Доступність посилання

ТОП новини

П’ять років від загибелі президента Ічкерії Аслана Масхадова


Президент Чеченської Республіки Ічкерія Аслан Масхадов. Грозний, 3 жовтня 1999 року
Президент Чеченської Республіки Ічкерія Аслан Масхадов. Грозний, 3 жовтня 1999 року

Прага – П’ять років тому, 8 березня 2005-го, російські правоохоронні органи оголосили, що під час перестрілки з чеченськими повстанцями був убитий повстанський командир, президент «Ічкерії» Аслан Масхадов. Кілька тижнів перед тим Масхадов оголосив про припинення вогню, і це був останній крок в його намаганнях розпочати переговори з Москвою та покласти край війні, яка забрала сотні тисяч життів. Але тодішній президент Росії Володимир Путін хотів знищити усіх чеченських повстанців, яких він називав терористами. Його вислів про те, що чеченських бойовиків треба «мочіть в сортірє» яскраво проілюстрували його ставлення до цих людей.

Нині, через 5 років, ситуація в Чечні хоч і виглядає на перший погляд спокійною, все ж вона є далеко не стабільною.

Аслан Масхадов був досвідченим військовим командиром та офіцером. Йому було 40 років, коли він став полковником радянської армії та командував артилерійською дивізією. 1991 року, коли розпався Радянський Союз, Масхадов покинув військову кар’єру і повернувся до Чечні, щоб очолити збройні сили, які створював чеченський президент Джохар Дудаєв.

Масхадов командував чеченськими військами під час війни 1994-95 років. Під його командою чеченці відбили Грозний у серпні 1996 року.

Керівник Північнокавказької служби Радіо Свобода Аслан Дукаєв був свідком цієї воєнної операції Масхадова і називає її ґеніальною. «Без сумніву, Масхадов був талановитим військовим стратегом. 1996 року за кілька годин він та кілька сотень легкоозброєних бійців під його командою, поставили набагато чисельніший російський контингент на коліна.

Чеченський лідер Аслан Масхадов і російський президент Борис Єльцин під час мирних переговорів у Кремлі. Москва, 18 серпня 1996 року
У своїх мемуарах командир російських військ в Чечні в 1994-1995 роках, генерал полковник Геннадій Трошев віддає Масхадову належне за його професіоналізм та самодисципліну.

Кілька тижнів після взяття Грозного Аслан Масхадов та тодішній керівник Ради безпеки Росії Олександр Лебедь підписали документи щодо перемир’я.

У січні 1997 року на виборах, які міжнародні спостерігачі оцінили як вільні і справедливі, Масхадова обрали президентом Чечні. Кілька місяців опісля були підписані відповідні документи про міждержавні відносини між Москвою і Грозним.

Звернення Масхадова до міжнародної спільноти світ чув, але проігнорував

Аслан Масхадов, однак, не зміг втримати більш радикально налаштованих чеченських повстанців, таких, як Шаміль Басаєв, який постійно дискредитував кроки Масхадова.

1999 року всупереч волі Масхадова, Басаєв очолив кілька воєнних вторгнень у Даґестан, проголосивши Північнокавказьку Ісламську Республіку. Москва відповіла бомбардуванням Чечні та повноцінною інвазією. Звернення Аслана Масхадова до міжнародної спільноти переконати Москву вести мирні переговори, а не повномасштабну війну, світ чув, але проігнорував.

У відповідь тодішній президент Росії Володимир Путін призначив колишнього чеченського муфтія Ахмеда Гадж Кадирова керівником промосковського режиму в Грозному. Цей крок відкрив шлях до влади для сина Кадирова – Рамзана, який нині є найвпливовішою постаттю на Північному Кавказі і якого найбільш бояться в Чечні.

Минулого літа Кремль дав зелене світло розпочати переговори між представниками Кадирова та чеченським урядом в екзилі, який очолює Ахмед Закаєв. Однак світовий чеченський конгрес, що мав відбутися минулого місяця для того, аби розпочати примирення між соратниками Масхадова та представниками промосковського чеченського режиму Кадирова відкладено, і навряд чи його в близькому майбутньому скличуть.

Тож, 5 років після смерті чеченського президента Аслана Масхадова, ілюзорний мир, який, нібито, запанував на Північному Кавказі, залишається ефемерним і непевним.
  • Зображення 16x9

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001–2007 роках заступник директора Української редакції. 2007–2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG