(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Київський національний університет імені Тараса Шевченка відзначив своє 175-ліття. В Україні цей навчальний заклад є дуже престижним. Навчатися у ньому мріють якщо не всі абітурієнти, то майже всі.
Разом ще з кількома поважними вишами Київський університет поділяє таке народне звання - «Найкращого вищого навчального закладу країни».
Пане Бугров, якими є основні складові цього успіху?
Володимир Бугров: Мабуть, я його охарактеризую офіційно.
На сьогоднішній день КНУ імені Тараса Шевченка – це 5 інститутів: філології, журналістики, міжнародних відносин, військовий та післядипломної освіти.
Плюс два наукових інститути – це фізіології та новостворений інститут високих технологій.
І 15 факультетів. Це філософський, юридичний, механіко-математичний. Тобто класичні факультети, які є в усіх університетах світу.
Це 25 тисяч студентів на різних формах навчання. Це приблизно 2200 викладачів, з яких 1500 викладачів мають наукові ступені і вчені звання.
Це досить значна за обсягом аспірантура і докторантура.
І можу сказати, що дійсно в останніх рейтингах і журналу «Компас», і рейтингу тижневика «Дзеркало тижня», який проводиться за методикою ЮНЕСКО-СЕПЕС, університет посів перше або поділив перше місце разом з НТУУ «КПІ».
Ось таке у нас господарство.
- Так, велике.
Ви позначили кількісні моменти, а можна попросити Вас визначити якісні моменти, які формують престижність вузу?
Володимир Бугров: Насправді до якісних моментів ми віднесли б ті моменти, що структура освітнього процесу в КНУ імені Тараса Шевченка в основних рисах відповідає тій структурі, яка є традиційна в європейському освітньому просторі.
Тут варто зазначити, що наша вітчизняна освіта багато в чому зорієнтована на класичну німецьку модель. Щоправда, ми сьогодні маємо той феномен, що є більшими прихильниками класичної німецької моделі, ніж самі німці, котрі «вестернізуються».
Ми випускаємо бакалаврів і магістрів. Щоправда, залишилися ще спеціалісти, але це рудимент.
На сьогоднішній день вже в університеті значною мірою інтегровані освіта і наука. Ми рухаємося до повноцінного набуття статусу дослідницького університету. Йдуть роботи зі створення технопарку, який би забезпечив інноваційну складову наукової діяльності університету.
А в цілому, мабуть, варто зазначити, що і в Україні, і в ще понад 90 країнах світу, в тому числі в європейських країнах: Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Болгарії – працюють випускники університету, які посідають, я сказав би, далеко не останні посади.
Наприклад, упродовж тривалого часу посол України у Словаччині – випускник філософського факультету був. Чи, скажімо, сьогоднішній посол Азербайджану в Україні – випускник історичного факультету університету.
Таких прикладів є дуже багато.
- Пане Розумний, дехто каже, наприклад, що престижність університету визначається тими автами, які стоять навпроти червоного корпусу. Часом перекривають так, що важко їхати.
Хоча дехто каже, що там студенти двох факультетів, а всі інші не можуть на таких автах їздити.
Наскільки це далеко від істини, на Вашу думку?
Максим Розумний: На мою думку, в цьому, звичайно, щось є, тому що насправді Київський університет від моменту свого заснування, його доля, його статус, його престиж тісно пов'язані з долею, престижем і статусом всієї української нації, як це не пафосно і, можливо, трохи дивно звучить.
Тому що, власне, час його заснування, обставини його заснування сприяли тому, що Київський університет від самого початку став місцем дуже серйозної ідеологічної боротьби. Російське самодержавство тогочасне…
Нагадаю, що це в той час, коли вироблялася офіційна ідеологія: «самодєржавіє, народность і православіє». Тоді Київський університет засновувався як така цитадель російського впливу, російської ідеології.
Надалі впродовж майже цих двох століть університет так само залишався ареною боротьби – і прихованої, і відкритої. Я, як студент 1987-1992 років, дуже добре пам’ятаю участь університету в здобутті незалежності України.
Сьогодні такий час, коли найбільш суттєвими атрибутами нашого національного буття є ці «джипи» і хамство їхніх водіїв.
Від цього нам ніде не дітися. Це університет переживає разом з усім українським народом. Але так само нам це допомагає і корегувати наше суспільне життя. Почнемо з університету, а далі і всю націю будемо, так би мовити, приводити до інтелігентнішого вигляду...
Володимир Бугров: Коли лунають закиди, що університет чи будь-яка інша державна інституція корумпована, то я завжди запитую у тих, хто ці закиди на нашу адресу спрямовує: а чи ми є в космосі, чи ми є ізольовані від усього світу?
Якщо ми живемо у суспільстві… Ви знаєте, є знаменита фраза, колись ми всі вивчали в дитинстві: «Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя». Тому якщо ми живемо в цьому суспільстві, то ми скаржимося.
От наша армія не така. Даруйте, але то наша армія. От наші органи правопорядку не такі, як треба. Але то наші органи правопорядку…
- Університети задають тон, вони ставлять планку, вони визначають те, які люди завтра прийдуть у різні сфери життєдіяльності суспільства, – і яким чином вони виховані, чому навчені і, головне, з якими ідеями вони прийдуть.
От Ваш колега, декан КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Різун переконаний, що саме тому Київський університет і перебував у радянські часи під жорстким контролем.
Послухаймо, що сказав пан Різун.
Володимир Різун: Тільки в Київському університеті викладання велося українською мовою. Саме випускникам філологічного факультету строго заборонялося підходити в певний день до парку Шевченка, тому що це розглядалося як націоналізм.
Тому що саме в Київському університеті був зосереджений справді такий дух національний і дух культурний, інтелігентний. І всі розуміли, що саме з Київського університету могли йти паростки вільнодумства.
- Пане Розумний, чи можна вважати, що тепер Київський університет справді плекає ідеї вільнодумства і є колискою ідей та патріотизму?
Максим Розумний: Сам по собі університет інституційно ніколи не плекає паростки вільнодумства.
От пан Різун говорив про радянські часи. От Київський університет для мене – це університет трьох поколінь. Тобто, мій батько, який вчився на філологічному у 1960-ті роки. І всі ті ситуації, про які пан Різун згадує, з гоніннями і репресіями, то я про них знаю не абстрактно. Я вчився в цю переломну епоху – від комунізму до незалежності. Цього року мій син вступив на перший курс історичного факультету.
Тобто, на цьому історичному проміжку я можу сказати, що саме по собі вільнодумство ніколи університетом не вітається. Більше того, університет, як будь-який навчальний заклад, дає якусь нормативну сторону освіти, ідеології, можливо. Але за рахунок того, що університет є центром культурного, духовного, інтелектуального життя, вільнодумство в ньому розвивається саме по собі.
Це якраз залежить не від статусу, не від престижності, а від тих людей, які, по-перше, там викладають, а по-друге, які туди приходять учитися...
Мене сьогоднішня корупція лякає, наприклад, тим, що знищує оці осередки компетентності і осередки справжнього високого рівня культури й освіти, інтелекту. Тому що, виявляється, немає куди тягнутися, немає в чому вільнодумствувати. Оце найгірше…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Київський національний університет імені Тараса Шевченка відзначив своє 175-ліття. В Україні цей навчальний заклад є дуже престижним. Навчатися у ньому мріють якщо не всі абітурієнти, то майже всі.
Разом ще з кількома поважними вишами Київський університет поділяє таке народне звання - «Найкращого вищого навчального закладу країни».
Пане Бугров, якими є основні складові цього успіху?
Володимир Бугров: Мабуть, я його охарактеризую офіційно.
На сьогоднішній день КНУ імені Тараса Шевченка – це 5 інститутів: філології, журналістики, міжнародних відносин, військовий та післядипломної освіти.
Плюс два наукових інститути – це фізіології та новостворений інститут високих технологій.
І 15 факультетів. Це філософський, юридичний, механіко-математичний. Тобто класичні факультети, які є в усіх університетах світу.
Це 25 тисяч студентів на різних формах навчання. Це приблизно 2200 викладачів, з яких 1500 викладачів мають наукові ступені і вчені звання.
Це досить значна за обсягом аспірантура і докторантура.
Володимир Бугров: В останніх рейтингах університет посів перше або поділив перше місце разом з НТУУ «КПІ».
І можу сказати, що дійсно в останніх рейтингах і журналу «Компас», і рейтингу тижневика «Дзеркало тижня», який проводиться за методикою ЮНЕСКО-СЕПЕС, університет посів перше або поділив перше місце разом з НТУУ «КПІ».
Ось таке у нас господарство.
- Так, велике.
Ви позначили кількісні моменти, а можна попросити Вас визначити якісні моменти, які формують престижність вузу?
Володимир Бугров: Насправді до якісних моментів ми віднесли б ті моменти, що структура освітнього процесу в КНУ імені Тараса Шевченка в основних рисах відповідає тій структурі, яка є традиційна в європейському освітньому просторі.
Тут варто зазначити, що наша вітчизняна освіта багато в чому зорієнтована на класичну німецьку модель. Щоправда, ми сьогодні маємо той феномен, що є більшими прихильниками класичної німецької моделі, ніж самі німці, котрі «вестернізуються».
