Львів та Рівне. Умови життя інвалідів на візках
У Львові мешкають 44 000 людей з обмеженими фізичними можливостями. Загалом по області їх понад 100 000. Всупереч тому, що тутешні чиновники багато говорять про звукові світлофори, транспорт, пристосований для таких людей, ліфти й пандуси, навіть нові об’єкти здають в експлуатацію, як і раніше – з ігноруванням потреб людей на візках . Але нові готелі, які будують до Євро 2012, мусять бути абсолютно доступними для інвалідів, і цієї вимоги УЄФА чітко дотримуються. «Якщо говорити поро старі будівлі, то, наприклад, в Личаківській райадміністрації пандуси є, але як переміщатися приміщенням, де немає ліфта, невідомо, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
«Депутат Львівської облради Ярослав Грибальський пересувається в інвалідному візку. Рухатися містом - це справжня мука, каже він, бо навіть на пішохідних переходах тротуари зависокі. В області нині всього 4 автобуси, у які можна заїхати на інвалідному візку. Депутат не розуміє, як різні державні установи затверджують об’єкти будівництва, порушуючи норми закону. «Для того, щоб почати щось робити, потрібно спершу хотіти ознайомитись з будівельними нормами. Законодавство прекрасне, але проблема в тому, що проектні майстерні виготовляють проекти, де не закладено пристосувань для інвалідів. А потім це пропускає експертиза», - обурюється депутат.
У Рівному ж людям на візках пересуватися стає все легше. Місцева кореспондентка Радіо Свободі Валентина Одарченко розповідає, що пандуси і підйомники стають звичним явищем у соціальних закладах та супермаркетах.
«Не так давно в рамках благодійної акції «Інваліди і залізниця» низку нововведень впровадили і залізничники. Зробили перони потрібної висоти, спеціальні огороджувальні лінії в кінці перону для орієнтації, де має зупинитися вагон. З’явилися спеціальні вагони для «візочників» і безкоштовні місця для інвалідів у платних залах очікування Також створені чотири мобільні групи, в обов’язки яких входить допомога інвалідам. Втім, подібних зручностей поки що немає на великій залізничній станції Здолбунів та на Рівненському автовокзалі. Також у нинішньому році вперше область вперше не отримала жодного автомобіля для інвалідів.
Представники громадських організацій виробили ряд пропозицій до соціального законодавства, які мають суттєво спростити не лише життя інвалідам та їхнім рідним, а й роботу соціальних служб. Однак, як каже Голова Спілки батьків дітей-інвалідів із захворюваннями центральної нервової системи «Стежкою добра» Тетяна Конончук, до розгляду цілого ряду суттєвих пропозицій народні обранці не дійшли».
Відчути себе незалежною самостійною людиною
Киянка Ганна вже 28 років пересувається на інвалідному візку. Жінка перестала ходити після автокатастрофи, перенесла кілька операцій, але так і не змогла стати на ноги. Далі свого приватного будинку і подвір’я вона виїжджає рідко. Каже, якби пандусами і підйомниками були облаштовані усі громадські місця, то вона б почувалася вільно. «Хотілося б самій і в магазин поїхати, і в аптеку, але для людей на візках у нас нічого не пристосовано. Одному їхати неможливо, тому треба з допомогою. Є бордюри, інші незручності. Я знаю єдине місто в Україні – Саки, де усе правильно влаштоване для інвалідів. Там відчуваєш себе людиною незалежною. Поїхав самостійно, зробив усе, що тобі треба».
Закордоном люди з обмеженими можливостями почуваються вільніше, ніж в Україні. Вони не змушені сидіти вдома і чекати допомоги рідних.
Наприклад, у Празі з населенням приблизно один мільйон двісті тисяч осіб мешкає п’ятдесят тисяч людей з обмеженими фізичними можливостями. Якісні пандуси, окремі туалети в усіх без винятку громадських місцях, ліфти, що є навіть у метро, низенькі бордюри... Оксана Пеленська розповідає, що такі умови мають неповносправні і в Празі, і в інших чеських містах. «Важливу роль відіграють численні добровільні об’єднання людей, які допомагають інвалідам. Однак, рушійний механізм змін запустила держава, ухваливши низку законів, які захищають інтереси інвалідів. Наприклад, трамваї, автобуси й тролейбуси оснащені спеціальними платформами, усі новобудови – від кафе до летовища – не можна здати в експлуатацію, якщо в них немає ліфтів для інвалідів на возиках. Закони також передбачають право інвалідів на пільги на лікування, придбання машини, візка чи собаки-поводиря для незрячих».
В Україні ж допомога держави людям з обмеженими можливостями складає в середньому 600-700 гривень. Рівень соціальної захищеності інвалідів міг би бути більшим, зауважує депутат, голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич. «Вирішені лише певні питання, які пов’язані з деякими конкретними соціальними проблемами. Скажімо, надання певного рівня державної соціальної допомоги, санаторно-курортне лікування, забезпечення засобами реабілітації та протезування». Та все ж рівень вирішення цих проблем невисокий, не в повному обсязі, зауважує депутат.
Щоб неповносправні мали більше можливостей влаштуватися на роботу, треба краще мотивувати працедавців, переконана Олена Іванова, керівник проекту програми розвитку ООН, Міжнародної Організації праці та Державного центру зайнятості. «Відповідно до законодавства, працедавці мають влаштувати 4% людей з інвалідністю. Ті, хто не працевлаштував 4% таких людей, не мають права отримати дотацію на створення спеціального робочого місця. І виходить так: прийшов перший інвалід, який міг би влаштуватися, а йому кажуть, ми маємо влаштувати спочатку ще, наприклад, чотирьох. А потім нам дадуть гроші, щоб ми створили вам спеціальне робоче місце, пандус, спеціальний туалет». Саме через такі норми законодавства у проекті «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості», яким керує Олена Іванова, пропонується зняти певні обмеження. Тоді працедавці будуть більше вмотивовані працевлаштувати інвалідів, а також працедавцям будуть покриватися витрати на облаштування праці таких людей.
Загалом, до 2011 року Фонд соціального захисту інвалідів планує створити 12 000 нових робочих місць. За даними Міністерства праці і соціальної політики, минулого року Фонд працевлаштував 3000 неповносправних осіб.
