– Нинішнє ставлення політиків ЄС до України я вважаю категорично негативним. На мою думку, Європа просто настільки сильно залежна від Москви і газових контрактів з Росією, що змушена відмовлятися від розширення свого впливу на такі держави як Україна. Сподіваємося, у майбутньому будуть демократичними Білорусь і Грузія, котрі належать до християнської європейської спільноти.
– Наскільки успішною є Ваша журналістська діяльність, а саме українська місія в Італії ?
– Дякую, що кваліфікуєте мою діяльність як місію, бо це дійсно так. Писати про українські реалії в країні, де невеликий інтерес до України, це справді як пробивати міцну стіну байдужості. У цьому плані необхідно дуже багато працювати. Я зі свого боку написав і видав книжку про українську політику «Помаранчева демократія. Шлях України від здобуття незалежності до виборів-2010». У своїй праці я також наголошую на необхідності визнання правди про Голодомор 1932-33 років, що це був акт геноциду, а не лише трагічний епізод на теренах Радянського Союзу. У відповідь на останню сенсаційну заяву Ради Європи, я і кілька моїх колег оприлюднили лист-звернення до керівництва Італії з вимогою таки визнати Голодомор геноцидом українського народу. Я ще маю свій блог, де розповідаю співвітчизникам про події в Україні. Знаєте, я помітив, що читаючи публікації, більшість моїх співвітчизників висловлюють солідарність з українським народом, проявляють симпатію.
– Але політичний клас має трохи іншу позицію. Що, на Вашу думку, має статися, щоб італійські керівники не були такими скептиками у ставленні до України?
– Я би сказав, що потрібна культурна революція. На жаль, як Ви знаєте, правлячі правоцентристи і опозиційні лівоцентристи відкрито дотримуються проросійської політики. У будь-якому разі вони байдужі до України. Необхідно продовжувати популяризувати в Італії Україну і взагалі проблематику Центрально-Східної Європи завдяки культурній еволюції, інформаційній кампанії, вивченню історії цих країн, про що у нас, майже нічого немає. Такими діями можна, хоч повільно, та щось таки змінити у поглядах майбутніх політиків. Із нинішніми італійськими політиками цього годі сподіватися.
– Чи може допомогти у цьому численна українська громада, яка мешкає на Апеннінах?
– На жаль, чинний уряд та й слабка наша опозиція сприйматимуть українських іммігрантів лише як робочу силу. Але в італійській політиці є серйозні люди, які здатні зрозуміти, як багато важать українці в Італії. Я закликаю українську спільноту не покладати рук і відстоювати інтереси своєї держави, продовжувати цю культурну боротьбу, щоб Україна була представлена такою, якою вона є, а не такою, як її хочуть бачити Рим і Москва.
– Наскільки успішною є Ваша журналістська діяльність, а саме українська місія в Італії ?
– Дякую, що кваліфікуєте мою діяльність як місію, бо це дійсно так. Писати про українські реалії в країні, де невеликий інтерес до України, це справді як пробивати міцну стіну байдужості. У цьому плані необхідно дуже багато працювати. Я зі свого боку написав і видав книжку про українську політику «Помаранчева демократія. Шлях України від здобуття незалежності до виборів-2010». У своїй праці я також наголошую на необхідності визнання правди про Голодомор 1932-33 років, що це був акт геноциду, а не лише трагічний епізод на теренах Радянського Союзу. У відповідь на останню сенсаційну заяву Ради Європи, я і кілька моїх колег оприлюднили лист-звернення до керівництва Італії з вимогою таки визнати Голодомор геноцидом українського народу. Я ще маю свій блог, де розповідаю співвітчизникам про події в Україні. Знаєте, я помітив, що читаючи публікації, більшість моїх співвітчизників висловлюють солідарність з українським народом, проявляють симпатію.
– Але політичний клас має трохи іншу позицію. Що, на Вашу думку, має статися, щоб італійські керівники не були такими скептиками у ставленні до України?
– Я би сказав, що потрібна культурна революція. На жаль, як Ви знаєте, правлячі правоцентристи і опозиційні лівоцентристи відкрито дотримуються проросійської політики. У будь-якому разі вони байдужі до України. Необхідно продовжувати популяризувати в Італії Україну і взагалі проблематику Центрально-Східної Європи завдяки культурній еволюції, інформаційній кампанії, вивченню історії цих країн, про що у нас, майже нічого немає. Такими діями можна, хоч повільно, та щось таки змінити у поглядах майбутніх політиків. Із нинішніми італійськими політиками цього годі сподіватися.
– Чи може допомогти у цьому численна українська громада, яка мешкає на Апеннінах?
– На жаль, чинний уряд та й слабка наша опозиція сприйматимуть українських іммігрантів лише як робочу силу. Але в італійській політиці є серйозні люди, які здатні зрозуміти, як багато важать українці в Італії. Я закликаю українську спільноту не покладати рук і відстоювати інтереси своєї держави, продовжувати цю культурну боротьбу, щоб Україна була представлена такою, якою вона є, а не такою, як її хочуть бачити Рим і Москва.
