на творчості. Нещодавно підписала контракт із американською продюсерською компанією «Warner». Один із нових проектів Руслани – дует з американським репером T'Pain.
Замужем. Її чоловік – Олександр Ксенофонтов, продюсер.
Роман Скрипін: Руслано, що це за від’їзд? Це еміграція?
Руслана Лижичко: Ні, у нас раз на півроку відбуваються різного плану запрошення. Були поодинокі концерти, але дуже успішні. Були концерти під Нью-Йорком минулого року, де було продано близько 7,5 тисяч квитків. Дуже успішним був концерт у Канаді, продали більше 10 тисяч квитків. Це серйозні комерційні прецеденти.
Цього разу підключаються американські промоутери, які пропонують організувати все в логічний великий тур, щоб це не виглядало локально, виключно для української діаспори.
– Місця, які ти назвала, це місця помешкань українців.
– Так, це якраз і були великі українські фестивалі. Зокрема, ми дали концерт у Чікаго, в дуже престижному залі. Мою фотографію повісили поруч з B. B. King й іншими відомими артистами. Ця стіна знімків призначалась не для тих, хто тут виступав, а для тих, хто дав комерційно успішні концерти, коли був хороший надприбуток, коли прийшло багато людей, купили багато квитків.
Незважаючи на те, що це був зал у казино, куди не змогли потрапити мої основні прихильники віком до 21 року (там є певні закони), але це був комерційно успішний концерт.
З Америкою у мене складається серйозна співпраця. Вже протягом 5 років ми співпрацюємо з різними американськими продюсерами
– Але ж можна назвати прізвище. Хтось ж вивів леді Гага на те місце, де вона зараз перебуває. Це світова супер-зірка. Але зараз не про це.
– Я можу тільки сказати, що працюватиму з музикантом, з яким працює з Katy Perry і Black Eyed Peas, це хороший рівень. Але це експерименти. Буде також задіяний вокаліст, який вчив співати Майкла Джексона. Але тим не менше, все залежить від тебе, ти повинен приїхати зі своїми ідеями, чітко маєш знати, що ти хочеш. Інакше, тебе просто поламають або зроблять продукт, який буде нецікавий.
– Американці вміють робити зірок. Це ж треба визнати. Це шоу-бізнес.
– Хто у вас формує?
– Я, не повіриш.
– Я знаю безліч випадків, коли до самого виконавця прислухаються дуже мало.
– Мені після «Євробачення» зателефонував дуже відомий продюсер, це був перший продюсер Брітні Спірз Лу Перлман. Він запропонував мені серйозний контракт і був впевнений, що я повинна в цю мить втратити свідомість.
Але мені запропонували відмовитись від свого стилю і зробити виключно те, що він мені скаже. На що я відповіла, що мене в такому разі не цікавить американська кар’єра.
– А що з українським ринком, якщо подались до Америки? В Україні ресурси вже вичерпані?
Молода аудиторія, мені здається, просто не сформована, вона не має широкого вибору в музиці. Вона має виключно той вибір, який їй пропонує радіо та телебачення. А це, як правило, гламурна музика.
– Давай будемо справедливими, це якраз не гламурна музика, а проплачена. Радіо і телебачення беруть в ротацію тих, хто за це платить гроші.
– Переважно стилістика гламурна. Одні це називають «тазік-олів’є», інші називають це «поющіє труси». Хто як хоче, так хай називає. Я називаю цю стилістику більш гламурною.
У нас різноманітні стилі не розвиваються в музиці. Я не знаю, чому. У нас немає джазу, у нас немає класики, у нас немає фолку розвинутого. Це не поставлено на комерційний рівень. У нас виключно йде поп-музика, з’являються іноді трохи рок. Хіп-хоп та RnB я не беру до уваги.
Мені постійно дорікають, скільки ти можеш співати ті коломийки, давай переходь на щось дуже стильне, маючи на увазі цей гламурний стиль.
