На відміну від багатьох західних держав, в Америці закон не забороняє самодіяльних озброєних угруповань. Вони цілком легальні, спираються на Другу поправку до Конституції, яка стверджує: «Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, право народу посідати й носити зброю не підлягає обмеженням».
Ці приватні формування називають міліціями. Назва сягає своїм корінням у сімдесяті роки 18 століття, коли починалася стихійна боротьба американських колоністів проти британської корони.
Джеймс Келлегер, журналіст, що досліджує міліції як суто американський феномен, сказав в одному телевізійному інтерв’ю: «За підрахунками правозахисної організації Anti-Defamation League, кількість озброєних самодіяльних формувань у Сполучених Штатах від 2006 року зросла учетверо, тож нині вони нараховують десь 6 тисяч членів. Це більше, ніж членство у Ку-Клукс-Клані... У цей рік проміжних виборів до Конгресу, коли (партійне) протистояння загострюється й обопільна ворожість наростає, ці загони приватної міліції, з їхньою (камуфляжною) уніформою військового стилю, добре озброєні, з регулярними тренуваннями, дедалі більше непокоять громадськість».
Відданість Конституції?
Більшість міліцій називають себе «Охоронцями Конституції», вони виступають проти надмірних, як вони вважають, податків і за скорочення урядової бюрократії. Це ідеї подібні до ідей, які обстоює новий рух громадянського невдоволення – «Чайна партія». Крім того, посідання зброї міліційні формування вважають не лише своїм громадянським конституційним правом, а й патріотичним обов’язком, символом рівноправ’я громадян і уряду.
Варто підкреслити, що для самодіяльних міліцій символом віри є відданість Конституції США. Разом з тим, вони вважають, що уряд порушує Основний Закон країни, загрожує правам і свободам громадян.
Не всі міліції однаково демократичні. Є серед них і формування, створені неонацистами та партіями, назви яких вже містять мету, чи, радше, мрію, їхніх членів: «Влада білих», «Арійське верховенство», «Хрестоносці» тощо. Одначе вони вельми нечисленні і жодного впливу не мають, як власне, не має впливу й Ку-Клукс-Клан, чиї білі балахони й палаючі хрести на лісовій галявині нині сприймаються як поганий жарт на Півдні Америки.
Назагал міліційні формування всіляко наголошують свою відданість ідеалам демократії і вважають себе заборолом «тиранії більшості» – вираз Алексіса де Токвіля, французького письменника 19-го століття, який вважав, що «тиранія більшості» загрожує республіканському ладові Сполучених Штатів.
Ці приватні формування називають міліціями. Назва сягає своїм корінням у сімдесяті роки 18 століття, коли починалася стихійна боротьба американських колоністів проти британської корони.
Джеймс Келлегер, журналіст, що досліджує міліції як суто американський феномен, сказав в одному телевізійному інтерв’ю: «За підрахунками правозахисної організації Anti-Defamation League, кількість озброєних самодіяльних формувань у Сполучених Штатах від 2006 року зросла учетверо, тож нині вони нараховують десь 6 тисяч членів. Це більше, ніж членство у Ку-Клукс-Клані... У цей рік проміжних виборів до Конгресу, коли (партійне) протистояння загострюється й обопільна ворожість наростає, ці загони приватної міліції, з їхньою (камуфляжною) уніформою військового стилю, добре озброєні, з регулярними тренуваннями, дедалі більше непокоять громадськість».
Відданість Конституції?
Більшість міліцій називають себе «Охоронцями Конституції», вони виступають проти надмірних, як вони вважають, податків і за скорочення урядової бюрократії. Це ідеї подібні до ідей, які обстоює новий рух громадянського невдоволення – «Чайна партія». Крім того, посідання зброї міліційні формування вважають не лише своїм громадянським конституційним правом, а й патріотичним обов’язком, символом рівноправ’я громадян і уряду.
Варто підкреслити, що для самодіяльних міліцій символом віри є відданість Конституції США. Разом з тим, вони вважають, що уряд порушує Основний Закон країни, загрожує правам і свободам громадян.
Не всі міліції однаково демократичні. Є серед них і формування, створені неонацистами та партіями, назви яких вже містять мету, чи, радше, мрію, їхніх членів: «Влада білих», «Арійське верховенство», «Хрестоносці» тощо. Одначе вони вельми нечисленні і жодного впливу не мають, як власне, не має впливу й Ку-Клукс-Клан, чиї білі балахони й палаючі хрести на лісовій галявині нині сприймаються як поганий жарт на Півдні Америки.
Назагал міліційні формування всіляко наголошують свою відданість ідеалам демократії і вважають себе заборолом «тиранії більшості» – вираз Алексіса де Токвіля, французького письменника 19-го століття, який вважав, що «тиранія більшості» загрожує республіканському ладові Сполучених Штатів.
