– Пане Руденко, як гадаєте, чи готові розвинені країни піти на поступки країнам, що розвиваються?
– Ми навряд чи отримаємо від великих країн якихось нових позицій. Китай завжди ставить на перше місце те, що їх темпи розвитку понад усе. Так само, як і Сполучені Штати. Я б найбільше цікавився налаштуванням країн, які розвиваються. Яким чином вони готові йти на якісь поступки, видозмінювати Кіотський протокол під реалії дня. 2012 рік уже не за горами. Можна вже констатувати той факт, що Кіотський протокол, не повною мірою, але виправдав своє призначення. Він став повноцінним, масштабним екологічним проектом. І можна перезавантажуватися. Компроміс на фоні кризи економічної в екологічних питаннях можливий, і, мабуть, він буде досягнутий.
Прем'єр-міністр Данії Расмуссен Локке виступає з промовою на церемонії відкриття конференції ООН з кліматичних змін, Копенгаген, 7 грудня 2009 року
– Чи погоджуєтесь Ви з твердженням, що Україна має зиск від Кіотського протоколу. Маю на увазі можливість продавати квоти – тобто дозволена кількість викидів вуглецю у повітря. Адже українським виробництвом вона не використовується повною мірою.
– Апріорі ще на початку дії протоколу було зрозуміло, що для України це є вдала можливість конвертувати наші людські економічні прорахунки. Хоч якийсь зиск економічний від продажу квот, які в нас збереглися за рахунок зменшення темпів виробництва. Тому для України це корисно. Єдине, що потрібно відверто сказати, що Україна не готова була конвертувати кошти, які отримуються від продажу квот у серйозні проекти. Безумовно, тут задає тон приватний бізнес. У металургійному комплексі, в енергетичному комплексі видно, що бонуси Кіотського протоколу для них чогось варті і створюють загальну конкурентну сферу.
– Пане Руденко. Щодо нової міжнародної угоди, яку мають підписати учасники конференції по її завершенні. Чи створить вона вигідніші для України умови торгівлі квотами на викиди вуглецю?
– Якщо враховувати, що Україна завжди була в десятці топових країн з продажу квот, то позиція України є, принаймні, істотною в переговорах. Як на мене, від нововведень навряд чи Україна особливо виграє. Найбільш, з моєї точки зору, були цікаві істотні бонуси для України саме в першому варіанти Кіотського протоколу. Тому, я вважаю, що якоїсь «манни небесної» від Копенгагенської конференції для України не варто чекати.
(Київ – Прага)
– Ми навряд чи отримаємо від великих країн якихось нових позицій. Китай завжди ставить на перше місце те, що їх темпи розвитку понад усе. Так само, як і Сполучені Штати. Я б найбільше цікавився налаштуванням країн, які розвиваються. Яким чином вони готові йти на якісь поступки, видозмінювати Кіотський протокол під реалії дня. 2012 рік уже не за горами. Можна вже констатувати той факт, що Кіотський протокол, не повною мірою, але виправдав своє призначення. Він став повноцінним, масштабним екологічним проектом. І можна перезавантажуватися. Компроміс на фоні кризи економічної в екологічних питаннях можливий, і, мабуть, він буде досягнутий.
– Чи погоджуєтесь Ви з твердженням, що Україна має зиск від Кіотського протоколу. Маю на увазі можливість продавати квоти – тобто дозволена кількість викидів вуглецю у повітря. Адже українським виробництвом вона не використовується повною мірою.
– Апріорі ще на початку дії протоколу було зрозуміло, що для України це є вдала можливість конвертувати наші людські економічні прорахунки. Хоч якийсь зиск економічний від продажу квот, які в нас збереглися за рахунок зменшення темпів виробництва. Тому для України це корисно. Єдине, що потрібно відверто сказати, що Україна не готова була конвертувати кошти, які отримуються від продажу квот у серйозні проекти. Безумовно, тут задає тон приватний бізнес. У металургійному комплексі, в енергетичному комплексі видно, що бонуси Кіотського протоколу для них чогось варті і створюють загальну конкурентну сферу.
– Пане Руденко. Щодо нової міжнародної угоди, яку мають підписати учасники конференції по її завершенні. Чи створить вона вигідніші для України умови торгівлі квотами на викиди вуглецю?
– Якщо враховувати, що Україна завжди була в десятці топових країн з продажу квот, то позиція України є, принаймні, істотною в переговорах. Як на мене, від нововведень навряд чи Україна особливо виграє. Найбільш, з моєї точки зору, були цікаві істотні бонуси для України саме в першому варіанти Кіотського протоколу. Тому, я вважаю, що якоїсь «манни небесної» від Копенгагенської конференції для України не варто чекати.
(Київ – Прага)
