Коли батьки виїжджають закордон, часто-густо діти залишаються без батьківської опіки. У таких ситуаціях роль батьків змушені брати на себе педагоги. Про те, як правильно працювати із цими дітьми, обговорювали учасники італійсько-української зустрічі в Римі.
За останні 6 місяців у школах, задіяних до проекту, проводилися творчі лабораторії. Приклад однієї із них навела Марина Пасічник, координатор інформаційного центру з міграції в Тернопільській області. «Одна вправа називалася «Асоціація». Діти асоціювали поняття зі словами: міграція, школа, залишена дитина і гроші. Висновок, який винесли всі після цієї вправи був такий, що залишених дітей, їхніх батьків слід сприймати такими як вони є, а не давати їм оцінок», – розповіла Марина Пасічник.
Головне навантаження щодо турботи та опікування дітьми заробітчан лягає на школу, зазначив Дмитро Михайлюк, керівник відділу освіти Теребовлянської районної адміністрації Тернопільської області. «Через проект ми змогли привернути увагу педагогічних працівників, які безпосередньо працюють із залишеними дітьми, – каже він. – За допомогою творчих лабораторій і тренінгів, що їх проводили представники з Італії, українські вчителі і психологи відкрили нову форму методичної роботи із цими дітьми».
Банк даних
За час дії італійсько-українського проекту вдалося також створити на місцях базу даних дітей трудових мігрантів. Раніше, через замовчування проблеми і побоювання батьків афішувати своє місце роботи, це було важко зробити, пояснила Юлія Яківчек, керівник відділу роботи із неповнолітніми у Чернівецької області. За її словами, у створеній базі даних будуть також дві сумних колонки: про дітей, котрі перебувають у складних життєвих обставинах, і соціальні сироти, які загинули внаслідок нещасних випадків і самогубств.
«На жаль поки що законодавча база стосовно цих дітей не дуже досконала, бо їх навіть не можна оформлювати під опіку, – зауважує Юлія Яківчек. – Українське законодавство чітко передбачає, що під опікою можуть бути діти-сироти і діти, позбавлені батьківських прав у судовому порядку. А якщо батьки виїздять, і дитя залишається з бабусею чи із сусідами, вони не можуть оформити опіку, бо це передбачає певні державні гарантії».
Не лише подяка
Представник італійської сторони зазначив, що українські робітниці, доглядаючи за літніми і хворими людьми, компенсують таким чином недосконалу систему соціальної опіки в Італії. Тому місцева влада та громадські організації мають не лише дякувати цим жінкам, а й піклуватися про їхній психологічний стан, зокрема дбаючи про залишених на батьківщині дітей.
Член Організації з міжнародної гуманітарної допомоги Джан Луїджі Ліо додав: «Українки кажуть, щоб доглядати за нашими пенсіонерами та дітьми, вони повинні посміхатися, бо доглядальниця без посмішки втратить роботу. Це правда, але, звичайно, перебуваючи далеко від батьківщини, не можна почуватися цілком щасливим. То ж ми намагаємося бодай трохи зменшити переживання цих жінок, надаючи допомогу їхнім дітям».
За останні 6 місяців у школах, задіяних до проекту, проводилися творчі лабораторії. Приклад однієї із них навела Марина Пасічник, координатор інформаційного центру з міграції в Тернопільській області. «Одна вправа називалася «Асоціація». Діти асоціювали поняття зі словами: міграція, школа, залишена дитина і гроші. Висновок, який винесли всі після цієї вправи був такий, що залишених дітей, їхніх батьків слід сприймати такими як вони є, а не давати їм оцінок», – розповіла Марина Пасічник.
Головне навантаження щодо турботи та опікування дітьми заробітчан лягає на школу, зазначив Дмитро Михайлюк, керівник відділу освіти Теребовлянської районної адміністрації Тернопільської області. «Через проект ми змогли привернути увагу педагогічних працівників, які безпосередньо працюють із залишеними дітьми, – каже він. – За допомогою творчих лабораторій і тренінгів, що їх проводили представники з Італії, українські вчителі і психологи відкрили нову форму методичної роботи із цими дітьми».
Банк даних
За час дії італійсько-українського проекту вдалося також створити на місцях базу даних дітей трудових мігрантів. Раніше, через замовчування проблеми і побоювання батьків афішувати своє місце роботи, це було важко зробити, пояснила Юлія Яківчек, керівник відділу роботи із неповнолітніми у Чернівецької області. За її словами, у створеній базі даних будуть також дві сумних колонки: про дітей, котрі перебувають у складних життєвих обставинах, і соціальні сироти, які загинули внаслідок нещасних випадків і самогубств.
«На жаль поки що законодавча база стосовно цих дітей не дуже досконала, бо їх навіть не можна оформлювати під опіку, – зауважує Юлія Яківчек. – Українське законодавство чітко передбачає, що під опікою можуть бути діти-сироти і діти, позбавлені батьківських прав у судовому порядку. А якщо батьки виїздять, і дитя залишається з бабусею чи із сусідами, вони не можуть оформити опіку, бо це передбачає певні державні гарантії».
Не лише подяка
Представник італійської сторони зазначив, що українські робітниці, доглядаючи за літніми і хворими людьми, компенсують таким чином недосконалу систему соціальної опіки в Італії. Тому місцева влада та громадські організації мають не лише дякувати цим жінкам, а й піклуватися про їхній психологічний стан, зокрема дбаючи про залишених на батьківщині дітей.
Член Організації з міжнародної гуманітарної допомоги Джан Луїджі Ліо додав: «Українки кажуть, щоб доглядати за нашими пенсіонерами та дітьми, вони повинні посміхатися, бо доглядальниця без посмішки втратить роботу. Це правда, але, звичайно, перебуваючи далеко від батьківщини, не можна почуватися цілком щасливим. То ж ми намагаємося бодай трохи зменшити переживання цих жінок, надаючи допомогу їхнім дітям».
