50 кілометрів від Львова, звернувши з міжнародної траси, потрапляєш у засніжене село Пісочна, яке у променях сонця виглядає казково. Село відоме з XVII століття і належало тоді поміщикові Подлевському.
Уже в XIX столітті тут проходила залізниця, а в 1932 році поміщик Стефанус збудував фабрику дерев’яних іграшок, на території якої через рік запрацювала перша скловарня.
Для молоді важливо, щоб була робота
Селяни охоче спілкуються і розповідають про своє життя. А мешкає тут близько 3 тисяч осіб. Молодь залишається в селі, каже сільський голова Андрій Кос, тому що Пісочна розташована біля залізниці, міжнародної траси, поблизу промислових міст Нового Роздолу, Миколаєва, Стрия. А ще більше півтисячі осіб працюють на двох фірмах склозаводу, також їздять на роботу у Львів, Моршин, Трускавець. Щороку народжуваність у селі зростає.
«Молоді люди не їдуть зі села, хочуть тут будувати хати, купувати, беруть землю, зручно скрізь доїжджати», – каже Андрій Кос.
Ті, кого не влаштовують українські зарплати (в середньому на склозаводі заробляють 1500 гривень), їдуть на заробітки. Близько 10 відсотків мешканців села працюють у Чехії, Італії, Іспанії, Португалії. На сезонні роботи, переважно у Польщу і в Росію, їздить до 30 відсотків чоловіків і жінок. Зароблені гроші люди вкладають у будівництво і ремонт житла, в освіту дітей. Чимало заробітчан повернулись і відкрили приватний бізнес, переважно крамниці, будівельні фірми.
Одна церква на село – це рідкість
Священик сільської церкви Петро Сольський категорично проти того, щоб селяни їхали на заробітки і залишали родини. Отець каже, що рівень життя у селі сьогодні набагато вищий, аніж був 15 років тому.
«Люди стали краще жити, помітно, які хати будують. Як живуть, що купують. Не варто багатьом полишати родини і їхати на заробітки. Далеко не бідні їдуть, але їхні родини руйнуються, діти почуваються сиротами», – зазначає отець Петро.
На його думку розвиткові села сприяє ще й згуртованість людей, те, що вони не розділені конфесійно. У селі діє одна стара дерев’яна церква XX століття і унікальна дзвіниця XVII століття.
Сенс життя – майбутнє дітей
Подружжя Роман і Мирослава Швед не уявляють, що могли б покинути рідне село чи залишити своїх дітей на батьків. Старий будинок, який їм залишили батьки, Роман ремонтував власноруч. Якщо б довелось будувати нову хату, то було б дуже складно. Хоча він працює вчителем фізкультури і має приватний будівельний бізнес. Чоловік переконаний, що розвиткові села сприяє школа, де формується людина. Однак через нестачу місць для учнів, початкова школа розмістилась у дитячому садочку. А нова школа будується уже 17 рік через неналежне фінансування з обласного бюджету.
Але при тім, що у селі немає спортивного залу, школярі займаються футболом, тенісом, вільною боротьбою і танцями. Роман Швед у числі спонсорів сільської футбольної команди, яка здобуває високі місця в області. Футбол у селі має 70-літню історію.
Без спортивної бази окремі випускники школи стали професійними спортсменами, серед них Марія Стадник – чемпіонка світу з вільної боротьби.
«Що для мене головне у житті? Який сенс життя? Це звісно майбутнє дітей, щоб закласти такий фундамент, щоб вони могли далі розвиватись і жити вільно. Були вільними людьми», наголошує Роман Швед.
Біля Пісочного є кургани-могильники, котрі датують 3-2 століттями до нашої ери – епохи енеоліту. При розкопках тут знайшли кам’яну сокиру, ознаки землеробства, фрагменти керамічних виробів. Відтак історія села давня і багата. Можливо й те, що селяни зберігають традиції і шанують історію рідного Пісочного, почуваються тут господарями, є ще одним поштовхом для розвитку села Пісочна. А ось що заважає їм, так це невизначеність, яким саме шляхом прямує нині держава.