– Все ж таки повертаюсь до України. Останнім часом я не бачу шаленої популярності Руслани в Україні.
– Ми постійно є в ротаціях.
– Якщо ввімкнути музичну радіохвилю чи музичний телеканал, там звертаєш увагу, що протягом певного часу все повторюється, як шарманка. Руслани останнім часом я там не бачив.
– Ти помиляєшся. Нас дуже багато в ротаціях на різних радіостанціях України. Це на «Нашому радіо», на «Гала» радіо. Основні радіостанції крутять і старі «Wild dances», і «Дикі танці», і «Коломийку», і «Відлуння мрій». В даний момент у мене в ротації є пісня «Я йду за тобою», це романтична лірична пісня, її дуже давно від мене чекали. Якраз дали в ротацію. Ми просто кліп не зняли, тому можливо радіо-ротація без кліпу не дуже помітна.
Ми дуже активні були на Різдво, викинули кілька різдвяних синглів, так само в ротації саме в цьому році. Зробили цікавий різдвяний плес, це безпосередньо гуцульська пісня.
Тобі важко помітити щось яскраве, тому що важко переплюнути тодішні ротації «Диких танців» під час «Євробачення». Оскільки того було тоді дуже забагато, я вважаю, що зараз є нормально помірна присутність.
В мене був дуже успішний тур рік тому, навіть два тури ми зробили в Україні. При чому найуспішніший концерт був у Симферополі. Я дуже здивувалась. Там на площі зібралось більше 40 тисяч людей, для мене це було дуже неочікувано. Потім ми зробили зимовий тур. Після цього я почала займатись новим проектом. Зараз я готую новий альбом.
А «Wild energy» дістав свої регалії після «Wild dances», а може й не такі, які «Дикі танці», але принаймні це був перший і єдиний світовий реліз українського артиста, коли ми підписали контракт з Warner. І відбувся реліз від Канади до Кореї.
– Дехто з критиків зауважує, що Руслана з 2004 року, з «Євробачення» не помінялась, ми бачимо ті ж самі костюми, те ж гей-гей. Все моторне, з одного боку, а з іншого, воно мало відмінне від переможної пісні на «Євробаченні».
– «Wild energy» проект спеціально був закладений як абсолютно протилежний проект. Ми зробили спеціально кооперацію з нашими найкращими фантастами Сергієм та Марією Дяченко. Була написана книга, закладена гарна історія. Ця книжка, до речі, стала бестселером, дуже гарно в Україні купувалась. Якраз за мотивами цього роману був поставлений увесь проект.
Ця фентезі дуже гарно спрацювала на сцені, дуже цікаві костюми, дуже цікаві реквізити. Це було, на жаль, презентовано не в Україні. Прем’єра відбулась в Баку, в Канаді, Кореї, це було двічі на «Євробаченні» – в Белграді і в Москві – потім це було всюди, крім України.
– Може Україну треба було чимось шокувати? Наприклад, зовсім інша зачіска, манера виконання.
– Я взагалі не дуже люблю ці розборки, чому щось там повторюється чи щось змінюється. Кардинально змінитися все одно дуже важко.
– Чому? Ми маємо досвід Руслани, яка свого часу помінялась. Старші люди можуть згадати пісню «Принцеса». Було багато романтичних пісень.
– У «Дикій енергії» була спроба зробити багато різних за стилістикою треків, вони не були подібні на «Дикі танці». Коли ми закінчували концерт, я бачила по очах людей, що всі хотіли, аби я одягнула шкіру, взяла батіг і заспівала нарешті коломийку. І цим закінчувався кожен концерт.
Коли я зрозуміла, що поламати аудиторію не тільки в Україні, а й усьому світі, мені не вдається. Я зрозуміла, що під кінець концерту таки треба брати шкіру і брати батіг.
