У минулому місяці замість надпису «Вічна пам'ять тим, хто покоїться тут» на стелі з’явилась інформація про те, що тут прийняли свій останній бій червоноармійці, комісари і партактив. У цій інформації є правда і неправда.
Правда – те, що на цьому місці загинули люди, які з 1939-го по червень 1941 року працювали в Дубенському райвідділі народного комісаріату, держбезпеці, міліції та партійних органах. Неправда – принаймні, так стверджують історики, – що в бою брали участь бійці Червоної армії. Власне, і боєм назвати сутичку, яка зав’язалася між наступаючими моторизованими німецькими загонами та відступаючими представниками радянської влади, назвати важко, вважає завідувач відділу «Інституту дослідів Волині», історик Ігор Марчук.
Що сталося на Луцькому перехресті
«Ми мали одну картинку на сьогодні, подану офіційно ще в 70-80-х роках, а коли ми знайшли кримінальну справу міліціонера, який був там присутній і потрапив у це оточення, то він подав зовсім іншу ситуацію. Із його точки зору, рядового міліціонера, він просто розповідає, що потрапили в німецьке оточення, зброї практично не було серйозної, не було можливості чинити опір, і майже всі ці працівники просто здалися німцям. А один із колишніх міліціонерів, який був у Дубні, був ображений за те, що його вигнали з роботи, і виказав окупантам значну частину партійних працівників, які там лишилися. Їх у Дубні розстріляли», – розповів Ігор Марчук.
Серед убитих був начальник районного НКВС Яків Винокур, голова Дубенського виконкому Тимошенко, керівник районної організації КПЗУ Козійчук. Вшановувати пам’ять загиблих – у християнських традиціях. Однак на початку 90-х, після перезахоронення загиблих на військовому цвинтарі в Дубні, подібний надпис і барельєф радянських часів небезпідставно демонтували, розповідає тодішній заступник представника Президента у Дубенському районі Микола Тимчак.
«Тоді вийшов указ Президента Леоніда Кравчука про демонтаж символів минулого. На виконання цього указу в нас було розпорядження районної державної адміністрації про те, щоб демонтувати всі ці символи. І в тому числі був цей знак на Луцькому повороті навпроти посту ДАІ, де вшановували енкаведистів, які дали вказівку розстріляти Дубенську в’язницю, і яку двічі розстрілювали та втікали з Дубна. Це був червень 41 року. І на чолі з Винокуром, начальником НКВС, вони виїхали туди, там їх перестріли гітлерівці, які десь із Млинівського повороту туди виїхали мотоциклами, і розстріляли втікачів», – зауважує Микола Тимчак.
Розстріл у Дубенській в’язниці: як це було
Свідки тих подій стверджують: перед відступом енкаведист Яків Винокур розпорядився провести розстріл у в’язниці, а тоді поїхав до Свято-Миколаївського монастиря. Забіг у храм із автоматом. Ченці, побачивши його, попадали на долівку. Винокур пробігся по спинах ченців, та щось завадило йому вчинити над ними самосуд. Тим часом крові у в’язничних камерах назбиралося стільки, що вона переливалася через двері.
Мешканка Дубна Іларія Левінська у 41-му була школяркою. Однак добре пам’ятає страшну ніч із 24-го на 25 червня, коли Дубенська в’язниця здригалася від людських криків і пострілів. То наглядачі виконували злочинний наказ – знищити усіх (близько півтисячі) в’язнів, серед яких було чимало політичних – інтелігенції з Рівного та Луцька.
«Вже наші кати повтікали. Вже їх не було. І тоді дитяча допитливість привела мене туди. Я побачила багато побитих людей, багато поранених. Інших забирали і везли в куток Садової – там мешкав чех на прізвище Вентура, і туди забирали поранених. Викопали люди довгу могилу, і в тій могилі поховали всіх розстріляних. Прийшов священик Ящевський, відслужив панахиду, поставили березовий хрест. Згодом не стало ні могили, ні хреста», – розповіла Іларія Левінська.
У радянські часи згадувати про розстріл у тюрмі було заборонено. Натомість на Луцькому перехресті виріс монумент. А про розстріляних згадали на початку 90-х. Громада сама взялася за виготовлення пам’ятника, який би нагадував про страшну подію. Зроблений у кустарних умовах, він стоїть біля в’їзду до нинішньої Дубенської колонії. Виглядає примітивно, але говорить про щире бажання дубнівчан вшанувати невинно убієнних. Державних коштів для цього поки що не знайшлося. А пам’ятник на перехресті заріс бур’янами. На ньому оселилися лелеки.
Пам’ятник НКВС – за кошти ЄБРР?
