Давній спосіб пізнання навколишнього світу
Жінка з порожніми відрами, всюдисуща чорна кішка, «горезвісне» тринадцяте число...У двадцять першому столітті більше половини українців вірять у забобони, констатують соціологи. Хтось «вірить» жартома, а хтось і всерйоз.
Острах перед п’ятницею 13 числа з’явився у наших предків лише кілька століть тому, і пов’язаний він із розповсюдженням хронологічного календаря, зазначає Микола Дмитренко, заввідділу фольклористики Інституту мистецтвознавства та етнографії. «Символіка парності, певна циклічність часу, 12 місяців у році… Так у народах склалося, що те непарне «13» просто зайве, непотрібне. А щодо п’ятниці, то в Україні вважалося, що на свято Великомучениці Параскеви П’ятниці, вона сама ходила до людей і дивилася, хто, що в цей день робить. Хто тяжко працював, рубав дрова, того вона карала». За поширеним повір'ям, свята П'ятниця ходила по землі в образі жінки (в чорному або в білому одязі). Все тіло в неї було зранене голками, веретенами від того, що хтось все ж порушує її заборону шити й прясти в цю святкову п'ятницю.
Забобони, як результат формування людського мислення, виникли десятки тисячоліть тому і були пов’язані з пізнанням навколишнього світу, пояснює етнограф Микола Дмитренко. «Повір’я - це певні народні знання про довкілля. Забобони - термін більше радянського часу. В українського люду немає страху перед цифрою 13, перед тринадцятим числом. Ставлення до 13-го як демонічного таке глузливе. Це свідчить про збереження у світогляді сонцепоклонницьких традицій, які християнство не сильно порушило».
Погані прикмети для спортсменів та акторів
Знайти відомого футболіста або хокеїста, який би не вірив у забобони, практично неможливо, зазначає спортивний оглядач Валентин Щербачов. Наприклад, у США й Канаді в хокейних клубах дуже рідко можна побачити гравця із номером «13». Українські спортсмени і тренери не менш забобонні. Щоправда, така риса виявляється не в боязні фатальних чисел. Валентин Щербачов розповідає про це на прикладі Валерія Лобановського. «Він вимагав, щоб ніколи в транспорті, який везе футболістів на матчі, біля команди навіть близько не було жінок. Не дай Боже, комусь було сісти на переднє місце в автобусі. Ще була прикмета така: хтось у транспорт зайшов після тренера - все. Цю людину виганяли і не брали на матч».
Люди ж творчих професій до прикмет ставляться по-різному. Скажімо, театральний режисер Владислав Троїцький запевняє, що віра у прикмети й дотримання різних забобонних правил не замінить акторського таланту й професіоналізму. Треба просто виходити на сцену і грати, вважає він. Натомість актор Володимир Горянський згадав-таки один театральний забобон, в який вірить він сам. «Непристойним вважається лускати насіння в театрі. Кажуть, що не буде «зборів», глядач не піде, каса спорожніє. Це, напевно, єдина прикмета, в яку я вірю», - говорить актор.
Марновірствам у Чехії не місце
Чехи і забобони – поняття несумісні, стверджує празька кореспондентка Радіо Свобода Оксана Пеленська. Це пояснюється особливостями національної ментальності, адже раціональні і прагматичні чехи схильні більше покладатися на власний розум, ніж довіряти інтуїції і вірити у силу прикмет, продовжує далі Оксана Пеленська. «Нікому не прийде в голову розповідати про чорного кота, що перебіг дорогу. Забобон – це прикмета минулого. Нещодавно одна з чеських фірм навіть оголосила конкурс плакатів на тему «Забобони в Чехії – out». Хоча є одна прикмета, якої найчастіше все ж дотримуються: відмовитися від кухля пива з друзями, тобто не пошанувати святу для кожного чеха традицію, є поганою ознакою».
Чужий досвід
Киянка Ольга у п’ятницю, яка припадає на тринадцяте число, намагається поводитися обережно і максимально убезпечити себе від впливу «фатального дня», хоча особисто з нею нічого поганого у цей день не траплялося. «Я боюся цього дня, бо кажуть, що п’ятниця 13-е - страшний день, що в цей день траплялося з людьми багато страшних історій. Я не знаю, правда це чи ні, але краще поберегтися. Все ж мабуть, щось страшне в цьому дні є. Тому коли цей день настає, я намагаюся нічого ризикованого не робити, нікуди не ходити і не спілкуватися з чужими», - розповідає дівчина.
У культурі будь-якого народу певне місце побутової психології займають забобони, зазначає психолог Олена Ліщинська. Це пов’язано з особливостями людської психіки; один здатен мислити більш логічно і раціонально, інший - ні. «Забобони - це ірраціоналізми. Люди пристають на думку інших людей, але ж ця думка може виникнути невідомо звідки. Так і народжуються забобони. Сам забобон не має чітких критеріїв, ніхто з нас не володіє істиною. Те, що для когось є результатом життєвого досвіду і переконань, для іншої людини зовсім не є правдивим, бо в неї свій ланцюжок досвіду», - стверджує спеціаліст.
Саме тому той чи інший збіг подій у традиції одних народів може бути «щасливим», а в інших – навпаки. Наприклад, якщо француз одягне сорочку навиворіт, варто чекати хорошої звістки. А якщо так зробить українець – його можуть (якщо вірити прикметі) побити.
З іншого боку, усі забобони – умовність, переконує на своєму прикладі відомий шахіст Гарі Каспаров. Він - 13-й в історії шахів чемпіон світу, який народився 13-го квітня, а свою шахову корону здобув, перемігши Анатолія Карпова з рахунком 13:11.