– Але хтось же дихає в потилицю з нової генерації виконавців?! Є відчутний подих чи ні? Тому що якщо не змінюватись, ти перестаєш бути популярним, тому що ти є законсервованим в тому стані, і тебе сприймають як Руслану Лижичко зразка 2004 року. А тут хтось новий є і пропонує щось нове.
Я знаю, як історично деякі мої колеги відносяться до концертного графіку. Якщо в них немає 10 концертів за місяць, це вже б’ється нереальна істерика і тривога. Мене задовольняє до 5 концертів на місяць, але можливість працювати в студії при цьому і шукати нові експерименти.
І в Лос-Анджелес я лечу (як часто літала в інші країни) не для того, щоб попрацювати з престижними іменами для пафосу, щоб приїхати в Україну і для преси понти поганяти, а саме, щоб попрацювати саме з цими музикантами, тому що вони можуть для моєї музики, для моїх експериментів щось додати.
Єдине, що можливо не вдається переплюнути власний стиль. Тому що «Дикі танці» був яскравим стилем. Так само, як колись від Boney M важко було відрізнити Eruption, здавалось, що у Джексона всі пісні подібні.
– Джексон взагалі, з моєї точки зору, нудний. Це одна й та ж пісня, розтягнута в часі.
– От бачиш, а з точки зору музики там є різні біти, зведені звуки.
– Але ми бачимо зовнішню зміну, зміну подачі. Що кажемо про Джексона, те ж можемо сказати про Мадонну, в якої є грандіозне шоу.
– У мене специфічне ставлення до Мадонни. Попри все, що в неї грандіозне шоу, крім La bonitta, мені її нічого не подобається.
– Поговоримо про «Євробачення-2010», яке відбудеться якраз під час виходу нашої програми. І ми на сьогоднішній день не знаємо, хто переможе.
– Там небагато комбінацій. В принципі, вже рейтинги вибудувались.
– Від України їде Alyosha. Сценічне ім’я з’явилось як пилип із конопель. Чудова дівчина, смішна історія з Василем Лазаровичем. Чому у нас «Євробачення» перетворилось у певний фетиш, коли щоразу є скандал з обранням того, хто там виступатиме. Таке враження, що там медом помазано, і після твого успіху автоматично мав би той, хто туди їде, нібито перемагати. Так люди б’ються за це місце.
Хоча коли їхала Руслана Лижичко, ніхто не був впевнений, що перемога буде за Україною. Не заради цього Україна їхала на «Євробачення».
– Тому що воно створене на кшталт музичних олімпійський ігор. Це представлення країн, пісні.
– Абсолютно правильно. Хто видихнеться, а хто добіжить. Обговорити, а той такий, а та така. Це завжди було, є і лишиться одним із головних інгредієнтів. Цього року, як і щороку, я запрошена на відбіркові національні фінали. Часто мене любить Німеччина запрошувати. Мене цитує постійно Бельгія і Британія. Британське і бельгійське шоу цього року відкривалось шоу «Wild dances». Це вже шостий рік ми там є присутні.
Греки цього року взагалі цікаву фішку зробили. Вони висунули виконавця, який написав надзвичайно відомий хіт «Опа-опа», який потім і Кіркоров переспівував, і багато інших артистів. Так він, будучи композитором грецького мега-хіта, зробив композицію навмисне під «Дикі танці». Критики сміялись, що ми там тим чи іншим чином, але присутні.
На всіх відбіркових фіналах кожної країни є постійні скандали. Немає жодної країни, яка б того чи іншого року була задоволена, згідна з артистом, що їде. Це мільйон обговорень, незадоволених, мільйон критики. В кожній країні я це бачу.
При чому мене іноді залучають, щоб я коментувала, щоб розрулювала ці конфлікти, при чому в прямому ефірі під час фіналів. Я потрапила якось в Німеччині на прес-конференцію, де вся німецька преса накинулась на канал, чому вони обрали саме цього артиста. Мені ставили такі питання, що я не знала, що я тут роблю і чому на них відповідаю.
