Перш за все треба визнати, що Росія фактично погодилася на субсидії для білоруської економіки в розмірі близько двох мільярдів доларів – на кожній тонні нафти, котру споживатиме Білорусь, вона економитиме 267 доларів мита. На це Москва погодилася, враховуючи «особливі стосунки» з Мінськом.
Але нафту, яку Білорусь перероблятиме на своїх нафтопереробних заводах із метою подальшого продажу на Заході (це близько 15 мільйонів тонн), Росія продаватиме за повною ціною. Мінськ же хотів мати пільгу і тут, тобто ще близько 4 мільярдів доларів економії.
Білорусь пов’язувала таку вимогу з тим, що з нового року вона увійшла у Митний союз разом із Росією та Казахстаном, і тому була переконана, що не може бути мови про якесь експортне мито на енергоносії на кордонах між цими країнами. Так що тут можна казати лише про віртуальні втрати – Білорусь не отримає тих грошей від переробки нафти, котрі вона мала багато років перед тим і на які дуже розраховувала в теперішній скрутній економічній ситуації.
Програш Мінська, який і далі схилятиме його до Заходу
Більшість оцінок спостерігачів збігаються на тому, що якщо Мінськ чогось вперто вимагав від Москви, але в кінцевому результаті з цього нічого не отримав, то це, звичайно, поразка, і перш за все поразка політична. Серед іншого вона свідчить, що час потужної фінансової підтримки Росією білоруської економіки в обмін за інтеграцію закінчується, що Росія далі переходить до ринкових засад у відносинах, ставить свої економічні інтереси вище геополітичних.
У зв’язку з цим мінські політологи також зауважують, що така позиція Москви й надалі підштовхувати Білорусь в сторону до діалога з Заходом, шукати ресурси там. Про це вже натякнув голова Нацбанку Білорусі Петро Пракапович.
Ще один важливий аспект – це те, що Білорусь не пішла на відбір транзитної російської нафти, що цього разу, на відміну від аналогічної суперечки між Мінськом та Москвою у 2007 році та на відміну від минулорічного газового конфлікту Росії з Україною, не закручували крани трубопроводів. Це свідчить про більшу відповідальність обох учасників конфлікту перед споживачами енергоносіїв у Євросоюзі.
Але нафту, яку Білорусь перероблятиме на своїх нафтопереробних заводах із метою подальшого продажу на Заході (це близько 15 мільйонів тонн), Росія продаватиме за повною ціною. Мінськ же хотів мати пільгу і тут, тобто ще близько 4 мільярдів доларів економії.
Білорусь пов’язувала таку вимогу з тим, що з нового року вона увійшла у Митний союз разом із Росією та Казахстаном, і тому була переконана, що не може бути мови про якесь експортне мито на енергоносії на кордонах між цими країнами. Так що тут можна казати лише про віртуальні втрати – Білорусь не отримає тих грошей від переробки нафти, котрі вона мала багато років перед тим і на які дуже розраховувала в теперішній скрутній економічній ситуації.
Програш Мінська, який і далі схилятиме його до Заходу
Більшість оцінок спостерігачів збігаються на тому, що якщо Мінськ чогось вперто вимагав від Москви, але в кінцевому результаті з цього нічого не отримав, то це, звичайно, поразка, і перш за все поразка політична. Серед іншого вона свідчить, що час потужної фінансової підтримки Росією білоруської економіки в обмін за інтеграцію закінчується, що Росія далі переходить до ринкових засад у відносинах, ставить свої економічні інтереси вище геополітичних.
У зв’язку з цим мінські політологи також зауважують, що така позиція Москви й надалі підштовхувати Білорусь в сторону до діалога з Заходом, шукати ресурси там. Про це вже натякнув голова Нацбанку Білорусі Петро Пракапович.
Ще один важливий аспект – це те, що Білорусь не пішла на відбір транзитної російської нафти, що цього разу, на відміну від аналогічної суперечки між Мінськом та Москвою у 2007 році та на відміну від минулорічного газового конфлікту Росії з Україною, не закручували крани трубопроводів. Це свідчить про більшу відповідальність обох учасників конфлікту перед споживачами енергоносіїв у Євросоюзі.
