На приміщенні психіатричної лікарні у Підмихайлівцях встановлена меморіальна дошка з зображенням трьох монахинь, які за допомогу воїнам УПА та вірність Українській Греко-Католицькій Церкві були репресовані. Двоє повернулися з Сибіру, матір-ігуменя залишилася навічно в мордовській землі.
Покарана за віру і милосердя
15 років (1930-1945) в цьому приміщенні був монастир Сестер Василіянок. Краєзнавець зі Львова, уродженець Підмихайлівців Ярослав Польовий досліджує його історію. Каже, монахині не лише опікувалися дітьми-сиротами і проводили просвітницьку роботу серед місцевих людей, а й, ризикуючи життям, рятували в часи німецької і совєтської окупації.
«У монастирі переховувалися євреї. Є спогад відомого громадського діяча Америки Курта Левіна. Це син рабина Львова, який приїжджав із сестрами і провідував свого молодшого брата Натана, що тут переховувався. За переховування євреїв німці розстрілювали на місці. Тож ігуменя себе підставляла. Мало того, в 1943 році неподалік села був вбитий німець. І німці мали знищити повністю село Підмихайлівці, а кожного десятого жителя розстріляти. І тільки завдяки ігумені, яка вступила в переговори з німецьким командуванням, вдалося відвернути лихо», – розповідає Ярослав Польовий.
Згодом допомагала воїнам УПА. Про це дізналися НКВСівці. 27 листопада 1945 року заарештували 28 монахинь і отця Павла Теодоровича, брата ігумені Моніки Полянської. За місяць його звільнили, хоча після того арешту він довго не прожив, помер від побоїв. Більшість черниць теж звільнили, але монастир закрили. А трьох – Моніку Полянську, сестру Стефанію і сестру Дарію після дворічного уз'язнення в станіславській тюрмі відправили в Мордовію. Засудили за статтею 54-та: підтримка ОУН-УПА. А головне – за те, що не відреклася своєї віри.
Ігумені було 64 роки, мала хворе серце і покручені поліартритом руки. У таборі її усі любили і називали мамою. Через чотири роки, грудневого дня 1951-го, йшла за посилкою і впала. Від Господа це легка смерть, але однаково мученицька, бо в неволі.
Могилу знайти не вдалося, але тепер є символічна – багатьох загиблих
У вересні шукати могилу Полянської поїхали в Мордовію сестри чину святого Василія зі Львова – Наталія Стирниць і Романа Гутник. Кошти на поїздку зібрали мешканці Підмихайлівців, члени Львівського земляцтва братів-рогатинців, протоігуменя Сестер Василіянок Маргарета Гутник. В управлінні федеральної служби розслідування і покарання в Республіці Мордовії в архіві їм знайшли особову справу Моніки. Та не знайшли нікого, хто б пам'ятав монахиню-галичанку, хоч розповіді про неї збереглися. Не могли знайти і могилу на табірному цвинтарі № 13.
«Тих табличок, що 50 років минуло, неможливо відшукати. Це ж маленькі дерев’яні таблички, де вказували номери в’язня. Взагалі цвинтар дуже знищений, заростає лісом. Там проведений газопровід, високовольтна лінія. Навіть пробували два рази робити піщані кар'єри на тому цвинтарі. Але кажуть, що була дуже велика буря, ураган, і не могли робити далі розкопки. Просто видно де-не-де такі пагорбки, що це є могилки», – розповідає сестра Романа.
Землю, набрану на тому цвинтарі, привезли в Підмихайлівці. Кажуть, то як символ праху тисяч і мільйонів замучених сталінським режимом. Там, в Мордовії, відбували покарання митрополит Йосип Сліпий, блаженний Микола Цегельський, єпископ-ісповідник віри Павло Василик.
Капсулу з землею перепоховали біля могил брата сестри Моніки, матері та тітки, сестри Лукії, яку вбили енкаведисти під час облави.
Голова Львівського земляцтва братів-рогатинців письменник Роман Коритко хоче написати про ті часи книгу.
«Ми про Моніку ще небагато знаємо, але те, що вона пережила тут за часів німецької окупації, то важко навіть собі уявити. Коли за радянських часів заслані були провокатори, одна з них поступила в монастир і видавала про всі зв’язки з повстанцями. Коли Моніку заарештували, їй це все згадали. Я зараз працюю над романом, який називається «Дух одвічної стихії», і Моніка буде серед героїв», – каже Роман Коритко.