– Тебе ж як обирали тоді 2004? Це ж не був відкритий конкурс.
– Смс-голосування. В наш рік не було журі, це був виключно вибір телевізійної аудиторії. Менше з тим. Кожного року Україна не є винятком, також проходить через цей скандал, тому море незадоволених.
– Це дипломатична відповідь. Скажімо, як обрали Васю Лазаровича?
– Нормально обрали, згідно зі статутом.
– Мені подобається відповідь.
– Абсолютно нормально обрали, так само як і мене. Національна телекомпанія України могла абсолютно без усякого журі, без різних національних відбіркових турів за статутом разом з Європейською мовною спілкою мали право призначити когось. Наприклад, президент НТКУ міг сказати, що от я хочу, щоб цього року поїхав той-то чи той-то. Все.
Так було в мій рік. Тоді ніхто ні з ким нічого не погоджував. Мене запросили і запитали: «Руслано, ти можеш поїхати»? Грубо кажучи, запитавши, чи в мене на це є гроші.
– Нагадай, хто тоді у нас був президентом НТКУ?
– Савенко. Але зі мною бесіду проводив тодішній віце-президент Павло Грицак. Мій великий друг, після цього з ним я спільно працюю в проектах.
– Повернемось до Alyoshi.
– Як на мене, зробили трохи каряво те, що було переобрання. Зарано зробили Лазаровичу і зарано зробили Alyoshi, тому що вона не встигла набрати зараз оберти до «Євробачення». Якби їй дали можливість це зробити нормально, вона б потрапила в інші рейтинги, вона мала б шанс провести європейське турне, нормально зробити європейську промоцію.
Її просто вкинули в останній, як то кажуть, вагон. Вже потяг їхав, вже вибудувались свої рейтинги. Цього року, як на зло, дуже багато дівчат такого формату: голосистих, красивих, потенційних, фірмачок. В її форматі багато конкуренції. Дуже сильна азербайджанка Сафура, з Литви дівчинка сильна. Сильні пісні, дуже серйозні хіти, потенційні заявки. Це виглядає трохи зім’ятим.
– В тоталізатор пограємо зараз, хто переможе? Хто переможе на «Євробаченні»? Які шанси у Альоші? Яку позицію вона може обійняти? Тому що той кліп, який вона зробила, останнім часом він з’явився, то він вражає насправді. Як і пісня вражає.
– Вона мене в принципі вражає голосом і стилістикою. Вона мені дуже подобається. Я думаю, що це одне з найкращих представлень України за весь час нашого перебування на «Євробаченні». Вона зобов’язана потрапити в десятку, за межами десятки вона просто не має права опинитися.
Щодо рейтингів, вона – не в п’ятірці. За перше місце борються німкеня і азербайджанка. Хлопцеві з Боснії та Герцеговини навіть не допомогло те, що йому пісню написав сам Брегович. (Горан Брегович написав пісню «Ovo Je Balkan» для сербського виконавця Мілана Станковича – Редакція).
Як завжди, на «Євробаченні» є свої сюрпризи. Як у Москві було сюрпризом те, що Loyd Webber сидить за роялем і акомпанує власний трек. То цього року Брегович вирішив так засвітитися. Хоча навіщо йому це після Белграда? Він мав яскравий, фантастичний виступ. Як на мене, після досить солодка, попсова.
Всі сприймають «Євробачення» як попсу, якою треба вгодити в смаки аудиторії. Мені дуже «подобається», як всі починають шукати смаки аудиторії, потім цій аудиторії це абсолютно не потрібно.
– Кажуть, це конкурс домогосподарок і сексуальних меншин.
– Це дуже помилково.
– Я б порівняв це з олімпіадою, коли є вболівання, живе голосування, люди збираються гуртом, дивляться цей конкурс, вболіваючи за власну країну чи голосуючи за когось.
