Історія й досі залишається заручницею політики. Історію використовують як аргумент у підтвердженні політичних рішень, або як спосіб знайти союзників у боротьбі за вплив у світі.
У Катині 7 квітня, чи не вперше, Росія та Польща реально зблизилися. Їх об’єднало пошанування пам’яті жертв катиньських розстрілів. Щоправда Володимир Путін застеріг від «примітивного поділу народів на правих і винуватих, як це прагнуть іноді робити непорядні політикани» і наголосив, що «російському народу дуже добре зрозуміло, що значать для поляків події в Катині, тому що у цьому скорботному ряду – і місця масових розстрілів радянських громадян».
Формула, проголошена Путіним, може бути використана і новими керівниками гуманітарної сфери України – віце-прем’єр-міністром Володимиром Семиноженком та міністром освіти України Дмитром Табачником.
Семиноженко розглядає можливість реорганізації роботи Національного інституту пам’яті. А Табачник недвозначно заявив, що українські підручники з історії містять «неправду» щодо негативного впливу Російської імперії, тому їх потрібно переписувати.
Історик Кульчицький: про Катинь треба писати
Підручники справді треба переписувати, в тому розумінні, що вдосконалювати, вважає один із авторів шкільного підручника, відомий український історик Станіслав Кульчицький. У чинних підручниках досі немає багатьох важливих історичних фактів. Наприклад того, що у 1940 році у Старобільському таборі біля Харкова розстріляли майже 4 тисячі поляків і це був один із багатьох розстрілів, які потім назвали «Катиньськими».
А те, що ця тема не потрапила у 2005 році до підручників, Станіслав Кульчицький пояснив тим, що «не було такого інформаційного прикладу куди цей матеріал дати».
Натомість, ще у 2000 році тема Катині була висвітлена Ярославом Грицаком у посібнику «Нариси з історії України» як невід’ємна частина історії ХХ століття – століття воєн і геноцидів.
Ярослав Грицак: зручна історія творить безвідповідальних громадян
Ярослав ГрицакНалежне висвітлення Катинської трагедії є надзвичайно важливим для України, як ще один фактор запобігання повторення «геноцидів ХХ століття» у новітню епоху, переконаний Ярослав Грицак, директор Інституту історичних досліджень Львівського державного університету імені Івана Франка.
«Катинь не зменшує вагу таких подій, як Голодомор чи Голокост, але вона показує, що таких геноцидів було дуже багато. І тому ми маємо бути особливо обережними до будь-яких проявів екстремізму чи то з лівого, чи то з правого боку, які ведуть до таких актів, до такої «чистки» – за етнічною, класовою, релігійною чи іншою ознакою», – каже Грицак.
На його думку з історії Росії, Російської імперії та Радянського Союзу не можна усунути цих трагічних сторінок.
«Була би дуже погана послуга й Україні, й Росії, якщо б ці сторінки замовчувалися, ніби їх не існувало. Наскільки довго ми їх замовчуємо, настільки довго ми стоїмо перед загрозою, що вони можуть повторитися. Ми не маємо права вживати зручну солоденьку історію, бо зручна історія творить безвідповідальних громадян. Гідне заняття для добрих істориків – показувати цю правдиву незручну історію, у такий спосіб, щоб історія не роз’єднувала народи, а мирила їх», – наголошує історик.
Тому історія катинських розстрілів має бути докладно висвітлена у шкільних підручниках історії.
До цього ж часу лише ті, хто спеціально цікавляться історією, можуть дізнатися про масові розстріли польських громадян у 1940 році на території України та Росії із «Нарисів…» Ярослава Грицака та виданої також у Львові в 2002 році – «Історії Польщі». Обидва посібники не є обов’язковими для вивчення студентами.
У Катині 7 квітня, чи не вперше, Росія та Польща реально зблизилися. Їх об’єднало пошанування пам’яті жертв катиньських розстрілів. Щоправда Володимир Путін застеріг від «примітивного поділу народів на правих і винуватих, як це прагнуть іноді робити непорядні політикани» і наголосив, що «російському народу дуже добре зрозуміло, що значать для поляків події в Катині, тому що у цьому скорботному ряду – і місця масових розстрілів радянських громадян».
Формула, проголошена Путіним, може бути використана і новими керівниками гуманітарної сфери України – віце-прем’єр-міністром Володимиром Семиноженком та міністром освіти України Дмитром Табачником.
Семиноженко розглядає можливість реорганізації роботи Національного інституту пам’яті. А Табачник недвозначно заявив, що українські підручники з історії містять «неправду» щодо негативного впливу Російської імперії, тому їх потрібно переписувати.
Історик Кульчицький: про Катинь треба писати
Підручники справді треба переписувати, в тому розумінні, що вдосконалювати, вважає один із авторів шкільного підручника, відомий український історик Станіслав Кульчицький. У чинних підручниках досі немає багатьох важливих історичних фактів. Наприклад того, що у 1940 році у Старобільському таборі біля Харкова розстріляли майже 4 тисячі поляків і це був один із багатьох розстрілів, які потім назвали «Катиньськими».
А те, що ця тема не потрапила у 2005 році до підручників, Станіслав Кульчицький пояснив тим, що «не було такого інформаційного прикладу куди цей матеріал дати».
Натомість, ще у 2000 році тема Катині була висвітлена Ярославом Грицаком у посібнику «Нариси з історії України» як невід’ємна частина історії ХХ століття – століття воєн і геноцидів.
Ярослав Грицак: зручна історія творить безвідповідальних громадян
«Катинь не зменшує вагу таких подій, як Голодомор чи Голокост, але вона показує, що таких геноцидів було дуже багато. І тому ми маємо бути особливо обережними до будь-яких проявів екстремізму чи то з лівого, чи то з правого боку, які ведуть до таких актів, до такої «чистки» – за етнічною, класовою, релігійною чи іншою ознакою», – каже Грицак.
На його думку з історії Росії, Російської імперії та Радянського Союзу не можна усунути цих трагічних сторінок.
«Була би дуже погана послуга й Україні, й Росії, якщо б ці сторінки замовчувалися, ніби їх не існувало. Наскільки довго ми їх замовчуємо, настільки довго ми стоїмо перед загрозою, що вони можуть повторитися. Ми не маємо права вживати зручну солоденьку історію, бо зручна історія творить безвідповідальних громадян. Гідне заняття для добрих істориків – показувати цю правдиву незручну історію, у такий спосіб, щоб історія не роз’єднувала народи, а мирила їх», – наголошує історик.
Тому історія катинських розстрілів має бути докладно висвітлена у шкільних підручниках історії.
До цього ж часу лише ті, хто спеціально цікавляться історією, можуть дізнатися про масові розстріли польських громадян у 1940 році на території України та Росії із «Нарисів…» Ярослава Грицака та виданої також у Львові в 2002 році – «Історії Польщі». Обидва посібники не є обов’язковими для вивчення студентами.
