Ратифікації Договору про державний кордон між Білоруссю та Україною в білоруському парламенті можна чекати не раніше ніж 2 квітня 2010 року, коли почнеться чергова сесія Національних зборів Білорусі. Здебільшого, такі питання не викликають багато дебатів у білоруському парламенті: якщо договори внесені на розгляд – їх, зазвичай, ратифікують за кілька годин.
Є дуже мало випадків, коли білоруський парламент із власної волі щось не ухвалював – у Білорусі він сприймається як машина для голосування за наказами з адміністрації президента чи уряду. Тому, оскільки питання внесено, то можна сподіватися на ратифікацію, якщо не буде нової команди з адміністрації президента. Як ось, наприклад, більше року на розгляді в білоруському парламенті лежить питання про визнання Південної Осетії та Абхазії, яке ніяк не вирішується без команди президента.
Білорусь не має територіальних претензій до України, як не має подібних претензій і з української сторони. Ратифікації договору заважала інша проблема – фінансова. Фактично, білоруський уряд узяв договір про кордон у заручники та 13 років вимагав від Києва грошей. Білорусь вважає, що Україна має перед нею борг ще з 1992 року. Справа в тому, що після розпаду СРСР білоруські підприємства постачали українським суб’єктам господарювання свою продукцію за контрактами радянських часів, причому робили це дисципліновано, незважаючи на те, що українці вже не платили.
Так і накопичилося боргу, за оцінками білоруської сторони, на суму близько 200 мільйонів американських доларів . Українська сторона протягом багатьох років вислуховувала претензії білорусів, але не погоджувалася ані щодо суми (українці оцінювали борг у 70 мільйонів доларів), ані з тим, щоб визнати цей борг державним. Визнавала його лише боргом окремих підприємств України. Фактично за 13 років проблема зайшла у глухий кут.
Лукашенко вдячний Україні за «Східне партенрство»
Вихід з цього глухого кута пов’язують із політикою євроінтеграції України та Білорусі. Україна не може претендувати на членство в ЄС чи НАТО, коли у неї не врегульоване питання про кордон з кимось із сусідів. Білорусь, хоч і не претендує на це, але наразі теж хотіла б мати добрі зв’язки з Євросоюзом.
Білорусь минулого року кардинально змінила свою ізоляціоністську позицію щодо Заходу. І в цьому немало їй допомогла Україна. Зокрема, як визнав президент Лукашенко, Віктор Ющенко дуже багато зробив, щоб Білорусь приєдналася до програми ЄС «Східне Партнерство».
Уряди Білорусі та України домовилися про скасування двосторонніх антидемпінгових розслідувань, про режим вільної торгівлі між країнами та найширше співробітництво в усіх галузях. І взагалі взаємини офіційного Мінська та Києва останнім часом значно покращилися. З цим і пов’язане рішення білоруської влади (насамперед президента Олександра Лукашенка) направити Договір про кордон із Україною на ратифікацію, воно цілком відповідає характеру двосторонніх взаємин на нинішньому етапі.
А щодо питання боргу, то урядам вдалося і тут знайти механізм врегулювання, компенсації за рахунок постачань Білорусі української електроенергії за пільговими цінами.
Є дуже мало випадків, коли білоруський парламент із власної волі щось не ухвалював – у Білорусі він сприймається як машина для голосування за наказами з адміністрації президента чи уряду. Тому, оскільки питання внесено, то можна сподіватися на ратифікацію, якщо не буде нової команди з адміністрації президента. Як ось, наприклад, більше року на розгляді в білоруському парламенті лежить питання про визнання Південної Осетії та Абхазії, яке ніяк не вирішується без команди президента.
Білорусь не має територіальних претензій до України, як не має подібних претензій і з української сторони. Ратифікації договору заважала інша проблема – фінансова. Фактично, білоруський уряд узяв договір про кордон у заручники та 13 років вимагав від Києва грошей. Білорусь вважає, що Україна має перед нею борг ще з 1992 року. Справа в тому, що після розпаду СРСР білоруські підприємства постачали українським суб’єктам господарювання свою продукцію за контрактами радянських часів, причому робили це дисципліновано, незважаючи на те, що українці вже не платили.
Так і накопичилося боргу, за оцінками білоруської сторони, на суму близько 200 мільйонів американських доларів . Українська сторона протягом багатьох років вислуховувала претензії білорусів, але не погоджувалася ані щодо суми (українці оцінювали борг у 70 мільйонів доларів), ані з тим, щоб визнати цей борг державним. Визнавала його лише боргом окремих підприємств України. Фактично за 13 років проблема зайшла у глухий кут.
Лукашенко вдячний Україні за «Східне партенрство»
Вихід з цього глухого кута пов’язують із політикою євроінтеграції України та Білорусі. Україна не може претендувати на членство в ЄС чи НАТО, коли у неї не врегульоване питання про кордон з кимось із сусідів. Білорусь, хоч і не претендує на це, але наразі теж хотіла б мати добрі зв’язки з Євросоюзом.
Білорусь минулого року кардинально змінила свою ізоляціоністську позицію щодо Заходу. І в цьому немало їй допомогла Україна. Зокрема, як визнав президент Лукашенко, Віктор Ющенко дуже багато зробив, щоб Білорусь приєдналася до програми ЄС «Східне Партнерство».
Уряди Білорусі та України домовилися про скасування двосторонніх антидемпінгових розслідувань, про режим вільної торгівлі між країнами та найширше співробітництво в усіх галузях. І взагалі взаємини офіційного Мінська та Києва останнім часом значно покращилися. З цим і пов’язане рішення білоруської влади (насамперед президента Олександра Лукашенка) направити Договір про кордон із Україною на ратифікацію, воно цілком відповідає характеру двосторонніх взаємин на нинішньому етапі.
А щодо питання боргу, то урядам вдалося і тут знайти механізм врегулювання, компенсації за рахунок постачань Білорусі української електроенергії за пільговими цінами.
