– В останні тижні нові скандали стосовно священиків-педофілів виринають, як гриби після дощу. Як Ви це можете пояснити?
– Усі ці факти були відомі, принаймні, у церковному середовищі. Але новий резонанс у пресі викликаний повідомленнями із Німеччини, де випадки розбещення дітей ніби-то мали місце у церковному хорі Регензбурга, коли ним керував Георг Ратцінґер, брат Папи Римського Бенедикта XVI. Хоча Георг Ратцінґер вже сказав, що нічого не знав про факти статевої наруги над малолітніми.
– В Австрії наставник монастиря зізнався у сексуальному домаганні і пішов у відставку. Є також вістка з Голландії, де почалося розслідування понад 200 звинувачень у насильстві над вихованцями католицьких шкіл...
– Але слід перевірити скільки із цих обвинувачень насправді мають під собою підґрунтя. Бо, наприклад, у США із-поміж 100 заяв про сексуальні злочини з боку священиків-педофілів підтвердилися лише 1-2 відсотки. Не виключено, що те саме станеться і в Європі. Проте, очевидно, деякі випадки мали місце, Церква цього ніколи не заперечувала.
– Дехто пов’язує нові повідомлення із кампанією, спрямованою на підрив авторитету католицької церкви. Яка Ваша думка?
– Ні, я так не думаю, оскільки окремі факти педофілії у минулому, 1950-80-х років, підтвердилися, а нинішні обвинувачення – ні, принаймні, їх набагато менше. Стосовно цього ЗМІ часто перебільшують.
– А чи є перебільшенням преси інформація про те, що у 2001 році Конгрегація Святого престолу із доктрини віри за керівництва Йозефа Ратцінґера, нинішнього Папи, заборонила поширювати за межі Церкви повідомлення про випадки педофілії?
– Ось тоді у 2001 році та ж преса писала про інше, що згаданий документ навпаки свідчить про бажання Ватикану серйозніше розглядати проблему педофілії серед духовенства. Насправді то було розпорядження, відповідно до якого випадки статевої наруги мали розбиралися не на рівні місцевих єпархій, а безпосередньо переходили до компетенції Конгрегації Святого престолу із доктрини віри. У документі не було сказано, але малося на увазі, що за умови підтверждення факту злочину заява до суду була цілком законною. Не йшлося про те, що цього не слід робити.
– Нині наскільки є прозорою діяльність Римо-католицької церкви щодо викриття фактів педофілії серед представників духовенства?
– Думаю, що Церква реагує досить рішуче і прозоро. Наведу приклад Німеччини. У 2003 році в Регензбурзі вийшло розпорядження для всіх єпархій мати відповідальну особу, яка тримає контакт із жертвами сексуальних домагань. Також на сайтах єпархій має бути телефон гарячої лінії, за котрим можна повідомити про подібні випадки. Це дозволило потерпілим відкрито обвинувачувати саму ж Церкву у фактах розбещення дітей. Від того часу кількість сексуальних злочинів різко впала, бо потенційні педофіли злякалися такої уваги і прозорості з боку Церкви.
– Бенедикт XVI вважає, що епізоди статевої наруги викликані «загальною кризою віри», що поширюється у Церкві. Як Ви гадаєте, у чому причина появи цих випадків?
– По-перше, раніше не приділялося належної уваги відбору майбутніх семінаристів. По-друге, думаю, Папа Римський має рацію, бо у суспільстві, де занепадають духовні цінності, природньо, що поширюється згубний вплив, ситуація загострюється і випадки, про які ми говоримо, кількісно збільшуються».
– Усі ці факти були відомі, принаймні, у церковному середовищі. Але новий резонанс у пресі викликаний повідомленнями із Німеччини, де випадки розбещення дітей ніби-то мали місце у церковному хорі Регензбурга, коли ним керував Георг Ратцінґер, брат Папи Римського Бенедикта XVI. Хоча Георг Ратцінґер вже сказав, що нічого не знав про факти статевої наруги над малолітніми.
– В Австрії наставник монастиря зізнався у сексуальному домаганні і пішов у відставку. Є також вістка з Голландії, де почалося розслідування понад 200 звинувачень у насильстві над вихованцями католицьких шкіл...
– Але слід перевірити скільки із цих обвинувачень насправді мають під собою підґрунтя. Бо, наприклад, у США із-поміж 100 заяв про сексуальні злочини з боку священиків-педофілів підтвердилися лише 1-2 відсотки. Не виключено, що те саме станеться і в Європі. Проте, очевидно, деякі випадки мали місце, Церква цього ніколи не заперечувала.
– Дехто пов’язує нові повідомлення із кампанією, спрямованою на підрив авторитету католицької церкви. Яка Ваша думка?
– Ні, я так не думаю, оскільки окремі факти педофілії у минулому, 1950-80-х років, підтвердилися, а нинішні обвинувачення – ні, принаймні, їх набагато менше. Стосовно цього ЗМІ часто перебільшують.
– А чи є перебільшенням преси інформація про те, що у 2001 році Конгрегація Святого престолу із доктрини віри за керівництва Йозефа Ратцінґера, нинішнього Папи, заборонила поширювати за межі Церкви повідомлення про випадки педофілії?
– Ось тоді у 2001 році та ж преса писала про інше, що згаданий документ навпаки свідчить про бажання Ватикану серйозніше розглядати проблему педофілії серед духовенства. Насправді то було розпорядження, відповідно до якого випадки статевої наруги мали розбиралися не на рівні місцевих єпархій, а безпосередньо переходили до компетенції Конгрегації Святого престолу із доктрини віри. У документі не було сказано, але малося на увазі, що за умови підтверждення факту злочину заява до суду була цілком законною. Не йшлося про те, що цього не слід робити.
– Нині наскільки є прозорою діяльність Римо-католицької церкви щодо викриття фактів педофілії серед представників духовенства?
– Думаю, що Церква реагує досить рішуче і прозоро. Наведу приклад Німеччини. У 2003 році в Регензбурзі вийшло розпорядження для всіх єпархій мати відповідальну особу, яка тримає контакт із жертвами сексуальних домагань. Також на сайтах єпархій має бути телефон гарячої лінії, за котрим можна повідомити про подібні випадки. Це дозволило потерпілим відкрито обвинувачувати саму ж Церкву у фактах розбещення дітей. Від того часу кількість сексуальних злочинів різко впала, бо потенційні педофіли злякалися такої уваги і прозорості з боку Церкви.
– Бенедикт XVI вважає, що епізоди статевої наруги викликані «загальною кризою віри», що поширюється у Церкві. Як Ви гадаєте, у чому причина появи цих випадків?
– По-перше, раніше не приділялося належної уваги відбору майбутніх семінаристів. По-друге, думаю, Папа Римський має рацію, бо у суспільстві, де занепадають духовні цінності, природньо, що поширюється згубний вплив, ситуація загострюється і випадки, про які ми говоримо, кількісно збільшуються».
