Свята «Мистецтво одного села» були започатковані на початку двотисячних у Києві, але у столиці не прижились. На Рівненщині такі заходи перекочували поближче до носіїв автентики – у сільські клуби та районні будинки культури.
Нині ж найбагатші народними витворами села області презентують їх в обласному краєзнавчому музеї.
У ці дні тут господарюють півтисячолітні Каноничі – з багатством образної поліської мови, підкресленої народними піснями, розвинутими ремеслами лозоплетіння, ткацтва, вишивки, традиціями обрядової випічки. Чи не в кожного з мешканців села – захоплення чи то піснею, чи ремеслом, котрі сягають коренями сивої давнини.
Культурне розмаїття Каноничів
Скажімо, зоотехнік сільгоспкооперативу «Берегиня» Світлана Якубова кохається у вишивці. «Дуже люблю вишивати натюрморти, – розповідає майстриня. – Є в мене серветки, сорочки, скатертини. У кожному хрестику – часточка моєї душі. Донька заміж виходила, одружувався син – потрібні були рушники… Вишивала для хрещеників, коли заміж виходили й одружувались. А от щоб продавати – такого немає. Ось і онуки – одна в першому класі вже вишиває, а друга – в п’ятому – відтворить і вигадає будь-який візерунок…»
Народний художник Микола Воробей вважає: так багато талантів у Каноничах тому, що до творчості тут спонукає сама природа. Сам він навчався образотворчому мистецтву хіба що у вчителя малювання в середній школі. А проте і до малювання, і до музики прикипів душею так само, як і до казкової природи. «Малюю природу навколо села і роздаю картини – друзям, знайомим, на весілля й дні народження. Хочу передати це онукам. Один уже гарно малює – я дуже задоволений…» – каже художник.
Роботи Ганни Леончук із села Каноничі на святі «Мистецтво одного села», РівнеГолова Каноницької сільської ради Василь Дуляницький розповідає: село з дев’ятьма сотнями мешканців пишається своїми талантами. Чого тільки варті ткані рушники й килими заслуженого майстра народної творчості Ганни Леончук. Майстрині не стало, однак справа живе в її виробах та учнях. І взагалі про Каноничі потрібно знати, бо село таке – одне, каже Василь Дуляницький.
«Якщо ви побували в Каноничах, – не треба уточнювати, в якому це районі чи області. Бо воно таке в Україні одне. Люди тут роботящі, хороші. Через наше село проходить туристичний маршрут – вузькоколійка «Антонівка – Зарічне». Це край бурштину і багатих лісів…» – каже сільський голова.
В альбом потраплять перлини народної творчості
Керівник етнокультурного центру «Веснянка» Віктор Ковальчук – сам уродженець Полісся. Свого часу він зумів зацікавити поліським фольклором науковців Волині, Львова, Києва.
Результатом багаторічних досліджень стали наукові праці й збірники народних пісень. Нинішнє видання буде особливим і зосередить в собі найцікавіші знахідки, каже він.
«Першою його частиною буде альбом, який представлятиме духовну й матеріальну культуру, архітектуру Рівненського Полісся, зокрема, цікаві календарно-обрядові звичаї. Друга складатиметься з чотирьох аудіодисків із автентичним співом сільських виконавців регіону… Ми сподіваємося, що це буде тільки першим поштовхом до видання усіх цінних матеріалів, зібраних у тому числі етнокультурним центром «Веснянка» Рівненського палацу дітей і молоді», – каже керівник центу.
За те, щоб надати коштів на видання етноальбому тисячним накладом, обласні депутати проголосували одноголосно – чи не вперше за всю каденцію своєї роботи.
А що етнографічні свята на Рівненщині в останні роки побили рекорди за кількістю учасників і глядачів серед інших масових заходів, то упорядники книги запевняють: буде і перевидання.
(Рівне – Прага – Київ)
Нині ж найбагатші народними витворами села області презентують їх в обласному краєзнавчому музеї.
У ці дні тут господарюють півтисячолітні Каноничі – з багатством образної поліської мови, підкресленої народними піснями, розвинутими ремеслами лозоплетіння, ткацтва, вишивки, традиціями обрядової випічки. Чи не в кожного з мешканців села – захоплення чи то піснею, чи ремеслом, котрі сягають коренями сивої давнини.
Культурне розмаїття Каноничів
Скажімо, зоотехнік сільгоспкооперативу «Берегиня» Світлана Якубова кохається у вишивці. «Дуже люблю вишивати натюрморти, – розповідає майстриня. – Є в мене серветки, сорочки, скатертини. У кожному хрестику – часточка моєї душі. Донька заміж виходила, одружувався син – потрібні були рушники… Вишивала для хрещеників, коли заміж виходили й одружувались. А от щоб продавати – такого немає. Ось і онуки – одна в першому класі вже вишиває, а друга – в п’ятому – відтворить і вигадає будь-який візерунок…»
Народний художник Микола Воробей вважає: так багато талантів у Каноничах тому, що до творчості тут спонукає сама природа. Сам він навчався образотворчому мистецтву хіба що у вчителя малювання в середній школі. А проте і до малювання, і до музики прикипів душею так само, як і до казкової природи. «Малюю природу навколо села і роздаю картини – друзям, знайомим, на весілля й дні народження. Хочу передати це онукам. Один уже гарно малює – я дуже задоволений…» – каже художник.
«Якщо ви побували в Каноничах, – не треба уточнювати, в якому це районі чи області. Бо воно таке в Україні одне. Люди тут роботящі, хороші. Через наше село проходить туристичний маршрут – вузькоколійка «Антонівка – Зарічне». Це край бурштину і багатих лісів…» – каже сільський голова.
В альбом потраплять перлини народної творчості
Керівник етнокультурного центру «Веснянка» Віктор Ковальчук – сам уродженець Полісся. Свого часу він зумів зацікавити поліським фольклором науковців Волині, Львова, Києва.
Результатом багаторічних досліджень стали наукові праці й збірники народних пісень. Нинішнє видання буде особливим і зосередить в собі найцікавіші знахідки, каже він.
«Першою його частиною буде альбом, який представлятиме духовну й матеріальну культуру, архітектуру Рівненського Полісся, зокрема, цікаві календарно-обрядові звичаї. Друга складатиметься з чотирьох аудіодисків із автентичним співом сільських виконавців регіону… Ми сподіваємося, що це буде тільки першим поштовхом до видання усіх цінних матеріалів, зібраних у тому числі етнокультурним центром «Веснянка» Рівненського палацу дітей і молоді», – каже керівник центу.
За те, щоб надати коштів на видання етноальбому тисячним накладом, обласні депутати проголосували одноголосно – чи не вперше за всю каденцію своєї роботи.
А що етнографічні свята на Рівненщині в останні роки побили рекорди за кількістю учасників і глядачів серед інших масових заходів, то упорядники книги запевняють: буде і перевидання.
(Рівне – Прага – Київ)
