Польська «Жечпосполіта» наголошує, що в Україні «у розпалі люта війна за президентське крісло». Український публіцист і політолог із Берліна Богдан Осадчук зауважує в цій газеті, що, незважаючи на майже 20 кандидатів на президентство в Україні, «між ними немає ніяких ідеологічних, практичних відмінностей». Тут також відзначається, що чи не найбільші шансів на перемогу має нинішній прем’єр Юлія Тимошенко, котра, на відміну від її колишнього соратника Віктора Ющенка, має вищий рейтинг і «зазвичай мовить тихим голосом, але як необхідно, то вміє і кулаком по столу тріснути. Як мовиться в народі, одним словом – баба з пекла родом», – наголошується в «Жечпосполитій».
«Москоу Таймз» зауважує, що «у Москві чиновники зеленіють від заздрощів», коли бачать і чують, як грип в Україні впливає на політику. Разом із тим газета констатує, що «з грипом чи без грипу, український Президент Віктор Ющенко не може сподіватися на якийсь добрий результат після цих виборів», і навіть введення надзвичайного стану йому тут не допоможе.
Австрійська «Дер Штандард» інформує, що під час зустрічі у Москві з федеральним канцлером Австрії Вернером Файманом російський прем’єр Володимир Путін знову погрожував скоротити подачу газу в Україну, якщо та незаконно відбиратиме призначений для Європи газ. Путін тут також наголосив, що «Москва не хотіла б бути заручницею президентської передвиборної боротьби в Україні і впливу цієї ситуації на газовий транзит через Україну». Газета також цитує австрійського федерального канцлера, який заявляє про готовність Австрії співпрацювати з Росією у реалізації проекту газогону «Південний потік», а також про те, що він не бачить прямої конкуренції російського проекту з європейським «Набукко».
Оглядач із «Файненшел Таймз» Тоні Барбер переконаний, що для Європейського Союзу настає час, щоб «дати якесь сподівання для політиків в Україні». «Щасливі сусіди ЄС всі подібні один на одного, але кожен нещасний сам по собі, насамперед, Україна. Що може зробити ЄС для гарантії щасливого, на відміну від того, що в трагедії Толстого «Анна Кареніна», фіналу в історії з Україною?» –запитує автор впливової лондонської газети. І відповідає передбаченнями учасників нещодавньої зустрічі політиків і експертів, прихильників України, в Брюсселі. Тут прозвучало, що «ключовим моментом для європейської перспективи України будуть вибори Президента 17 січня 2010 року». Прозорі і чесні вибори, як зауважує Тоні Барбер, відкривають можливості для скорішого впровадження угод про асоціацію з ЄС та про вільну торгівлю, а також введення для українців безвізового режиму з ЄС напередодні чемпіонату Європи з футболу 2012 року. «Якщо ці три угоди будуть укладені у найближчі 12 місяців, то це дасть більше в «нормалізації» України, аніж будь-які інші кроки, починаючи з 1991 року», – наголошує Тоні Барбер. Він також вважає Україну «основою безпеки східного флангу ЄС» і розчарований тим, що Києву не вдалося внаслідок Помаранчевої революції вирватися з тенет «корупції, яка глибоко вкорінена в діловому світі України, особливо в енергетиці». Тоні Барбер наголошує тут, що якраз ця «корупція і темні зв’язки з російськими інтересами є причинами особистої ворожнечі і заплутують політичну сцену України». Автор статті у «Файненшел Таймз» також відзначає, що влада України зробила мало для того, щоб подолати ці проблеми, що породжує серед багатьох членів ЄС «небажання давати Україні навіть невизначені обіцянки, які можуть одного дня перетворитися на запрошення до Європейського союзу». Автор наводить приклади Франції та Німеччини, які й сьогодні «гальмують приєднання України до європейської угоди з енергетики», чим послаблюють підтримку вільної торгівлі та асоціації ЄС із Україною. Тут також ідеться про невдоволення Польщі й Словаччини останніми кроками української влади. Разом із тим Тоні Барбер вважає, що «Україна має друзів в ЄС, але баланс настільки нестійкий, що необхідні будуть зусилля і політичних лідерів із Києва, і Брюсселя саме для уникнення змін у цьому балансі в неправильному для України напрямку».
Аналізуючи на сторінках «Ґардіан» наслідки змін у Європі через 20 років після падіння Берлінського муру, Тімоті Еш вважає, що один із уроків тих подій полягає в тому, що Європа має нарешті об’єднатися як географічне і політичне ціле. Він наголошує, що «втома розширення відчутна на кожному повороті, але є ще багато Європи, яка має прийти, перші аніж «Європа» стане дійсно Європою: полишені частина Балкан, Україна, Молдова, Білорусь, імовірно, Грузія та Вірменія і, як стратегічно життєвий випадок, Туреччина. Якщо вони приймають усі умови для членства, ми повинні бажати, щоб усі ці країни були членами ЄС, і в нашому власному, довготривалому, просвітницькому особистому інтересі, і також у їхньому».