– Останнім часом голосують за альтернативу на Євробаченні. В наш рік так і сталося. Все, що стало альтернативним до загальних попсових смаків, це був парадокс. Ми були альтернативним проектом.
– Від нас тоді мав би поїхати Василь Васильців.
– Ну не настільки, я думаю. Цю альтернативу вони могли б не зрозуміти. От саме моя перемога, перемога Lordi, навіть Сашко Рибак – це альтернатива. Ми з Сашком мали спільний концерт нещодавно у Баку (6 лютого). Прекрасний проект.
Якраз люди чому обирають те, що не подібне на інші проекти. Тому що коли приїжджають 10 виконавців і 10 подібних пісень, 10 подібних постановок, 10 подібних костюмів, той самий піар, прес-релізи практично не відрізняться, вони десь втрачають свідомість, одружуються, розбивають пляшку об стінку, щоб потрапити журналістам на очі. Це все стає нецікавим.
– У нас було суперальернативне, якщо я не помиляюсь, фрік-шоу від Сердючки.
– Супер. І вона була без п’яти хвилин на першому місці.
– Мене цікавить ще тур Юлії Тимошенко «З Україною в серці». Для чого воно вам потрібно було? Якщо вона не стала Президентом і там зібрали «співаючий колгосп», як дехто з журналістів називав.
– По-різному можна ставитись до політичних технологій. Як на мене, це не найгірша політична технологія. Цей тур для українських артистів, якщо тебе цікавлять кулуарні розмови, це була дуже хороша підтримка шоу-бізу, з точки зору того, що давно взагалі таких проектів не було. На моїй пам’яті взагалі такого туру не було жодного разу. Ми побували в тих містах, де у нас ніколи взагалі не було концертів. А може ніколи б і не було.
Для нас це була дуже хороша активність, нам це додало серйозний поштовх. Було дуже багато концертів, такої кількості концертів я навіть не пам’ятаю. Візьми найбільший тур будь-кого, це буде менша кількість концертів, ніж тоді провели ми. Тобто, як прийнято говорити, для нас це був серйозний рух, «двіжуха».
– Я не про це питаю. В той день, коли записується ця програма, Юлія Тимошенко перебуває у Генпрокуратурі. От в чому річ. Виходить, якщо вона матиме проблеми із законом, що буде не видно в цій державі, то фактично всі артисти, які брали там участь, підписались під тим, що ви вірите в цього політика, який далі матиме проблеми із законом. Це не лякало? Не було пересторог?
– Романе, у нашій країні все настільки вже виглядає таким суцільним епатажем. Перемога сьогоднішнього Президента для мене не є переконливою. Тобто коли я визнаю, що ця політична сила переконливо перемогла, то я принаймні відчуваю смуток чи відсутність сатисфакції. Ця перемога не була для мене переконливою.
Є низка різних факторів, чому саме з нею склався найуспішніший проект, найуспішніша співпраця. Тут принаймні була присутня елементарна повага, зберігались всі елементарні норми домовленостей. Є ж низка домовленостей, коли не все прописується в контракті, не все можна прописати в угоді, тому що це все можна потім анулювати, забути і перекреслити.
Жодна джентльменська домовленість ні з колишнім Президентом, ні з сьогоднішнім Президентом не відбулась. Жодна джентльменська домовленість!
Звичайно, ніхто письмових угод не складав, як ти розумієш. Тому що, якщо ти пам’ятаєш, я колись була радником сьогоднішнього Президента, а потім я пішла у парламент по волі колишнього Президента. В обох випадках для мене це був дуже негативний особистий досвід. Надзвичайно негативний. Тобто для мене тур «З Україною в серці» був елементарною віддушиною.
– Багато хто говорить, що ви займались заробітчанством, але в цьому звинувачувати – це моветон, тому що не можна не сплачувати за надані послуги.