Уже в XIX столітті тут проходила залізниця, а в 1932 році поміщик Стефанус збудував фабрику дерев’яних іграшок, на території якої через рік запрацювала перша скловарня.
Для молоді важливо, щоб була робота
Селяни охоче спілкуються і розповідають про своє життя. А мешкає тут близько 3 тисяч осіб. Молодь залишається в селі, каже сільський голова Андрій Кос, тому що Пісочна розташована біля залізниці, міжнародної траси, поблизу промислових міст Нового Роздолу, Миколаєва, Стрия. А ще більше півтисячі осіб працюють на двох фірмах склозаводу, також їздять на роботу у Львів, Моршин, Трускавець. Щороку народжуваність у селі зростає.
«Молоді люди не їдуть зі села, хочуть тут будувати хати, купувати, беруть землю, зручно скрізь доїжджати», – каже Андрій Кос.
Ті, кого не влаштовують українські зарплати (в середньому на склозаводі заробляють 1500 гривень), їдуть на заробітки. Близько 10 відсотків мешканців села працюють у Чехії, Італії, Іспанії, Португалії. На сезонні роботи, переважно у Польщу і в Росію, їздить до 30 відсотків чоловіків і жінок. Зароблені гроші люди вкладають у будівництво і ремонт житла, в освіту дітей. Чимало заробітчан повернулись і відкрили приватний бізнес, переважно крамниці, будівельні фірми.
Одна церква на село – це рідкість
Священик сільської церкви Петро Сольський категорично проти того, щоб селяни їхали на заробітки і залишали родини. Отець каже, що рівень життя у селі сьогодні набагато вищий, аніж був 15 років тому.
«Люди стали краще жити, помітно, які хати будують. Як живуть, що купують. Не варто багатьом полишати родини і їхати на заробітки. Далеко не бідні їдуть, але їхні родини руйнуються, діти почуваються сиротами», – зазначає отець Петро.
На його думку розвиткові села сприяє ще й згуртованість людей, те, що вони не розділені конфесійно. У селі діє одна стара дерев’яна церква XX століття і унікальна дзвіниця XVII століття.
Сенс життя – майбутнє дітей
Подружжя Роман і Мирослава Швед не уявляють, що могли б покинути рідне село чи залишити своїх дітей на батьків. Старий будинок, який їм залишили батьки, Роман ремонтував власноруч. Якщо б довелось будувати нову хату, то було б дуже складно. Хоча він працює вчителем фізкультури і має приватний будівельний бізнес. Чоловік переконаний, що розвиткові села сприяє школа, де формується людина. Однак через нестачу місць для учнів, початкова школа розмістилась у дитячому садочку. А нова школа будується уже 17 рік через неналежне фінансування з обласного бюджету.
Але при тім, що у селі немає спортивного залу, школярі займаються футболом, тенісом, вільною боротьбою і танцями. Роман Швед у числі спонсорів сільської футбольної команди, яка здобуває високі місця в області. Футбол у селі має 70-літню історію.
Без спортивної бази окремі випускники школи стали професійними спортсменами, серед них Марія Стадник – чемпіонка світу з вільної боротьби.
«Що для мене головне у житті? Який сенс життя? Це звісно майбутнє дітей, щоб закласти такий фундамент, щоб вони могли далі розвиватись і жити вільно. Були вільними людьми», наголошує Роман Швед.
Біля Пісочного є кургани-могильники, котрі датують 3-2 століттями до нашої ери – епохи енеоліту. При розкопках тут знайшли кам’яну сокиру, ознаки землеробства, фрагменти керамічних виробів. Відтак історія села давня і багата. Можливо й те, що селяни зберігають традиції і шанують історію рідного Пісочного, почуваються тут господарями, є ще одним поштовхом для розвитку села Пісочна. А ось що заважає їм, так це невизначеність, яким саме шляхом прямує нині держава.
