Вона одинока. Можливо, саме ця обставина і надихнула пенсіонерку з Пакша на те, щоб допомагати бідним землякам, готуючи для них знаменитий гуляш із квасолею щонайменше на три сотні людей. За згодою місцевої мерії Анна Молнар Імреней, або по-родинному Анці-нейні, чаклує ці дні біля великого 100-літрового казана і трохи меншого баняка просто неба в історичному центрі міста. Її добровільні помічники поставили поруч кілька легких наметів та лавки. Дим від вогнища і пахощі смачної страви розносяться по всьому місту.
Для святкового гуляшу пані Анні знадобилося 40 кілограмів м’яса, 30 кілограмів квасолі, 20 кілограмів моркви і 15 кілограмів зелені та різноманітних приправ, включаючи гостру паприку, бо ж якому угорцеві не смакує добре поперчений приварок. Анці-нейні пригадує, що торік на безкоштовний гуляш зійшлося понад 300 осіб.
Не так важить гарячий обід, як людська увага
Нині гостей трохи менше. Але жодного невдячного! Безпритульна Ірма Довці зазначає: «Дуже багато є у нас немайнових сімей. У когось і хлібної скоринки нема у хаті. І таких є багато. Тому цей безплатний обід для нас, як справжній подарунок на свята».
Та не лише вона так думає. Бездомний Мігай Кішш зворушливо зауважив: «Ця гаряча страва на морозі трохи бадьорить людину, додає настрою на наступний рік».
Пані Молнар Імреней говорить, що передусім у неї була мрія хоч якось зарадити у біді безпритульним землякам. Однак останніми роками до неї «на ґуляш» приходять не лише бомжі, а й одинокі літні люди, а подеколи й цілі родини. Та попри це, вони не отримують відмови ні в обіді, ні в людському теплі.
«Ви знаєте, стільки багато сумних людей нині!, – наголошує Молнар Імреней. – І коли вони шикуються біля казана в чергу і довірливо дивляться на мене, сказати б, із надією, я радію за них. І тому одразу забуваю про втому, бо цей день переважує мої клопоти...».
Анці-нейні не тільки пригощає бідних обідом, а й роздає подаруночки. Дітлахи тішаться іграшкам чи цукеркам, а дорослі приймають із рук Молнар Імреней одяг та скромні продуктові пакуночки.
Для святкового гуляшу пані Анні знадобилося 40 кілограмів м’яса, 30 кілограмів квасолі, 20 кілограмів моркви і 15 кілограмів зелені та різноманітних приправ, включаючи гостру паприку, бо ж якому угорцеві не смакує добре поперчений приварок. Анці-нейні пригадує, що торік на безкоштовний гуляш зійшлося понад 300 осіб.
Не так важить гарячий обід, як людська увага
Нині гостей трохи менше. Але жодного невдячного! Безпритульна Ірма Довці зазначає: «Дуже багато є у нас немайнових сімей. У когось і хлібної скоринки нема у хаті. І таких є багато. Тому цей безплатний обід для нас, як справжній подарунок на свята».
Та не лише вона так думає. Бездомний Мігай Кішш зворушливо зауважив: «Ця гаряча страва на морозі трохи бадьорить людину, додає настрою на наступний рік».
Пані Молнар Імреней говорить, що передусім у неї була мрія хоч якось зарадити у біді безпритульним землякам. Однак останніми роками до неї «на ґуляш» приходять не лише бомжі, а й одинокі літні люди, а подеколи й цілі родини. Та попри це, вони не отримують відмови ні в обіді, ні в людському теплі.
«Ви знаєте, стільки багато сумних людей нині!, – наголошує Молнар Імреней. – І коли вони шикуються біля казана в чергу і довірливо дивляться на мене, сказати б, із надією, я радію за них. І тому одразу забуваю про втому, бо цей день переважує мої клопоти...».
Анці-нейні не тільки пригощає бідних обідом, а й роздає подаруночки. Дітлахи тішаться іграшкам чи цукеркам, а дорослі приймають із рук Молнар Імреней одяг та скромні продуктові пакуночки.
