– Олексо, ти був знайомий з Вірою Річ?
– Так, я тривалий час знав її лише як перекладача, але в останні два з половиною роки познайомився особисто. Наприкінці 2000 року я досліджував твори української літератури в англійських перекладах для українського розділу Оксфордського довідника з іноземної літератури, і переклади Віри Річ з українських класиків посідали у цілому масиві перекладів з української величезне місце. Потім ми працювали разом у лондонській газеті «Українська Думка». Пані Річ там вела регулярну колонку, в якій англійською мовою подавала резюме українських новин за останні два тижні. Ця колонка була дуже популярною. Віра вміла помітити найголовніше і подавала все виважено і зі своїм характерним неповторним гумором. Ми, до речі, часто обговорювали події в Україні, її дуже цікавила оцінка інших людей того, що відбувається в Україні.
– Віру Річ іноді називали «послом України» в англомовному світі...
– Вона справді була таким послом. І це було не лише літературне представництво. Як журналістка вона, зокрема, багато виступала в англомовній пресі, висвітлюючи проблеми, пов’язані із чорнобильською катастрофою, закликаючи допомогти Україні. Також вона писала про різні культурні події у Британії, пов’язані з Україною, – рецензії на книжки, театральні вистави, фільми, лекції. Але, безумовно, найбільший її внесок – це українська поезія англійською мовою. Почавши з перекладу уривку з «Мойсея» Івана Франка, який вийшов 1957 року в лондонському «Українському віснику», і видавши 1961 року збірку перекладів Тараса Шевченка, вона присвятила українській поезії понад 50 років. Найбільше завдячуємо її титанічній праці із Шевченковою поезією. Недавно в Україні вийшло у світ чудове фундаментальне двомовне видання вибраних поезій Шевченка, в якому англійський варіант належить перу Віри. Також вона співпрацювала із Союзом українців Великої Британії для того, щоб перекласти всі вірші Шевченка. Їй вдалося зробити переважну більшість цих перекладів. Смерть застала її за роботою над тим незначним, чого вона, на жаль, не встигла.
– Перекладати поезію є особливо складно. Пані Річ перекладала багато, але наскільки якісні були її переклади?
– Віра Річ була надзвичайно талановитим перекладачем, як кажуть, мала дар від Бога. Вона мала своє бачення того, яким має бути переклад і ставила перед собою дуже високі вимоги. Вона казала, що перекладач подібно до спортсменів, олімпійських чемпіонів, маючи вроджений хист, повинен його розвивати, тренуючи перекладацькі навички, як спортсмен тренує фізичні. Розповідала, як іноді працювала тижнями, намагаючись віднайти одне потрібне слово. Добре, що Україна таки оцінила її зусилля – два роки тому її було нагороджено орденом Княгині Ольги.
– Так, я тривалий час знав її лише як перекладача, але в останні два з половиною роки познайомився особисто. Наприкінці 2000 року я досліджував твори української літератури в англійських перекладах для українського розділу Оксфордського довідника з іноземної літератури, і переклади Віри Річ з українських класиків посідали у цілому масиві перекладів з української величезне місце. Потім ми працювали разом у лондонській газеті «Українська Думка». Пані Річ там вела регулярну колонку, в якій англійською мовою подавала резюме українських новин за останні два тижні. Ця колонка була дуже популярною. Віра вміла помітити найголовніше і подавала все виважено і зі своїм характерним неповторним гумором. Ми, до речі, часто обговорювали події в Україні, її дуже цікавила оцінка інших людей того, що відбувається в Україні.
– Віру Річ іноді називали «послом України» в англомовному світі...
– Вона справді була таким послом. І це було не лише літературне представництво. Як журналістка вона, зокрема, багато виступала в англомовній пресі, висвітлюючи проблеми, пов’язані із чорнобильською катастрофою, закликаючи допомогти Україні. Також вона писала про різні культурні події у Британії, пов’язані з Україною, – рецензії на книжки, театральні вистави, фільми, лекції. Але, безумовно, найбільший її внесок – це українська поезія англійською мовою. Почавши з перекладу уривку з «Мойсея» Івана Франка, який вийшов 1957 року в лондонському «Українському віснику», і видавши 1961 року збірку перекладів Тараса Шевченка, вона присвятила українській поезії понад 50 років. Найбільше завдячуємо її титанічній праці із Шевченковою поезією. Недавно в Україні вийшло у світ чудове фундаментальне двомовне видання вибраних поезій Шевченка, в якому англійський варіант належить перу Віри. Також вона співпрацювала із Союзом українців Великої Британії для того, щоб перекласти всі вірші Шевченка. Їй вдалося зробити переважну більшість цих перекладів. Смерть застала її за роботою над тим незначним, чого вона, на жаль, не встигла.
– Перекладати поезію є особливо складно. Пані Річ перекладала багато, але наскільки якісні були її переклади?
– Віра Річ була надзвичайно талановитим перекладачем, як кажуть, мала дар від Бога. Вона мала своє бачення того, яким має бути переклад і ставила перед собою дуже високі вимоги. Вона казала, що перекладач подібно до спортсменів, олімпійських чемпіонів, маючи вроджений хист, повинен його розвивати, тренуючи перекладацькі навички, як спортсмен тренує фізичні. Розповідала, як іноді працювала тижнями, намагаючись віднайти одне потрібне слово. Добре, що Україна таки оцінила її зусилля – два роки тому її було нагороджено орденом Княгині Ольги.
