За офіційною статистикою, армія українських заробітчан нараховує 1, 5 мільйона людей, тобто 5 % населення працездатного віку. Це дані дослідження, яке проводив у 2008 році Держкомстат спільно з Українським центром соціальних реформ. Інші дослідження називають цифру у 3 або ж 4 з половиною мільйони українських трудових мігрантів.
Грошові перекази
Зростання переказів заробітчан додому спричинене економічною кризою в Україні, констатують експерти. З одного боку, через кризу в самій Україні зросло безробіття, зменшилися доходи у тих, хто працює. У грудні минулого року рівень безробіття в Україні зросло до майже 2%, як повідомляв Держкомстат, не мали заробітку понад півмільйона українців. Люди змушені шукати кращої долі за кордоном. Хоча там кількість робочих місць теж не зросла, але українські мігранти готові отримувати менші гроші, на відміну від місцевого населення.
З іншого боку, через цю ж кризу гастарбайтери більше дбають про своїх родичів, які залишилися на батьківщині. А допомога рідним є допомогою державі в цілому, зазначає директор Департаменту зовнішніх відносин НБУ Сергій Круглик. «Будь-яка сума, яка переводиться з-за кордону на своїх родичів, це завжди позитив і для країни. Це не інвестиції, але надходження, які враховуються до загального плану розвитку економіки».
Праця за кордоном
36 років - такий, за даними фахівців з міграційних питань, середній вік українського заробітчанина . Дві третини заробітчан – це чоловіки, половина трудових мігрантів - будівельники. Кожен шостий працює у домашній обслузі, кожен восьмий – у торгівлі та сільському господарстві. Легально трудиться за кордоном третина українських гастарбайтерів. Найчастіше вони обирають для заробітку Росію, а також країни ЄС: Італію, Чехію, Польщу, Іспанію, Португалію.
У дев’яностих Чехія стала однією з країн, яка прийняла першу потужну хвилю заробітчан з України. В 1993 році після розділу Чехословаччини тисячі українців виїхали до Чехії і одразу заповнили одну з головних трудових сфер – будівельну, в якій домінують і нині. Чеська Республіка тоді переживала будівельний бум, була потрібна дешева робоча сила. Напливу заробітчан сприяло і те, що між Чехією і Україною не існувало візового бар’єру, розповідає празька журналістка Радіо Свобода.
Будівельна сфера досі дає роботу більшості українських заробітчан у Чехії. За останньою статистикою, легально тут працює 52 тисячі українських громадян. Криза суттєво скоротила це число – майже на 20 тисяч за минулий рік.
Цікаво, що кілька приватних будівельних фірм, які є відомими і мають авторитет солідних, професійних і надійних партнерів, належать українцям. Крім того, чехи відзначили, що серед іноземних заробітчан, скажімо, словаків, в‘єтнамців, росіян, румунів, саме українці готові братись за будь-яку роботу і виконують її якісно. Також чехи відзначають, що українці охоче і швидше від інших іноземців оволодівають мовою. У серпні 2006 року до свята Незалежності України навіть вийшов спеціальний україномовний додаток до престижної празької газети «Lidové noviny» - «Лідове новіни», яким чехи звернулись зі словам вдячності до українців, які тут працюють, і визнали, що без їхньої праці Чехія б так швидко на ноги не звелася.
Повертаються додому заледве 20%
Найбільше українських заробітчан родом із Західної України, зокрема з Львівської та Івано-Франківської областей. Безробіття змусило найбільшу кількість галичан шукати роботу за кордоном у середині дев’яностих, вони виїхали не лише у Європу, але й у США та Канаду.
Попри те, що переважна більшість заробітчан з Львівщини, за різними опитуваннями, мріють повернутись на батьківщину, насправді їх повертається заледве 20%, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. У дев’яностих роках лише одиниці вклали зароблені за кордоном гроші у бізнес. Деякі повернулися на батьківщину ще й зі знанням іноземної мови і досвідом роботи. А свої підприємства створювали за зразком західних.
Ті ж, хто залишився працювати за кордоном, вклали гроші у нерухомість, збудували нові чи відремонтували старі будинки, дали своїм дітям вищу освіту. Священик сільської церкви Петро Сольський категорично проти того, щоб селяни їхали на заробітки і залишали родини, але він визнає, що за останнє десятиліття рівень життя в селі став набагато вищим. «Люди стали краще жити, помітно, які хати будують, як живуть, що купують. До того ж, у селі багато крамниць».
