«Якщо Нік мене підтримує…», «Як каже Нік, цю справу не повністю завершено», «Я згідний із Ніком. Не думаю, що Дейвід у цьому нас підтримає, але сподіваюся, що Нік це зробить» – ось так протягом найперших в історії Британії передвиборчих теледебатів, що відбулися у четвер у Манчестері і за якими спостерігали 10 мільйонів британців, лідери двох найбільших партій – панівної Лейбористської Ґордон Браун та найбільшої опозиційної Консервативної Дейвід Камерон реагували на висловлювання свого опонента – керівника ліберальних-демократів Ніка Клеґґа, що вважається аутсайдером цих перегонів.
Проте після виборів, як свідчать деякі опитування громадської думки, жодна з двох найбільших партій вперше за багато десятиліть може не одержати більше від половини парламентських місць, а тоді доля будь-якої владної коаліції залежатиме саме від Ліберально-демократичної партії та її лідера.
Можливо, саме тому під час дебатів Ґордон Браун та Дейвід Камерон не раз погоджувалися з Ніком Клеґґом, і для глядачів виглядало так, що намагалися йому догодити.
Тож півторагодинний живий ефір дав кандидатам унікальну нагоду запам’ятатися під час кампанії, яка досі не викликала великого захоплення у пересічних людей.
Клеґґ сповна скористався цією можливістю. Він пояснив свій успіх, виступаючи у п’ятницю на передвиборчому мітинґу у Ворринґтоні: «Теледебати дали мені можливість сказати прямо і безпосередньо, що єдиний реальний вибір у цій виборчій кампанії лежить між старою політикою минулих часів, яку уособлюють Лейбористська та Консервативна партії, і новою сучасною політикою, яку пропонують ліберальні демократи».
Чи надійшов час для нових облич у британській політиці
Протягом дебатів Клеґґ весь час наголошував, що партії його опонентів безперервно визначали політику країни протягом усього повоєнного часу, тоді як ліберальні демократи мають свіжі ідеї, які спричинять реальні зміни в країні.
Ліберальні демократи скаржаться, що їхнє представництво у Палаті громад британського Парламенту несправедливо відображає частку голосів, яку за них подають виборці через мажоритарну виборчу систему, що застосовується на парламентських виборах і за якої переможцем визнається кандидат, котрий набрав у своєму окрузі більшість голосів. Як наслідок, вони ніколи не отримують можливості брати участь у формуванні уряду.
Прем’єр Ґордон Браун, що протягом 10 років був міністром фінансів, перш ніж стати 2007 року керівником уряду після Тоні Блера, намагався на дебатах подати себе як найкращого кандидата для оздоровлення економіки. У свою чергу Дейвід Камерон критикував лейбористський уряд за те, що сам називав «неефективними та хаотичними» громадськими службами.
Перед дебатами точилися складні переговори щодо їхнього формату. Було узгоджено 76 правил, серед яких – заборона на оплески з глядацької зали на початку і в кінці дебатів.
Фахівці вважають, що Нік Клеґґ дуже вміло зіштовхував своїх опонентів між собою, а тому виглядав такою собі резонною золотою серединою.
У центрі уваги перших дебатів були питання внутрішньої політики. Попереду ще два раунди, один із яких стосуватиметься міжнародної політики, а другий – знову економіки.
Проте після виборів, як свідчать деякі опитування громадської думки, жодна з двох найбільших партій вперше за багато десятиліть може не одержати більше від половини парламентських місць, а тоді доля будь-якої владної коаліції залежатиме саме від Ліберально-демократичної партії та її лідера.
Можливо, саме тому під час дебатів Ґордон Браун та Дейвід Камерон не раз погоджувалися з Ніком Клеґґом, і для глядачів виглядало так, що намагалися йому догодити.
Тож півторагодинний живий ефір дав кандидатам унікальну нагоду запам’ятатися під час кампанії, яка досі не викликала великого захоплення у пересічних людей.
Клеґґ сповна скористався цією можливістю. Він пояснив свій успіх, виступаючи у п’ятницю на передвиборчому мітинґу у Ворринґтоні: «Теледебати дали мені можливість сказати прямо і безпосередньо, що єдиний реальний вибір у цій виборчій кампанії лежить між старою політикою минулих часів, яку уособлюють Лейбористська та Консервативна партії, і новою сучасною політикою, яку пропонують ліберальні демократи».
Чи надійшов час для нових облич у британській політиці
Протягом дебатів Клеґґ весь час наголошував, що партії його опонентів безперервно визначали політику країни протягом усього повоєнного часу, тоді як ліберальні демократи мають свіжі ідеї, які спричинять реальні зміни в країні.
Ліберальні демократи скаржаться, що їхнє представництво у Палаті громад британського Парламенту несправедливо відображає частку голосів, яку за них подають виборці через мажоритарну виборчу систему, що застосовується на парламентських виборах і за якої переможцем визнається кандидат, котрий набрав у своєму окрузі більшість голосів. Як наслідок, вони ніколи не отримують можливості брати участь у формуванні уряду.
Прем’єр Ґордон Браун, що протягом 10 років був міністром фінансів, перш ніж стати 2007 року керівником уряду після Тоні Блера, намагався на дебатах подати себе як найкращого кандидата для оздоровлення економіки. У свою чергу Дейвід Камерон критикував лейбористський уряд за те, що сам називав «неефективними та хаотичними» громадськими службами.
Перед дебатами точилися складні переговори щодо їхнього формату. Було узгоджено 76 правил, серед яких – заборона на оплески з глядацької зали на початку і в кінці дебатів.
Фахівці вважають, що Нік Клеґґ дуже вміло зіштовхував своїх опонентів між собою, а тому виглядав такою собі резонною золотою серединою.
У центрі уваги перших дебатів були питання внутрішньої політики. Попереду ще два раунди, один із яких стосуватиметься міжнародної політики, а другий – знову економіки.