– Це було найпопулярніше питання «скільки вам заплатили?». Цим починалось, продовжувалось і закінчувалось. Хоча коли ми приїжджали на концерти, безпосередній аудиторії це не було цікаво. Вони приходити на концерти. Це був період новорічно-різдвяних концертів, для людей це було серйозне свято.
– Може тому цей тур і не спрацював як агітаційний. Тому що якщо ми згадаємо 2004 рік, то в Януковича також були «співочі бригади», як їх тоді назвали. Але для Януковича це не було допомогою чи фактором для остаточної перемоги. Багато хто звертав увагу, що це добре, красиво, це шоу, яке вражало масштабністю і декораціями, але це навряд чи могло допомогти Юлії Володимирівні.
– У нас не було понтів. Не було серйозних дорогих сцен.
– У Києві була дорога сцена, красиве було шоу.
– Оптимальний, як на мене, продакшн. Там не було понтів. З огляду на відкриття стадіону в Донецьку, все було значно скромніше. Думаю, одна Beyonce обійшлась Україні значно дорожче, ніж 20 турів «З Україною в серці».
Я не бачила, що це стоїть як головна агітка. Нас не примушували, не просили, у нас не було умов, щоб ми ходили і зі сцени говорили необхідні агітаційні речі. Ми були абсолютно вільні. На прес-конференціях ми могли говорити, а могли не говорити. Нас запитували речі, які могли не стосуватись політики. Зі сцени мало хто щось говорив.
– Телереклама була у Вашому виконанні, що Ви говорили з Україною в серці, символіка перетиналась.
– Ти мене запитав, чи зараз я не переживаю, що Юлія Тимошенко не перемогла, що вона там десь перебуває.
– Її викликають в Генпрокуратуру і обіцяють порушити кримінальну справу, фіналом якої може стати ув’язнення.
Щодо нас у мене немає жодних страхів, сумнівів, переживань. Все зроблено з чітким баченням. Мені особисто не хотілось, щоб була перемога сьогоднішньої політичної сили, я про це спокійно говорю. Я не думаю, що мене хтось буде переслідувати, що мене викличуть у Генпрокуратуру.
– Ти ж у США їдеш. А на довго?
– Не більше, ніж люди їдуть у Карпати на відпочинок.
– Тобто це не на півроку?
– Ні, три тижні, до місяця.
– Там дійсно не будуть переслідувати, а тут хтозна що буде.
– Нормально все буде. Не треба так сильно лякатися. Не забувай, що все ж таки якесь молоде покоління підростає, дає собі якось раду. Не думаю, що повернеться диктатура, що хтось дозволить в Україні зробити диктатуру, вчинити імперіалістичні якісь штуки. Ми собі раду дамо. Майдан був недаремно. Якби там не було все спаплюжено після цього, а це було спаплюжено, все це в нашій свідомості лишилося, і вже з нами ніхто нічого не зробить.
І всі ці забавки, хтось там пробує прикрутити, невдоволення йдуть, що не так по-совєтськи, як колись було. Я думаю, що як пішов цей ком енергетики з Майдану, вже він так і буде йти далі.
– Ти оптимістка, це добре. З одного боку. З іншого, це нагадує позицію, коли ховають голову в пісок.
– Нічого собі заховала голову в пісок. Я півроку ходила «З Україною в серці».
– Я маю на увазі зараз.
– І зараз говорю вільно про всі свої вподобання.
– Я не кажу, що все буде погано. Але в принципі, з нами вже зробили результати виборів. Тут ані дати, ані взяти. Всі визнали, що вибори були справедливі, що дійсно демократично обраний Президент.
– Для мене в цих словах є найбільша політика. От зараз.
– Це факт. Це добра ознака, між іншим. Тут треба віддати належне, що в Україні відбулись демократичні вибори без тиску, фальсифікації, в умовах вільного слова і так далі. А зараз те, що відбувається, не викликає у тебе жодних емоцій, так? Ти далі займешся самонавіюванням?