Сестру Моніку Полянську цінував митрополит Андрей Шептицький. Зараз проходить процес її беатифікації, щоб причислити до лику святих.
Покарана за віру і милосердя
15 років (1930-1945) в цьому приміщенні був монастир Сестер Василіянок. Краєзнавець зі Львова, уродженець Підмихайлівців Ярослав Польовий досліджує його історію. Каже, монахині не лише опікувалися дітьми-сиротами і проводили просвітницьку роботу серед місцевих людей, а й, ризикуючи життям, рятували в часи німецької і совєтської окупації.
«У монастирі переховувалися євреї. Є спогад відомого громадського діяча Америки Курта Левіна. Це син рабина Львова, який приїжджав із сестрами і провідував свого молодшого брата Натана, що тут переховувався. За переховування євреїв німці розстрілювали на місці. Тож ігуменя себе підставляла. Мало того, в 1943 році неподалік села був вбитий німець. І німці мали знищити повністю село Підмихайлівці, а кожного десятого жителя розстріляти. І тільки завдяки ігумені, яка вступила в переговори з німецьким командуванням, вдалося відвернути лихо», – розповідає Ярослав Польовий.
Згодом допомагала воїнам УПА. Про це дізналися НКВСівці. 27 листопада 1945 року заарештували 28 монахинь і отця Павла Теодоровича, брата ігумені Моніки Полянської. За місяць його звільнили, хоча після того арешту він довго не прожив, помер від побоїв. Більшість черниць теж звільнили, але монастир закрили. А трьох – Моніку Полянську, сестру Стефанію і сестру Дарію після дворічного уз'язнення в станіславській тюрмі відправили в Мордовію. Засудили за статтею 54-та: підтримка ОУН-УПА. А головне – за те, що не відреклася своєї віри.
Ігумені було 64 роки, мала хворе серце і покручені поліартритом руки. У таборі її усі любили і називали мамою. Через чотири роки, грудневого дня 1951-го, йшла за посилкою і впала. Від Господа це легка смерть, але однаково мученицька, бо в неволі.
Могилу знайти не вдалося, але тепер є символічна – багатьох загиблих
У вересні шукати могилу Полянської поїхали в Мордовію сестри чину святого Василія зі Львова – Наталія Стирниць і Романа Гутник. Кошти на поїздку зібрали мешканці Підмихайлівців, члени Львівського земляцтва братів-рогатинців, протоігуменя Сестер Василіянок Маргарета Гутник. В управлінні федеральної служби розслідування і покарання в Республіці Мордовії в архіві їм знайшли особову справу Моніки. Та не знайшли нікого, хто б пам'ятав монахиню-галичанку, хоч розповіді про неї збереглися. Не могли знайти і могилу на табірному цвинтарі № 13.
«Тих табличок, що 50 років минуло, неможливо відшукати. Це ж маленькі дерев’яні таблички, де вказували номери в’язня. Взагалі цвинтар дуже знищений, заростає лісом. Там проведений газопровід, високовольтна лінія. Навіть пробували два рази робити піщані кар'єри на тому цвинтарі. Але кажуть, що була дуже велика буря, ураган, і не могли робити далі розкопки. Просто видно де-не-де такі пагорбки, що це є могилки», – розповідає сестра Романа.
Землю, набрану на тому цвинтарі, привезли в Підмихайлівці. Кажуть, то як символ праху тисяч і мільйонів замучених сталінським режимом. Там, в Мордовії, відбували покарання митрополит Йосип Сліпий, блаженний Микола Цегельський, єпископ-ісповідник віри Павло Василик.
Капсулу з землею перепоховали біля могил брата сестри Моніки, матері та тітки, сестри Лукії, яку вбили енкаведисти під час облави.
Голова Львівського земляцтва братів-рогатинців письменник Роман Коритко хоче написати про ті часи книгу.
«Ми про Моніку ще небагато знаємо, але те, що вона пережила тут за часів німецької окупації, то важко навіть собі уявити. Коли за радянських часів заслані були провокатори, одна з них поступила в монастир і видавала про всі зв’язки з повстанцями. Коли Моніку заарештували, їй це все згадали. Я зараз працюю над романом, який називається «Дух одвічної стихії», і Моніка буде серед героїв», – каже Роман Коритко.
Сестру Моніку Полянську цінував митрополит Андрей Шептицький. Зараз проходить процес її беатифікації, щоб причислити до лику святих.