Ми випускаємо бакалаврів і магістрів. Щоправда, залишилися ще спеціалісти, але це рудимент.
На сьогоднішній день вже в університеті значною мірою інтегровані освіта і наука. Ми рухаємося до повноцінного набуття статусу дослідницького університету. Йдуть роботи зі створення технопарку, який би забезпечив інноваційну складову наукової діяльності університету.
А в цілому, мабуть, варто зазначити, що і в Україні, і в ще понад 90 країнах світу, в тому числі в європейських країнах: Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Болгарії – працюють випускники університету, які посідають, я сказав би, далеко не останні посади.
Наприклад, упродовж тривалого часу посол України у Словаччині – випускник філософського факультету був. Чи, скажімо, сьогоднішній посол Азербайджану в Україні – випускник історичного факультету університету.
Таких прикладів є дуже багато.
- Пане Розумний, дехто каже, наприклад, що престижність університету визначається тими автами, які стоять навпроти червоного корпусу. Часом перекривають так, що важко їхати.
Хоча дехто каже, що там студенти двох факультетів, а всі інші не можуть на таких автах їздити.
Наскільки це далеко від істини, на Вашу думку?
Максим Розумний: На мою думку, в цьому, звичайно, щось є, тому що насправді Київський університет від моменту свого заснування, його доля, його статус, його престиж тісно пов'язані з долею, престижем і статусом всієї української нації, як це не пафосно і, можливо, трохи дивно звучить.
Тому що, власне, час його заснування, обставини його заснування сприяли тому, що Київський університет від самого початку став місцем дуже серйозної ідеологічної боротьби. Російське самодержавство тогочасне…
Нагадаю, що це в той час, коли вироблялася офіційна ідеологія: «самодєржавіє, народность і православіє». Тоді Київський університет засновувався як така цитадель російського впливу, російської ідеології.
Надалі впродовж майже цих двох століть університет так само залишався ареною боротьби – і прихованої, і відкритої. Я, як студент 1987-1992 років, дуже добре пам’ятаю участь університету в здобутті незалежності України.
Сьогодні такий час, коли найбільш суттєвими атрибутами нашого національного буття є ці «джипи» і хамство їхніх водіїв.
Від цього нам ніде не дітися. Це університет переживає разом з усім українським народом. Але так само нам це допомагає і корегувати наше суспільне життя. Почнемо з університету, а далі і всю націю будемо, так би мовити, приводити до інтелігентнішого вигляду...
Якщо ми живемо у суспільстві… Ви знаєте, є знаменита фраза, колись ми всі вивчали в дитинстві: «Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя». Тому якщо ми живемо в цьому суспільстві, то ми скаржимося.
От наша армія не така. Даруйте, але то наша армія. От наші органи правопорядку не такі, як треба. Але то наші органи правопорядку…
- Університети задають тон, вони ставлять планку, вони визначають те, які люди завтра прийдуть у різні сфери життєдіяльності суспільства, – і яким чином вони виховані, чому навчені і, головне, з якими ідеями вони прийдуть.
От Ваш колега, декан КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Різун переконаний, що саме тому Київський університет і перебував у радянські часи під жорстким контролем.
Послухаймо, що сказав пан Різун.
Володимир Різун: Тільки в Київському університеті викладання велося українською мовою. Саме випускникам філологічного факультету строго заборонялося підходити в певний день до парку Шевченка, тому що це розглядалося як націоналізм.
Тому що саме в Київському університеті був зосереджений справді такий дух національний і дух культурний, інтелігентний. І всі розуміли, що саме з Київського університету могли йти паростки вільнодумства.
- Пане Розумний, чи можна вважати, що тепер Київський університет справді плекає ідеї вільнодумства і є колискою ідей та патріотизму?
Максим Розумний: Сам по собі університет інституційно ніколи не плекає паростки вільнодумства.
От пан Різун говорив про радянські часи. От Київський університет для мене – це університет трьох поколінь. Тобто, мій батько, який вчився на філологічному у 1960-ті роки. І всі ті ситуації, про які пан Різун згадує, з гоніннями і репресіями, то я про них знаю не абстрактно. Я вчився в цю переломну епоху – від комунізму до незалежності. Цього року мій син вступив на перший курс історичного факультету.
Це якраз залежить не від статусу, не від престижності, а від тих людей, які, по-перше, там викладають, а по-друге, які туди приходять учитися...
Мене сьогоднішня корупція лякає, наприклад, тим, що знищує оці осередки компетентності і осередки справжнього високого рівня культури й освіти, інтелекту. Тому що, виявляється, немає куди тягнутися, немає в чому вільнодумствувати. Оце найгірше…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