(Прага – Київ)
«Москоу Таймз» зауважує, що «у Москві чиновники зеленіють від заздрощів», коли бачать і чують, як грип в Україні впливає на політику. Разом із тим газета констатує, що «з грипом чи без грипу, український Президент Віктор Ющенко не може сподіватися на якийсь добрий результат після цих виборів», і навіть введення надзвичайного стану йому тут не допоможе.
Австрійська «Дер Штандард» інформує, що під час зустрічі у Москві з федеральним канцлером Австрії Вернером Файманом російський прем’єр Володимир Путін знову погрожував скоротити подачу газу в Україну, якщо та незаконно відбиратиме призначений для Європи газ. Путін тут також наголосив, що «Москва не хотіла б бути заручницею президентської передвиборної боротьби в Україні і впливу цієї ситуації на газовий транзит через Україну». Газета також цитує австрійського федерального канцлера, який заявляє про готовність Австрії співпрацювати з Росією у реалізації проекту газогону «Південний потік», а також про те, що він не бачить прямої конкуренції російського проекту з європейським «Набукко».
Оглядач із «Файненшел Таймз» Тоні Барбер переконаний, що для Європейського Союзу настає час, щоб «дати якесь сподівання для політиків в Україні». «Щасливі сусіди ЄС всі подібні один на одного, але кожен нещасний сам по собі, насамперед, Україна. Що може зробити ЄС для гарантії щасливого, на відміну від того, що в трагедії Толстого «Анна Кареніна», фіналу в історії з Україною?» –запитує автор впливової лондонської газети. І відповідає передбаченнями учасників нещодавньої зустрічі політиків і експертів, прихильників України, в Брюсселі. Тут прозвучало, що «ключовим моментом для європейської перспективи України будуть вибори Президента 17 січня 2010 року». Прозорі і чесні вибори, як зауважує Тоні Барбер, відкривають можливості для скорішого впровадження угод про асоціацію з ЄС та про вільну торгівлю, а також введення для українців безвізового режиму з ЄС напередодні чемпіонату Європи з футболу 2012 року. «Якщо ці три угоди будуть укладені у найближчі 12 місяців, то це дасть більше в «нормалізації» України, аніж будь-які інші кроки, починаючи з 1991 року», – наголошує Тоні Барбер. Він також вважає Україну «основою безпеки східного флангу ЄС» і розчарований тим, що Києву не вдалося внаслідок Помаранчевої революції вирватися з тенет «корупції, яка глибоко вкорінена в діловому світі України, особливо в енергетиці». Тоні Барбер наголошує тут, що якраз ця «корупція і темні зв’язки з російськими інтересами є причинами особистої ворожнечі і заплутують політичну сцену України». Автор статті у «Файненшел Таймз» також відзначає, що влада України зробила мало для того, щоб подолати ці проблеми, що породжує серед багатьох членів ЄС «небажання давати Україні навіть невизначені обіцянки, які можуть одного дня перетворитися на запрошення до Європейського союзу». Автор наводить приклади Франції та Німеччини, які й сьогодні «гальмують приєднання України до європейської угоди з енергетики», чим послаблюють підтримку вільної торгівлі та асоціації ЄС із Україною. Тут також ідеться про невдоволення Польщі й Словаччини останніми кроками української влади. Разом із тим Тоні Барбер вважає, що «Україна має друзів в ЄС, але баланс настільки нестійкий, що необхідні будуть зусилля і політичних лідерів із Києва, і Брюсселя саме для уникнення змін у цьому балансі в неправильному для України напрямку».
Аналізуючи на сторінках «Ґардіан» наслідки змін у Європі через 20 років після падіння Берлінського муру, Тімоті Еш вважає, що один із уроків тих подій полягає в тому, що Європа має нарешті об’єднатися як географічне і політичне ціле. Він наголошує, що «втома розширення відчутна на кожному повороті, але є ще багато Європи, яка має прийти, перші аніж «Європа» стане дійсно Європою: полишені частина Балкан, Україна, Молдова, Білорусь, імовірно, Грузія та Вірменія і, як стратегічно життєвий випадок, Туреччина. Якщо вони приймають усі умови для членства, ми повинні бажати, щоб усі ці країни були членами ЄС, і в нашому власному, довготривалому, просвітницькому особистому інтересі, і також у їхньому».
(Прага – Київ)