Цієї весни лелеки знову повернулися додому. Однак чиїсь руки дісталися гнізда раніше. Лелеки довго літали над стелою, намагаючись приліпити на старе місце гіллячки. Тоді люди вчепили на стелу слизький дашок, щоб птахи більше не поверталися. А лелекам поставили бетонного стовпа і прикрутили на нього колесо. Та стовп не прийшовся їм до вподоби.
В управлінні культури Дубенської районної держадміністрації Радіо Свобода повідомили: пам’ятник на Луцькому перехресті і справді належить районові, традиційно шефство над ним тримають правоохоронці. Як з’ясувалося, ініціатива поновити надпис радянських часів виходила від Ради ветеранів УМВС у Рівненській області. Їх підтримали ветерани Служби безпеки. Основний аргумент: там у нерівному бою з гітлерівцями загинули їхні колеги(?!?)...
Однак звернень з ініціативою поміняти зміст надпису до влади не було, стверджує заступник голови Рівненської обласної адміністрації Олексій Губанов. «Цим питанням має опікуватися як відповідний дозвільний орган управління культури і туризму, – каже він. – Саме по цьому об’єкту ніяких звернень до обласного управління не було і відповідно дозволів не надавали. Є звернення від громадян – будемо розбиратися».
У Раді ветеранів говорять, що оновлення пам'ятника здійснили за кошти, виділені італійською фірмою «Тодіні», котра виконує ремонтні роботи на ділянці Рівне – Радивилів автошляху Київ – Чоп. Такою є умова будівництва доріг до Євро-2012 – впорядковувати безпосередньо прилеглі до шляху території. От і виходить, що до реконструкції пам’ятника НКВС доклався Європейський банк реконструкції і розвитку. Однак сьогодні на черговій сесії Рівненської обласної ради депутати підтримали запит свого колеги Степана Жданюка до голови обласної ради з метою з’ясувати, хто і за які кошти демонтував меморіальну дошку і поновив знак тоталітарної доби, і щоб ті особи відповіли за порушення українського законодавства.
Правда – те, що на цьому місці загинули люди, які з 1939-го по червень 1941 року працювали в Дубенському райвідділі народного комісаріату, держбезпеці, міліції та партійних органах. Неправда – принаймні, так стверджують історики, – що в бою брали участь бійці Червоної армії. Власне, і боєм назвати сутичку, яка зав’язалася між наступаючими моторизованими німецькими загонами та відступаючими представниками радянської влади, назвати важко, вважає завідувач відділу «Інституту дослідів Волині», історик Ігор Марчук.
Що сталося на Луцькому перехресті
«Ми мали одну картинку на сьогодні, подану офіційно ще в 70-80-х роках, а коли ми знайшли кримінальну справу міліціонера, який був там присутній і потрапив у це оточення, то він подав зовсім іншу ситуацію. Із його точки зору, рядового міліціонера, він просто розповідає, що потрапили в німецьке оточення, зброї практично не було серйозної, не було можливості чинити опір, і майже всі ці працівники просто здалися німцям. А один із колишніх міліціонерів, який був у Дубні, був ображений за те, що його вигнали з роботи, і виказав окупантам значну частину партійних працівників, які там лишилися. Їх у Дубні розстріляли», – розповів Ігор Марчук.
Серед убитих був начальник районного НКВС Яків Винокур, голова Дубенського виконкому Тимошенко, керівник районної організації КПЗУ Козійчук. Вшановувати пам’ять загиблих – у християнських традиціях. Однак на початку 90-х, після перезахоронення загиблих на військовому цвинтарі в Дубні, подібний надпис і барельєф радянських часів небезпідставно демонтували, розповідає тодішній заступник представника Президента у Дубенському районі Микола Тимчак.
«Тоді вийшов указ Президента Леоніда Кравчука про демонтаж символів минулого. На виконання цього указу в нас було розпорядження районної державної адміністрації про те, щоб демонтувати всі ці символи. І в тому числі був цей знак на Луцькому повороті навпроти посту ДАІ, де вшановували енкаведистів, які дали вказівку розстріляти Дубенську в’язницю, і яку двічі розстрілювали та втікали з Дубна. Це був червень 41 року. І на чолі з Винокуром, начальником НКВС, вони виїхали туди, там їх перестріли гітлерівці, які десь із Млинівського повороту туди виїхали мотоциклами, і розстріляли втікачів», – зауважує Микола Тимчак.