Жінка з порожніми відрами, всюдисуща чорна кішка, «горезвісне» тринадцяте число...У двадцять першому столітті більше половини українців вірять у забобони, констатують соціологи. Хтось «вірить» жартома, а хтось і всерйоз.
Острах перед п’ятницею 13 числа з’явився у наших предків лише кілька століть тому, і пов’язаний він із розповсюдженням хронологічного календаря, зазначає Микола Дмитренко, заввідділу фольклористики Інституту мистецтвознавства та етнографії. «Символіка парності, певна циклічність часу, 12 місяців у році… Так у народах склалося, що те непарне «13» просто зайве, непотрібне. А щодо п’ятниці, то в Україні вважалося, що на свято Великомучениці Параскеви П’ятниці, вона сама ходила до людей і дивилася, хто, що в цей день робить. Хто тяжко працював, рубав дрова, того вона карала». За поширеним повір'ям, свята П'ятниця ходила по землі в образі жінки (в чорному або в білому одязі). Все тіло в неї було зранене голками, веретенами від того, що хтось все ж порушує її заборону шити й прясти в цю святкову п'ятницю.
Забобони, як результат формування людського мислення, виникли десятки тисячоліть тому і були пов’язані з пізнанням навколишнього світу, пояснює етнограф Микола Дмитренко. «Повір’я - це певні народні знання про довкілля. Забобони - термін більше радянського часу. В українського люду немає страху перед цифрою 13, перед тринадцятим числом. Ставлення до 13-го як демонічного таке глузливе. Це свідчить про збереження у світогляді сонцепоклонницьких традицій, які християнство не сильно порушило».
Погані прикмети для спортсменів та акторів
Знайти відомого футболіста або хокеїста, який би не вірив у забобони, практично неможливо, зазначає спортивний оглядач Валентин Щербачов. Наприклад, у США й Канаді в хокейних клубах дуже рідко можна побачити гравця із номером «13». Українські спортсмени і тренери не менш забобонні. Щоправда, така риса виявляється не в боязні фатальних чисел. Валентин Щербачов розповідає про це на прикладі Валерія Лобановського. «Він вимагав, щоб ніколи в транспорті, який везе футболістів на матчі, біля команди навіть близько не було жінок. Не дай Боже, комусь було сісти на переднє місце в автобусі. Ще була прикмета така: хтось у транспорт зайшов після тренера - все. Цю людину виганяли і не брали на матч».
Люди ж творчих професій до прикмет ставляться по-різному. Скажімо, театральний режисер Владислав Троїцький запевняє, що віра у прикмети й дотримання різних забобонних правил не замінить акторського таланту й професіоналізму. Треба просто виходити на сцену і грати, вважає він. Натомість актор Володимир Горянський згадав-таки один театральний забобон, в який вірить він сам. «Непристойним вважається лускати насіння в театрі. Кажуть, що не буде «зборів», глядач не піде, каса спорожніє. Це, напевно, єдина прикмета, в яку я вірю», - говорить актор.
Марновірствам у Чехії не місце
Чехи і забобони – поняття несумісні, стверджує празька кореспондентка Радіо Свобода Оксана Пеленська. Це пояснюється особливостями національної ментальності, адже раціональні і прагматичні чехи схильні більше покладатися на власний розум, ніж довіряти інтуїції і вірити у силу прикмет, продовжує далі Оксана Пеленська. «Нікому не прийде в голову розповідати про чорного кота, що перебіг дорогу. Забобон – це прикмета минулого. Нещодавно одна з чеських фірм навіть оголосила конкурс плакатів на тему «Забобони в Чехії – out». Хоча є одна прикмета, якої найчастіше все ж дотримуються: відмовитися від кухля пива з друзями, тобто не пошанувати святу для кожного чеха традицію, є поганою ознакою».
Чужий досвід
Киянка Ольга у п’ятницю, яка припадає на тринадцяте число, намагається поводитися обережно і максимально убезпечити себе від впливу «фатального дня», хоча особисто з нею нічого поганого у цей день не траплялося. «Я боюся цього дня, бо кажуть, що п’ятниця 13-е - страшний день, що в цей день траплялося з людьми багато страшних історій. Я не знаю, правда це чи ні, але краще поберегтися. Все ж мабуть, щось страшне в цьому дні є. Тому коли цей день настає, я намагаюся нічого ризикованого не робити, нікуди не ходити і не спілкуватися з чужими», - розповідає дівчина.
У культурі будь-якого народу певне місце побутової психології займають забобони, зазначає психолог Олена Ліщинська. Це пов’язано з особливостями людської психіки; один здатен мислити більш логічно і раціонально, інший - ні. «Забобони - це ірраціоналізми. Люди пристають на думку інших людей, але ж ця думка може виникнути невідомо звідки. Так і народжуються забобони. Сам забобон не має чітких критеріїв, ніхто з нас не володіє істиною. Те, що для когось є результатом життєвого досвіду і переконань, для іншої людини зовсім не є правдивим, бо в неї свій ланцюжок досвіду», - стверджує спеціаліст.
Саме тому той чи інший збіг подій у традиції одних народів може бути «щасливим», а в інших – навпаки. Наприклад, якщо француз одягне сорочку навиворіт, варто чекати хорошої звістки. А якщо так зробить українець – його можуть (якщо вірити прикметі) побити.
З іншого боку, усі забобони – умовність, переконує на своєму прикладі відомий шахіст Гарі Каспаров. Він - 13-й в історії шахів чемпіон світу, який народився 13-го квітня, а свою шахову корону здобув, перемігши Анатолія Карпова з рахунком 13:11.
