У будь-який інший час не побачиш стільки люду на українському базарі в Римі, як це буває перед святами. Везуть, несуть, тягнуть торби та ящики, обмотані скотчем. А мінібуси тріщать від переповнених посилок.
Хтось забирає передачу з України із домашнім маком та горіхами для багатої куті, а основна маса відправляє італійські гостинці на батьківщину. Помічниця водія Валентина зазначає: «Я помічаю, що перед святами набагато більше грошей передають додому, більше подарунків, бо не всі можуть поїхати до родини, ми за ці перевезення знижки робимо людям».
Стіл на Святий вечір
Чим особливі різдвяні передачі додому, запитую жінок, які ретельно надписують адресу на пакунку. «Шоколадки передаємо, якийсь одяг, та передаємо, що можна. Відсилаємо все, що можна покласти в торбу», – кажуть українки. Відчуття різдвяного празника вже трохи радісніше: хоч через цей пакунок, а почуваєшся ближчим до рідної домівки.
Велелюдно і біля ятків із українськими харчами. Щоб приготувати застілля на Святвечір, асортимент італійського супермаркету не зовсім підходить. «В Україні передріздвяний піст, то люди більше просять оселедці, гречку. М’ясо наші люди не їдять, а пісну їжу вживають. Дуже просять чорного хліба, якого тут не вистачає. Гречки й оселедців тут взагалі немає», – розповіла про гастрономічні уподобання українців продавець Марина.
Сумно без рідні
Пан Іван із Самбора шостий рік поспіль зустрічає празник Христового народження на чужині. Напередодні свят він втратив роботу водія. Але цей факт, додає іммігрант, мало впливає на святкування, бо він завжди відзначає тут Різдво по-скромному. «Якщо я не працюю, то йду на свято до церкви, – каже Іван. – Приходжу до дружини, засвітили свічечку, стали вечеряти, згадали домівку... Сумно, але що поробиш... Там вдома діти, внуки і батьки ще є».
У землячки Івана пані Ольги з роботою, на щастя, все в порядку, і після трудових годин вона ще має час на приготування українських страв для Святвечора. А настрій святковий? «Який може бути настрій, дитинко? Сім’я лишилася вдома, двоє синів, чоловік ... Який настрій?! Оце з коліжанками зберемося в когось тут, із жіночками з мого села Львівської області, їх тут аж шість», – говорить Ольга.
Різдво в сім’ї
Безумовно, трохи інші емоції у тих, хто зустрічає сходження Віфлеємської зірки в родинному колі, хоч і далеко від батьківщини. «Вдома воно веселіше, але мені весело і тут, бо моя сім’я зі мною, діти, внуки, тому мені і в Італії весело святкувати наше Різдво», – каже українка, яка почувається щасливою біля сім’ї.
Студент Сашко із древнього Галича зауважує, що українське Різдво в Італії припадає тоді, коли пік новорічних святкувань в країні спадає. Тож, основне очікування для хлопця – мамина кутя і пиріжки. «Католицьке Різдво ми відсвяткували непогано з мамою, з вітчимом-італійцем, – розповідає Сашко. – Щоправда, італійське Різдво святкуємо більше, ніж українське. На наш Святвечір також влаштовуємо вечерю, але з меншим розмахом. Ще як були в Україні, де всі святкують, був більш піднесений настрій. Оскільки ми живемо в цій країні, то прилаштовуємося до її традицій, культури».
Православні та греко-католики збираються у церквах, де священики УГКЦ проводять святкові богослужіння. Часто там же, при церквах, громада влаштовує вечерю, ставить свій невеличкий вертеп і потім десь у містечку серед Апеннінських гір та й залунає українською: «Радуйся, ой, радуйся земле, Син Божий народився!».
Хтось забирає передачу з України із домашнім маком та горіхами для багатої куті, а основна маса відправляє італійські гостинці на батьківщину. Помічниця водія Валентина зазначає: «Я помічаю, що перед святами набагато більше грошей передають додому, більше подарунків, бо не всі можуть поїхати до родини, ми за ці перевезення знижки робимо людям».
Стіл на Святий вечір
Чим особливі різдвяні передачі додому, запитую жінок, які ретельно надписують адресу на пакунку. «Шоколадки передаємо, якийсь одяг, та передаємо, що можна. Відсилаємо все, що можна покласти в торбу», – кажуть українки. Відчуття різдвяного празника вже трохи радісніше: хоч через цей пакунок, а почуваєшся ближчим до рідної домівки.
Велелюдно і біля ятків із українськими харчами. Щоб приготувати застілля на Святвечір, асортимент італійського супермаркету не зовсім підходить. «В Україні передріздвяний піст, то люди більше просять оселедці, гречку. М’ясо наші люди не їдять, а пісну їжу вживають. Дуже просять чорного хліба, якого тут не вистачає. Гречки й оселедців тут взагалі немає», – розповіла про гастрономічні уподобання українців продавець Марина.
Сумно без рідні
Пан Іван із Самбора шостий рік поспіль зустрічає празник Христового народження на чужині. Напередодні свят він втратив роботу водія. Але цей факт, додає іммігрант, мало впливає на святкування, бо він завжди відзначає тут Різдво по-скромному. «Якщо я не працюю, то йду на свято до церкви, – каже Іван. – Приходжу до дружини, засвітили свічечку, стали вечеряти, згадали домівку... Сумно, але що поробиш... Там вдома діти, внуки і батьки ще є».
У землячки Івана пані Ольги з роботою, на щастя, все в порядку, і після трудових годин вона ще має час на приготування українських страв для Святвечора. А настрій святковий? «Який може бути настрій, дитинко? Сім’я лишилася вдома, двоє синів, чоловік ... Який настрій?! Оце з коліжанками зберемося в когось тут, із жіночками з мого села Львівської області, їх тут аж шість», – говорить Ольга.
Різдво в сім’ї
Безумовно, трохи інші емоції у тих, хто зустрічає сходження Віфлеємської зірки в родинному колі, хоч і далеко від батьківщини. «Вдома воно веселіше, але мені весело і тут, бо моя сім’я зі мною, діти, внуки, тому мені і в Італії весело святкувати наше Різдво», – каже українка, яка почувається щасливою біля сім’ї.
Студент Сашко із древнього Галича зауважує, що українське Різдво в Італії припадає тоді, коли пік новорічних святкувань в країні спадає. Тож, основне очікування для хлопця – мамина кутя і пиріжки. «Католицьке Різдво ми відсвяткували непогано з мамою, з вітчимом-італійцем, – розповідає Сашко. – Щоправда, італійське Різдво святкуємо більше, ніж українське. На наш Святвечір також влаштовуємо вечерю, але з меншим розмахом. Ще як були в Україні, де всі святкують, був більш піднесений настрій. Оскільки ми живемо в цій країні, то прилаштовуємося до її традицій, культури».
Православні та греко-католики збираються у церквах, де священики УГКЦ проводять святкові богослужіння. Часто там же, при церквах, громада влаштовує вечерю, ставить свій невеличкий вертеп і потім десь у містечку серед Апеннінських гір та й залунає українською: «Радуйся, ой, радуйся земле, Син Божий народився!».