Наприкінці XIX століття у поміщицькому маєтку на околиці Степані жив відомий російський письменник Олександр Купрін. Враження від зустрічей і бесід із поліщуками, їхньої природи, побуту і культури він поклав в основу повісті «Олеся». Сама ж Олеся – ідеал людини, яка живе в гармонії з природою – мала реальний прообраз – дівчину Соломію, котра мешкала неподалік у лісі з бабусею-знахаркою і мала здібності чаклунки.
Досі першою згадкою про Степань вважався запис в Іпатіївському літописі, де про цей населений пункт ідеться як про центр удільного князівства. Нині ж художник і письменник, уродженець Степані Валерій Войтович з’ясував: Степані – 1005 років.
Дізнався він про це після того, як почав писати книгу про рідне село. Фотографії для книги збирала мама художника.
Серед них – і фото багатьох вивезених зі Степані репресованих земляків. Адже Степань свого часу входила до повстанської Колківської республіки…
Скарби Степані
Колись ікони степанського маляра Степана славилися по всій Волині, а ще тут виготовляли трипудові свічки двометрової висоти і діяли п’ять храмів. Нинішні степанці також чітко дотримуються традицій – дітлахи грають у весняні ігри і водять хороводи, яких навчили їх бабусі. Степанські наречені ходять запрошувати на весілля лише у вишуканих українських віночках, які зазвичай робили з паперу і парафіну.
А ось Тетяна Савочка шиє й оздоблює степанські камізельки, звані тут козатинами. Споконвіку їх оздоблювали бісером, традиційний малюнок – квіти братики. Азам майстерності пані Тетяну навчила мама: «В юності вона навчилася це робити, бо дуже дорого було купити козатин – 30 карбованців. Хоч її й відмовляла мама, як потім вона мене. Але коли з’явилися в нас діти, мама каже: треба навчити й їх, щоб наша традиція не відходила від нас».
Славиться Степань майстрами. Сергій Поліщук – професійний музикант, але щопівроку виготовляє нову скрипку. На його скрипках не тільки степанські діти вчаться, а й грають вихованці музичного училища. Він каже: талант до музики – від Бога, а до столярування – від батька: «Батько в мене майстер по дереву. Робив смички і на моє замовлення й за моїми кресленнями виготовляв інструменти – вони дуже чудернацькі: закручені ножі, дуже малесенькі рубаночки, стамески з металу, яких немає у продажу…»
Ткаля Марія Капець подарувала свій домашній верстат обласному краєзнавчому музеєві – для того, щоб традиційне ремесло могли побачити численні відвідувачі і туристи. Поряд із нею ділилася секретами приготування степанських весільних короваїв найкраща вишивальниця і кухарка Степані Оксенія Линка. Вона каже: менше, ніж три сотні гостей, на степанському весіллі не буває.
А що до Великодня вони отримали чудову книгу Валерія Войтовича «Степань моя мила», де зібрані спогади земляків та найцінніші дослідження й відкриття з історії краю, то вирішили: незабаром запросять до Степані гостей – відзначити тисячоліття, про яке дізналися лише зараз.