Розстріл у Дубенській в’язниці: як це було
Свідки тих подій стверджують: перед відступом енкаведист Яків Винокур розпорядився провести розстріл у в’язниці, а тоді поїхав до Свято-Миколаївського монастиря. Забіг у храм із автоматом. Ченці, побачивши його, попадали на долівку. Винокур пробігся по спинах ченців, та щось завадило йому вчинити над ними самосуд. Тим часом крові у в’язничних камерах назбиралося стільки, що вона переливалася через двері.
Мешканка Дубна Іларія Левінська у 41-му була школяркою. Однак добре пам’ятає страшну ніч із 24-го на 25 червня, коли Дубенська в’язниця здригалася від людських криків і пострілів. То наглядачі виконували злочинний наказ – знищити усіх (близько півтисячі) в’язнів, серед яких було чимало політичних – інтелігенції з Рівного та Луцька.
«Вже наші кати повтікали. Вже їх не було. І тоді дитяча допитливість привела мене туди. Я побачила багато побитих людей, багато поранених. Інших забирали і везли в куток Садової – там мешкав чех на прізвище Вентура, і туди забирали поранених. Викопали люди довгу могилу, і в тій могилі поховали всіх розстріляних. Прийшов священик Ящевський, відслужив панахиду, поставили березовий хрест. Згодом не стало ні могили, ні хреста», – розповіла Іларія Левінська.
У радянські часи згадувати про розстріл у тюрмі було заборонено. Натомість на Луцькому перехресті виріс монумент. А про розстріляних згадали на початку 90-х. Громада сама взялася за виготовлення пам’ятника, який би нагадував про страшну подію. Зроблений у кустарних умовах, він стоїть біля в’їзду до нинішньої Дубенської колонії. Виглядає примітивно, але говорить про щире бажання дубнівчан вшанувати невинно убієнних. Державних коштів для цього поки що не знайшлося. А пам’ятник на перехресті заріс бур’янами. На ньому оселилися лелеки.
Пам’ятник НКВС – за кошти ЄБРР?
Цієї весни лелеки знову повернулися додому. Однак чиїсь руки дісталися гнізда раніше. Лелеки довго літали над стелою, намагаючись приліпити на старе місце гіллячки. Тоді люди вчепили на стелу слизький дашок, щоб птахи більше не поверталися. А лелекам поставили бетонного стовпа і прикрутили на нього колесо. Та стовп не прийшовся їм до вподоби.
В управлінні культури Дубенської районної держадміністрації Радіо Свобода повідомили: пам’ятник на Луцькому перехресті і справді належить районові, традиційно шефство над ним тримають правоохоронці. Як з’ясувалося, ініціатива поновити надпис радянських часів виходила від Ради ветеранів УМВС у Рівненській області. Їх підтримали ветерани Служби безпеки. Основний аргумент: там у нерівному бою з гітлерівцями загинули їхні колеги(?!?)...
Однак звернень з ініціативою поміняти зміст надпису до влади не було, стверджує заступник голови Рівненської обласної адміністрації Олексій Губанов. «Цим питанням має опікуватися як відповідний дозвільний орган управління культури і туризму, – каже він. – Саме по цьому об’єкту ніяких звернень до обласного управління не було і відповідно дозволів не надавали. Є звернення від громадян – будемо розбиратися».
У Раді ветеранів говорять, що оновлення пам'ятника здійснили за кошти, виділені італійською фірмою «Тодіні», котра виконує ремонтні роботи на ділянці Рівне – Радивилів автошляху Київ – Чоп. Такою є умова будівництва доріг до Євро-2012 – впорядковувати безпосередньо прилеглі до шляху території. От і виходить, що до реконструкції пам’ятника НКВС доклався Європейський банк реконструкції і розвитку. Однак сьогодні на черговій сесії Рівненської обласної ради депутати підтримали запит свого колеги Степана Жданюка до голови обласної ради з метою з’ясувати, хто і за які кошти демонтував меморіальну дошку і поновив знак тоталітарної доби, і щоб ті особи відповіли за порушення українського законодавства.
| У Рівненському обласному державному архіві зберігається Постанова «Ровенського обкому КП(б)У «Про лист виконуючого обов'язки помічника обласного прокурора Сергєєва на ім’я тов. Сталіна» від 21 травня 1940 року, підписана секретарем Рівненського обкому Бегмою. Партійна верхівка звинуватила прокурора в антирадянській діяльності і наклепах. Причиною послужив лист на ім’я Сталіна, у якому прокурор зазначав: «Здавалося б, що зі звільненням України сюди для роботи повинні бути направлені кращі сили країни, кришталево чисті, чесні й непохитні більшовики, а вийшло навпаки. У більшості сюди потрапили великі й малі пройдисвіти, від яких постаралися позбутися на батьківщині». Прокурора Сергєєва згодом звільнили й віддали під суд. |