Мирослава Шведу поїхати на заробітки змусила необхідність відремонтувати будинок, поліпшити умови проживання для своєї родини. Однак чоловік, вчитель за фахом, не уявляє, що міг би назавжди покинути своє село і залишити дітей на батьків. Йому вже вдалося довести до ладу хату і відкрити невеликий будівельний бізнес. «Для мене головне у житті це майбутнє дітей, щоб вони могли далі розвиватись і жити вільно, були вільними людьми».
Скільки саме галичан виїхала за кордон на роботу від початку дев’яностих, офіційно не відомо. Однак, за неофіційними даними, щомісяця кожен заробітчанин передає своїй сім’ї 100 доларів або євро. А загалом в область щорічно надходить приблизно 2 мільйони доларів.
На що йдуть заробітчанські гроші
Гроші, які надсилають заробітчани в Україну (щорічно це близько 3 мільярдів доларів, тобто близько 24 мільярдів гривень) складають приблизно 4-5 % від усіх коштів, з яких виплачується заробітна плата, каже економіст Олександр Жолудь. Оскільки трудові мігранти їдуть переважно з економічно депресивних регіонів, то «трудова копійка», яку вони пересилають додому, чи не єдине джерело доходів для родини. Заробітчанські гроші, в основному, нікуди не інвестують, а «проїдають». «Єдина можливість змусити ці гроші працювати на інвестиції - це зробити так, щоб ті родини, які забезпечуються за допомогою цих коштів, мали ще й інші джерела доходів. Відповідно, ці кошти були б додатковими, які люди можуть використати як інвестиції. В першу чергу, на житлове будівництво. Очікувати, що гроші заробітчан матимуть великий інвестиційний вплив, не варто, поки заробітчани в переважній більшості зайняті доволі
низькооплачуваною мануальною працею», - переконаний економіст.
Гроші заробітчан поліпшують умови життя їхніх сімей, наголошує експерт з питань міграції Олена Малиновська. Кращі побутові умови, можливість здобути якіснішу освіту й медичне обслуговування… Кошти мігрантів ідуть не лише на проїдання. І в цьому плюс заробітчанства, говорить вона. «Позитив очевидний. Це зменшення напруги на ринку праці, боротьба із бідністю, тобто забезпечення сімейних грантів за рахунок заробітків і підвищення рівня життя цих сімей».
Але всі ці плюси заробітчанства можуть бути перекреслені одним мінусом, додає Олена Малиновська. Адже від 20 до 50% трудових мігрантів зрештою залишаються на своєму новому місці проживання.
Грошові перекази
Зростання переказів заробітчан додому спричинене економічною кризою в Україні, констатують експерти. З одного боку, через кризу в самій Україні зросло безробіття, зменшилися доходи у тих, хто працює. У грудні минулого року рівень безробіття в Україні зросло до майже 2%, як повідомляв Держкомстат, не мали заробітку понад півмільйона українців. Люди змушені шукати кращої долі за кордоном. Хоча там кількість робочих місць теж не зросла, але українські мігранти готові отримувати менші гроші, на відміну від місцевого населення.
З іншого боку, через цю ж кризу гастарбайтери більше дбають про своїх родичів, які залишилися на батьківщині. А допомога рідним є допомогою державі в цілому, зазначає директор Департаменту зовнішніх відносин НБУ Сергій Круглик. «Будь-яка сума, яка переводиться з-за кордону на своїх родичів, це завжди позитив і для країни. Це не інвестиції, але надходження, які враховуються до загального плану розвитку економіки».
Праця за кордоном
36 років - такий, за даними фахівців з міграційних питань, середній вік українського заробітчанина . Дві третини заробітчан – це чоловіки, половина трудових мігрантів - будівельники. Кожен шостий працює у домашній обслузі, кожен восьмий – у торгівлі та сільському господарстві. Легально трудиться за кордоном третина українських гастарбайтерів. Найчастіше вони обирають для заробітку Росію, а також країни ЄС: Італію, Чехію, Польщу, Іспанію, Португалію.
У дев’яностих Чехія стала однією з країн, яка прийняла першу потужну хвилю заробітчан з України. В 1993 році після розділу Чехословаччини тисячі українців виїхали до Чехії і одразу заповнили одну з головних трудових сфер – будівельну, в якій домінують і нині. Чеська Республіка тоді переживала будівельний бум, була потрібна дешева робоча сила. Напливу заробітчан сприяло і те, що між Чехією і Україною не існувало візового бар’єру, розповідає празька журналістка Радіо Свобода.
Будівельна сфера досі дає роботу більшості українських заробітчан у Чехії. За останньою статистикою, легально тут працює 52 тисячі українських громадян. Криза суттєво скоротила це число – майже на 20 тисяч за минулий рік.