– Я абстрагувалась від політики настільки, наскільки це можливо.
– Багато хто це називає «внутрішньою міграцією».
– Направду, дуже сильний внутрішній облом, це можна визнати. Це не є депресія, але знаєш, коли били багато разів по болючому місці, на ньому вже відсутній будь-який рефлекс. Тобто зараз натиснути на мене і сказати… Єдине, що я точно знаю, коли мені скажуть поїхати і представити якісно Україну, мені з цього нічого не буде, але треба поїхати на прес-конференцію, при чому за власні кошти, то на це ще можна тиснути. Я знаю, що я сяду в літак, полечу. І десь в ООН зроблю прес-конференцію, буду готуватися, якісь матеріали повезу за власні кошти, що робила не раз і з великим задоволенням буду це робити. І не вважаю, що цим треба хизуватися. Просто мені це подобається робити, для мене це є органічним.
Щодо політичного життя України… Я перелистую це в Інтернеті, я не дивлюсь, мені не цікаво. Мене засмучує це все, і сумно.
– Багато хто говорить, якщо ви не цікавитесь політикою, рано чи пізно політика зацікавиться вами.
– Та вже вистачить, я вже наїлась. Тебе цікавить, чи я повернусь в політику?
– Можливо. Скажімо, будуть інші вибори, місцеві вибори, будуть вибори до ВР, хтозна, як складеться доля того чи іншого політика. Я не знаю.
– Тебе критикують, як ти одягалась до парламенту.
– Не суттєво, я зробила підкомітет з інформаційної підтримки євроатлантичної інтеграції. Цим було дуже важко займатись, особливо по євроатлантичній інтеграції. Ніхто не радив мені в цю тему лізти. Сказали, щоб ішла і займалась музичними проектами. От там у тебе є теми «публічні права», «пірати», займайся тим, а в цю тему краще не лізти. Тобто там свої сфери впливу. Не бачу себе в політиці.
– Твій чоловік Олександр Ксенофонтов, він же продюсер, у них тепер сольний якийсь проект. Як він називається?
– «Клуб шанувальників чаю» – це група, яка 20 років тому починала робити перші спроби створити український арт-рок. Це надзвичайно серйозний стиль в музиці, мало хто його знає в Україні. Саме цьому стилю намагались слідувати багато рокерів, ті ж самі Deep Purple, Led Zeppelin. Це унікальний стиль, коли музика є музикою.
– Тобто Ксенофонтову набридло бути в тіні дружини.
– Ні, вони просто вирішили поробити музику. Це той випадок, коли нічого не робиться зараз корпоративів, замовлень, концертів, ротацій і так далі. Він коли віддав це на радіо, він сказав, що просто продюсує групу «Tea Fun Club». Він навіть не сказав, що це він співає. DJ Pasha з «Гала» радіо коли прийшов до нас на презентацію, сказав: «А можна було сказати, що це ти співаєш»!
Сашко сказав, що тільки після того, як воно дійсно піде, він побачить, що ця музика має якийсь попит, ця непопулярна, некомерційна музика, він тоді тільки розкриється і скаже, що це він.
Він співає щодня вдома, він нічого не робить неприродного, чого б він не робив протягом останніх 15 років, що я його знаю. Будучи автором тих самих «Диких танців», як не дивно, він сам живе абсолютно інакшою глибокою музикою. У нас в Україні не роблять таку музику, бояться її робити, всі хочуть робити гламурний поп. Для нього було дуже ризиковано піднімати цю тему.
– На цьому маємо поставити крапку у нашій розмові. Бажаю Руслані Лижичко лишатись такою ж щирою і справжньою.
– Дуже дякую за розмову. Може ми могли говорити ще відвертіше, але я намагалась сказати від душі. Всім нам раджу, щоб ми незважаючи на негаразди залишались світлими. Це головне.