Цікаво, що кілька приватних будівельних фірм, які є відомими і мають авторитет солідних, професійних і надійних партнерів, належать українцям. Крім того, чехи відзначили, що серед іноземних заробітчан, скажімо, словаків, в‘єтнамців, росіян, румунів, саме українці готові братись за будь-яку роботу і виконують її якісно. Також чехи відзначають, що українці охоче і швидше від інших іноземців оволодівають мовою. У серпні 2006 року до свята Незалежності України навіть вийшов спеціальний україномовний додаток до престижної празької газети «Lidové noviny» - «Лідове новіни», яким чехи звернулись зі словам вдячності до українців, які тут працюють, і визнали, що без їхньої праці Чехія б так швидко на ноги не звелася.
Повертаються додому заледве 20%
Найбільше українських заробітчан родом із Західної України, зокрема з Львівської та Івано-Франківської областей. Безробіття змусило найбільшу кількість галичан шукати роботу за кордоном у середині дев’яностих, вони виїхали не лише у Європу, але й у США та Канаду.
Попри те, що переважна більшість заробітчан з Львівщини, за різними опитуваннями, мріють повернутись на батьківщину, насправді їх повертається заледве 20%, повідомляє львівська кореспондентка Радіо Свобода. У дев’яностих роках лише одиниці вклали зароблені за кордоном гроші у бізнес. Деякі повернулися на батьківщину ще й зі знанням іноземної мови і досвідом роботи. А свої підприємства створювали за зразком західних.
Ті ж, хто залишився працювати за кордоном, вклали гроші у нерухомість, збудували нові чи відремонтували старі будинки, дали своїм дітям вищу освіту. Священик сільської церкви Петро Сольський категорично проти того, щоб селяни їхали на заробітки і залишали родини, але він визнає, що за останнє десятиліття рівень життя в селі став набагато вищим. «Люди стали краще жити, помітно, які хати будують, як живуть, що купують. До того ж, у селі багато крамниць».
Мирослава Шведу поїхати на заробітки змусила необхідність відремонтувати будинок, поліпшити умови проживання для своєї родини. Однак чоловік, вчитель за фахом, не уявляє, що міг би назавжди покинути своє село і залишити дітей на батьків. Йому вже вдалося довести до ладу хату і відкрити невеликий будівельний бізнес. «Для мене головне у житті це майбутнє дітей, щоб вони могли далі розвиватись і жити вільно, були вільними людьми».
Скільки саме галичан виїхала за кордон на роботу від початку дев’яностих, офіційно не відомо. Однак, за неофіційними даними, щомісяця кожен заробітчанин передає своїй сім’ї 100 доларів або євро. А загалом в область щорічно надходить приблизно 2 мільйони доларів.
На що йдуть заробітчанські гроші
Гроші, які надсилають заробітчани в Україну (щорічно це близько 3 мільярдів доларів, тобто близько 24 мільярдів гривень) складають приблизно 4-5 % від усіх коштів, з яких виплачується заробітна плата, каже економіст Олександр Жолудь. Оскільки трудові мігранти їдуть переважно з економічно депресивних регіонів, то «трудова копійка», яку вони пересилають додому, чи не єдине джерело доходів для родини. Заробітчанські гроші, в основному, нікуди не інвестують, а «проїдають». «Єдина можливість змусити ці гроші працювати на інвестиції - це зробити так, щоб ті родини, які забезпечуються за допомогою цих коштів, мали ще й інші джерела доходів. Відповідно, ці кошти були б додатковими, які люди можуть використати як інвестиції. В першу чергу, на житлове будівництво. Очікувати, що гроші заробітчан матимуть великий інвестиційний вплив, не варто, поки заробітчани в переважній більшості зайняті доволі
низькооплачуваною мануальною працею», - переконаний економіст.
Гроші заробітчан поліпшують умови життя їхніх сімей, наголошує експерт з питань міграції Олена Малиновська. Кращі побутові умови, можливість здобути якіснішу освіту й медичне обслуговування… Кошти мігрантів ідуть не лише на проїдання. І в цьому плюс заробітчанства, говорить вона. «Позитив очевидний. Це зменшення напруги на ринку праці, боротьба із бідністю, тобто забезпечення сімейних грантів за рахунок заробітків і підвищення рівня життя цих сімей».
Але всі ці плюси заробітчанства можуть бути перекреслені одним мінусом, додає Олена Малиновська. Адже від 20 до 50% трудових мігрантів зрештою залишаються на своєму новому місці проживання.
